Віктор Суворов.- ТРІУМФ НА ФОНІ РОЗПАДУ
1.
9 травня кожного року Червоною площею Москви грюкають танки і бронетранспортери, слідом йде артилерія, ствольна і реактивна, а за артилерією – ракети: спочатку тактичні, ті, що перебувають на озброєнні дивізій і корпусів, потім ракети театру військових дій, в ув’язненні – міжконтинентальні стратегічні. А над площею мчать бойові літаки. Як і на землі, тріумфальна хода в повітрі завершують машини стратегічного призначення.
Потужність і всеосяжність.
Проте…
Задаємо самі себе питанням: а кого, власне, вся ця ракетно-ядерна міць покликана залякати?
На великі території Росії претендує Китай. Але ядерна міць Росії існує явно не для того, щоб запобігти захопленню Сибіру нашими китайськими братами. Китаю кордони Росії не треба ламати. Кордони Росії для Китаю відкриті. Будь-який китаєць може самостійно і вільно вести загарбницьку війну у Сибіру. Він може успішно діяти навіть без підтримки танками та артилерією. Ніхто того окупанта не має наміру зупиняти.
Кремлівські вожді здали в оренду нашим китайським партнерам колосальні території Далекого Сходу та Сибіру. Китай каже: це наша земля. Московські вожді не сперечаються. Московські вожді відповідають: візьміть цю землю на багато десятків років. Потім повернете. Китайці заселяють Сибір, пропускаючи повз вуха заяви про те, що колись усе це треба буде повертати.
Китай захоплюють Сибір та варварськи її використовує. Зараз Китай є світовим лідером із експорту лісоматеріалів. Хоча рубати ліс у Китаї заборонено законом. Ліс у Китаї не рубають, бо народ законослухняний. А тих, хто закони порушує, розстрілюють публічно на майданах та стадіонах.
І все ж таки Китай є не тільки головним у світі споживачем лісоматеріалів, а й головним експортером. Нема таємниці в тому, де китайці беруть стільки лісу: вони жорстоко вирубують сибірську тайгу – і на власні потреби, і на експорт.
На величезних площах, на яких тайгу вже вирубано, нічого більше не росте. Полярний вітер здуває тонкий шар ґрунту, під яким вічна мерзлота. Тайга тут ніколи більше не відродиться і не відновиться.
Але це не все. Китайці викачують воду із озера Байкал.
Байкал – найглибше озеро світу.
Байкал – найбільший резервуар прісної води у світі.
Байкал (донедавна) – не тільки найбільший резервуар, але й резервуар найчистішої води.
Все в минулому. Варварське викачування води разом із обміленням річок, які живлять Байкал, веде до загибелі цієї перлини Сибіру. Нам не звикати. Ми вже одного дня без сторонньої допомоги знищили Аральське море. Байкал знищимо швидше. Китайці перемогу над Байкалом нам забезпечать.
До речі, обмілення річок, які живлять Байкал, є прямим наслідком знищення тайги тими самими китайцями.
Енергійні китайці освоюють простори Сибіру, а російське населення Сибіру спивається і вимирає. Ті росіяни, які ще не спилися, тікають із Сибіру та з Далекого Сходу, звільняючи землі новим колонізаторам.
2.
Чим багата Росія?
Росія багата на вчених, винахідників, інженерів. Але багатство це зникаюче. Стрімко зникаюче. Талановиті інженери, винахідники, вчені чомусь тікають із Росії. Біжать сотнями тисяч. І не вертаються.
А ще Росія багата нафтою та газом, алмазами, золотом, вугіллям, залізною рудою та безліччю інших природних ресурсів. Усе це, за великим рахунком, у Сибірі та Далекому Сході. Віддайте Сибір Китаю, і у Росії жодних інших джерел наповнення бюджету.
Там, у Сибірі, найпотужніші гідроелектростанції. Їх будували заради двох основних цілей: щоб крутити центрифуги, в яких збагачують уран і щоб з бокситів виплавляти алюміній.
