Володимир Рошко: У Міжнародний День Матері для всіх жінок, чиє ім’я – Мама

Ма́мко мо́я, переба́ч!

Ча́жко чути ми твуй пла́ч.

Позера́ву в твốї вốчі,

Ви́джю в них безсốнні нốчі.

Ма́мко мо́я, як біру́єш?

Зна́ву, што не раз біду́єш.

Де бере́ш у сốбі си́лы,

Ба які́ то тре́ба жы́лы?

Ма́мко мо́я, як ти го́нна?

Ку́лько раз пста́ла голо́нна?

Ти од се́бе санова́ла,

Вшы́тко нам, за нас лем зба́ла.

Ма́мко мо́я дороге́нька!

Най бысь была здорове́нька.

Нам жытя́ подарова́ла,

Діточка́ми ся стара́ла.

Хốчу ся од ма́мці притули́ти,

Доброту́ її вели́ку і сяту́,

Та гі вốду, у спраго́ту пи́ти,

Як із дале́ких ве́рнуся світу́.

Ма́мко мо́я золоте́нька!

Час мину́в і ты старе́нька.

Себе́ вшы́тку нам дава́ла,

Гріхи́ на́ші на ся бра́ла.

Ма́мко мо́я солоде́нька!

Ву́схла на́ша череше́нька.

Ста́ра хи́жа ся ’блупи́ла,

Ти од зе́мли ся схили́ла.

Ма́мко мо́я, час тя тốчить,

Ві́хор ’бду́вать і дôщ мốчить.

Си́ва в чо́рнум кестема́ні,

Сто́йиш в ста́рôму віґа́ні.

Ма́мко мо́я, як ся ма́єш?

Нас із чужины́ чека́єш.

Ні́ з ким ти заговори́ти,

Ні́кôму тепло́ вділи́ти.

Хốчу ся од ма́мці притули́ти,

Доброту́ її вели́ку і сяту́,

Та гі вốду, у спраго́ту пи́ти,

Як із дале́ких ве́рнуся світу́.

Ма́мко мо́я, лем ся три́м!

Нас поне́сло, та гі ды́м.

Полеті́ли сь’ме з гнізда́,

В хи́жи без діти́ – біда́.

Ка́ждый день не натіга́йся,

При́йдеме, не роз’їда́йся.

Ма́мко мо́я, не жури́ся!

За діти́, за нас моли́ся.

Би на на́рук, на Руство́,

Грі́ло тво́є нас тепло́.

Ма́мко мо́я, вжек спочи́нь,

Наклади́ в шпарге́йті вге́нь.

В сіньох ла́мпош запали́,

Би сь’ме путь думу́ найшли́.

Хốчу ся од ма́мці притули́ти,

Доброту́ її вели́ку і сяту́,

Та гі вốду, у спраго́ту пи́ти,

Як із дале́ких ве́рнуся світу́.

Ма́мко мо́я, сокоти́ся!

При́йдеме, тым не жури́ся.

Хôть пішни́к зару́с травốв,

Ко бы путь думу́ забốв?

Ма́мко мо́я, нас учу́й!

Зна́ву, ча́жко т’ти саму́й.

Гі бере́за ты у пốлю,

Ві́хром тре́пле твốю дốлю.

Ма́мко мо́я, день мина́є,

Со́нце за хліво́м сіда́є.

Нас доче́кай, мы в пути́,

За́втра ма́єме прийти́.

Ма́мка мо́я – се сято́є!

Сло́во до́броє, земно́є.

Я хốчу “Дя́куву” тубі́ каза́ти,

І ру́ки твốї цюльова́ти.

Хốчу ся од ма́мці притули́ти,

Доброту́ її вели́ку і сяту́,

Та гі вốду, у спраго́ту пи́ти,

Як із дале́ких ве́рнуся світу́.

Володимир Рошко. 08.05.22