Тобто великі електростанції на Ангарі та Єнісеї будували зрештою заради того, щоб:
– Мати ядерні заряди;
– мати ракети та бомбардувальники, які здатні ці заряди доставити за призначенням.
З моменту появи стратегічних ракет у Радянському Союзі стартові комплекси для них розміщували в основному вздовж Транссибірської магістралі. Викликано це тим, що автомобільних доріг у Росії за великим рахунком немає. На тисячі кілометрів ракети та все інше, що необхідно для їх забезпечення та застосування, доставляли залізницями, а вже потім транспортували поганими автомобільними дорогами на відносно невеликі відстані за кілька десятків кілометрів від сталевої магістралі.
Ракетні бази Радянського Союзу були нанизані на Транссибірську магістраль, наче бусинки на нитку. Там вони в основному розміщені сьогодні. І навколо цих баз вже багато років верещать пили китайських лісорубів. Для китайського керівництва нейтралізувати ракетні бази Росії не важко. Але китайці цього поки що не роблять, знаючи, що ракети Росії Китаю не страшні, пам’ятаючи, що можна і без війни захопити весь Сибір до Уралу, а то й далі.
3.
Якщо стратегічні ракети Росії не проти Китаю, тоді проти кого?
Грамотний читач гордовито підкаже: так проти проклятих піндосів, проти їхніх союзників – ганебних англосаксів, проти загниваючого Заходу! Хіба не зрозуміло?
Ні, не зрозуміло.
Давайте ж наберемося нахабства і на кілька миттєвостей подумки поставимо себе на місце дорогих московських правителів. Відверніться від земної метушні. Уявіть себе великим патріотом Росії, наближеним до вершин влади. У вас сто, двісті чи сімсот мільйонів доларів розосереджено по банках Женеви, Базеля та Цюріха. А, можливо, у вас є мільярд. Або два. Або десять.
У вас є нерухомість у Каліфорнії. Або на Блакитному березі. Або у Флориді. Або і в Каліфорнії, і на Лазурному березі, і у Флориді.
У вас яхти в портах Кіпру та Мальти.
У вас дружина у Лондоні, а головна коханка у Парижі.
У вас в Оксфорді улюблений син, а дочка – у Гарварді.
Розкажіть мені, наскільки велике ваше бажання якось почути звістку про те, що стратегічні ракети Росії летять у напрямку Парижа і Лондона, Вашингтона і Нью-Йорка, Каліфорнії та Флориди.
Проблема в тому, що ви не самотні. Весь правлячий клас Росії живе в жахливих умовах гниючого Заходу і ніякими пряниками правлячий клас Росії з цього пекла не виманити.
Трудові заощадження правителів Росії давно лягли у надійні сховища швейцарських банків. Правлячий клас Росії влаштувався в Парижі, Амстердамі, у Вашингтоні та в Нью-Йорку. Тому давайте забудемо про стратегічні ракети Росії: ніхто ніколи не віддасть самогубного наказу жбурляти ракети туди, де «загніздилася» наша еліта.
Отже, стратегічні ракети Росії проти Китаю, проти США і проти європейських і азіатських союзників США.
Але тоді виникає питання: навіщо Росії потрібні стратегічні бомбардувальники, атомні ракетні підводні човни і стратегічні ракети наземного базування?
Як не крути, відповідь існує тільки в одному варіанті: стратегічна ракетно-ядерна міць Росії зберігається тільки для внутрішнього використання. Вся ця міць для заспокоєння власного обдуреного народу: якщо що, ми вже піндосам вріжемо!
4.
Ракети і бомбардувальники це продукти, що швидко псуються. За пару десятків років вони старіють фізично, але ще швидше старіють морально.
За великим рахунком, усі стратегічні ракети та бомбардувальники Росії створені у минулому столітті. Деякі стратегічні ракети, які оголошують новими, насправді замислювалися та розроблялися ще в Радянському Союзі, тобто десятки років тому. Сучасна Росія лише намагається завершити проекти, започатковані колись давно в країні, якої більше немає.
І якщо на Червоній площі кремлівські правителі можуть показати якісь ракети, оголосивши їх найновішими, то у стратегічній авіації показувати нічого. Нових стратегічних бомбардувальників у Росії просто немає. Усі – із Радянської Армії. Усі зношені десятками років експлуатації, всі фізично застарілі.
5.
Хоч як дивно, але старіють не лише носії ядерних зарядів, старіють і самі заряди.
Звичайний уламково-фугасний снаряд, начинений гексогеном або тротилом, можна зберігати на складі десятками років. А з ядерним зарядом справа не така проста. Ядерний заряд відрізняється від звичайного тим, що в ньому йде реакція розпаду. Ядерний заряд завжди теплий. Роками та десятиліттями він виділяє енергію. І це для ядерного заряду не проходить даремно.
Ось грубе порівняння. Весь вечір у каміні весело горять дубові чурки, зігріваючи наш будинок та наші черстві душі. Весь вечір дрова, що горять, виділяють тепло. А вранці в каміні – холодна сіра пилюка, яка більше не горить і нас не гріє.
Саме так ядерний заряд поступово з роками втрачає свій початковий потенціал. І це не дивно, адже в ядерному заряді десятками років, не припиняючись, йде реакція розпаду, що супроводжується виділенням тепла. Ось чому будь-яка країна, яка має ядерну зброю, повинна постійно її виробляти навіть і в тому випадку, якщо правителі країни вирішили не збільшувати свій ядерний арсенал, а лише зберігати його на якомусь постійному рівні.
Сьогодні Росія віддає Сибір китайцям, тому найближчим часом не буде у Росії невичерпних природних ресурсів, як не буде і гігантських гідроелектростанцій. Тому в найближчому майбутньому у Росії не буде можливості виробляти плутоній і збройовий уран для ядерних зарядів, як не буде можливості виплавляти алюміній для створення нових ракет і бомбардувальників.
Простіше кажучи, незабаром Росія не матиме ні ядерної зброї, ні засобів її доставки.
Мало того, навіть якби в Росії в майбутньому з’явилися ресурси енергетичні, індустріальні та природні, то відродити ракетно-ядерну міць неможливо. Вже кілька десятків років Росію залишають видатні вчені та талановиті інженери. Тому відтворювати колишню міць просто нема кому.
Промисловість Росії згасає та вмирає. Росія навіть праски та тарілки везе із Китаю. Про які нові ракети та бомбардувальники можна мріяти, якщо країна не здатна самостійно виробляти олівці та дитячі іграшки?
Про стан аерокосмічної промисловості Росії можна судити за таким фактом: Росія більше не здатна виробляти достатньої кількості цивільних літаків не тільки на експорт, але навіть для внутрішнього споживання. Майже всі цивільні літаки Росії це Боїнги та Аеробуси.
І ось питання: якщо країна не може будувати відносно прості пасажирські літаки, які приносять державі дохід, чи здатна така країна будувати в достатній кількості незрівнянно складніші надзвукові стратегічні бомбардувальники, які, до того ж, доходів не приносять?
6.
З моменту початку Другої світової війни минуло вже 80 років. Міфи про війну затверділи, набравши міцність гранітної брили. Міфів багато. Головний із них: МИ ПЕРЕМОГЛИ!
Розвіяти цю вигадку досить легко. Варто лише поставити запитання: хто це – ми?
Негайно піде відповідь: Ми – Радянський Союз! Ми – радянський народ! Ми – Червона Армія!
Ах ось як.
Вибачте. Не зрозумів. Який Союз? Ах, Радянський.
Яка армія? Червона?
І де він, ваш Радянський Союз? Де вона, ваша Червона Армія, армія Світової революції?
Друга світова війна вибухнула у вересні 1939 року. Німеччина та Радянський Союз розгромили Польщу, розділили її навпіл.
До речі, 9 травня, милуючись стрункими колонами нащадків визволителів Європи, постарайтеся не псувати собі настрій, не згадувати, що перший парад перемоги у Другій світовій війні було проведено 22 вересня 1939 року. Війська Гітлера під червоними прапорами націонал-соціалізму та війська Сталіна під червоними прапорами інтернаціонал-соціалізму марширували вулицями Бреста з нагоди успішного початку нового переділу Європи та світу.
Так ось, у вересні 1939 року, у перший місяць Другої світової війни, лише три країни, Польща, Німеччина та Радянський Союз, вели активні бойові дії на континенті.
Армія та народ Польщі захищали свою країну.
Армії Гітлера та Сталіна рвали Польщу на частини.
Яка ж доля трьох країн, які найпершими вступили у Другу світову війну?
В результаті змови Сталіна та Гітлера Польща була разгромлена і поділена.
Але не здалася. Народ Польщі продовжував боротьбу як на своїй землі, так і на багатьох фронтах Європи і навіть Північної Африки. Після війни Польща відродилася спочатку під контролем Москви, потім народ Польщі скинув комуністичне ярмо. Сьогодні Польща вільна, багата та горда процвітаюча держава Європи.
В результаті Другої світової війни Німеччина була розгромлена, розграбована, розділена на частини та окупована чотирма країнами. Минули роки. Німеччина відродилася, але як демократична держава. Сьогодні це найпотужніша і найрозвинутіша держава Європи.
Польща та Німеччина були розгромлені. Але вони є. Вони процвітають.
А Радянський Союз переміг. Але де він, цей Радянський Союз, який переміг?
Його немає.
Радянський Союз згнив і розсипався. Немов трухлявий пень.
Зі святом перемоги, дорогі товариші!
Наливайте ще!
7.
Розпався Радянський Союз мирний час без жодного зовнішнього впливу. Стояв, стояв та й розвалився. І ніхто не пішов його боронити. Загалом ніхто. Чоловіки Радянського Союзу в переважній більшості приймали присягу і присягалися «до останнього дихання бути відданим своєму народу, своїй Радянській Батьківщині та Радянському уряду».
Вірність вони клялися зберігати до дембеля, а до останнього дихання.
Але ж ніхто на захист Радянського Союзу не пішов.
Майже ніхто.
Крихітна зграя любителів комунізму з числа вищої партійної номенклатури, гебічного та військового керівництва намагалася щось робити для порятунку Радянського Союзу. Але зрозумівши, що витівка ця може представляти деяку небезпеку особистому благополуччю, купка рятувальників без жодного пострілу розбіглася і здалася.
Міністр оборони Маршал Радянського Союзу Язов, Голова КДБ генерал армії Крючков, заступник міністра оборони генерал армії Варенніков та інші товариші захищали Радянський Союз лише теоретично. Але ризикувати своїм дорогоцінним життям не стали.
Одне з двох:
– якщо вважаєш Радянський Союз злочинною державою, виступи проти нього, не шкодуючи свого життя;
– якщо вважаєш Радянський Союз своєю Батьківщиною, зі зброєю в руках йди на його захист.
Але ніхто не пішов на барикади захищати Радянський Союз. Загалом ніхто. Нікому той Союз був не потрібний.
Минули роки, і ось мільйонні натовпи громадян, які, порушивши присягу, захищати Радянський Союз не стали, яким доля Радянського Союзу пофіг, щороку радісно святкують перемогу Радянського Союзу.
Проте мільйонам цих ряжених патріотів доля Росії так само байдужа, як і доля Радянського Союзу, що розвалився. Незабаром Росія затріщить по швах, але ніхто Росію захищати не буде.
Повна байдужість широких народних мас до долі Сибіру і Далекого Сходу є цьому доказом.
