Предикативне мислення, або Чому навколо так багато тупих людей

Факт, що у багатьох людей є певні проблеми з умінням думати. Вони постійно роблять дурні помилки, про які навіть не здогадуються. А якщо і страждають від своєї нерозумності, то не можуть зрозуміти, «за що їм все це».

Річ у тому, що психологами виділяється два типи мислення. «Нормальне» людське мислення — логічне. Але існує й інше мислення — так зване предикативне. Назва вже страшна; але сутність цього явища набагато страшніша.

Логічне мислення засноване на тому, що з кількох тверджень робиться закономірний висновок. Є в ньому такі прийоми, як дедукція, індукція, порівняння, узагальнення, класифікація, аналіз, синтез. Прийоми в основі своїй є дуже простими, але є люди — і їх досить багато — у яких вони викликають труднощі. Такі люди оперують предикативним мисленням.

Розумним словом «предикатив» вчені називають сказане, тобто те, що говориться про предмет. Предикатив позначає якусь ознаку предмета, але не обов’язково основну; найчастіше це просто випадкова ознака, яка є актуальною тільки на момент висловлювання. Під словом «ознака» в цьому випадку розуміється не тільки те, що виражається прикметником і відповідає на питання «який?». Це може бути дієслово, іменник, прислівник, окрема пропозиція та ін.

Ось приклад. Хтось каже: «Вишня — червона». Червоний колір не є визначальною ознакою вишні. Червоними можуть бути тисячі не пов’язаних між собою предметів: «Феррарі», гладіолус, обличчя після бурхливої ​​вечірки — і так далі. Просто червоний колір вишні важливий для співрозмовників в момент розмови (наприклад, мама пояснює маленькому синові, якими олівцями розфарбовувати предмети в книжці-розмальовці).

Визначальна ознака у вишні, за великим рахунком, тільки одна: це генотип. Трохи менш надійна ознака, що використовується в побуті, — фенотип, тобто зовнішній вигляд всієї рослини. Окремі ж зовнішні ознаки для вишні випадкові й несуттєві.

Отже, один і той же предикатив — випадкову ознаку — можуть мати тисячі різних предметів. Але є люди, які схильні шукати подібності між цими предметами або навіть ототожнювати їх лише на підставі того, що вони мають однаковий предикатив. Спрощена схема їх мислення виглядає так: вишня червона, краватка червона; значить, вишня — це краватка.

Ось більш конкретний приклад такого мислення:

Логічна помилка тут помітна неозброєним оком. Відмова від свинини — не зміст мусульманської релігії, не визначальна її ознака і не мета. Також не їдять свинину не тільки мусульмани: це можуть бути вегетаріанці (вони повністю відмовилися від м’яса), бідняки (у них немає грошей на свинину), черевики (це неживі предмети, вони не можуть харчуватися) – і так далі.

Отож, правильним міркуванням в такому випадку було б таке:

Логічне мислення дозволяє отримати нове знання, яке буває неможливо отримати з безпосереднього спостереження. Предикативне мислення є помилковим від початку, оскільки воно робить помилкові висновки з неправильно підібраних вихідних висловлювань.

До чого це призводить?

Наслідки такого мислення катастрофічні. Наприклад, нерозуміння один одного в побуті.

Уявімо жінку, яка розлучилася з чоловіком. Вона йде розповісти про це подругам, і ті з твердою впевненістю констатують: «Що — зрадив?», «Мало заробляв?». Жінка від такого ставлення подруг пригнічена. Вона не знає, що у її подружок просто порушена здатність мислити.

Чому вони так говорять? Так все за тією ж схемою: «Мені зрадив чоловік, тому я з ним розлучилася; Наталка теж розлучилася з чоловіком; значить, чоловік її зрадив». Це від початку помилкове міркування, адже причин для розлучення може бути тисяча (аж до такого: прилетіли інопланетяни, змусили розлучитися з чоловіком і забрали його до себе. Чисто теоретично могло статися навіть таке).

На предикативному мисленні побудовані політична ідеологія і пропаганда, релігія, реклама і маркетинг. Предикативними є більшість рекламних слоганів. «Всі успішні люди користуються дезодорантом нашої марки!» – тут передбачається, що споживач буде міркувати так: «Я користуюся дезодорантом цієї марки, значить я успішна людина!!!». І щоб зберегти статус «успішної людини», він буде купувати цей дезодорант постійно. та ще й друзям порадить.

Предикативне мислення породжувало дискримінацію за різними ознаками, деструктивні ідеології (нацизм, фашизм та ін.), середньовічне «полювання на відьом». На ньому трималися тоталітарні, бандитські, мафіозні державні режими. Правителям було вигідно культивувати людей, що мають таку помилкову систему мислення, і пригнічувати тих, хто мислив логічно. У ряді країн цей процес триває досі.

Предикативні» люди призначаються управлінцями, чиновниками, начальниками, тому що це хороші виконавці наказів; вони занадто тупі, щоб вдатися в суть того, чому вони служать.

З цим пов’язаний і занепад шкільної освіти в тоталітарних державах. Багато хто лає радянську систему шкільної освіти — мовляв, вона дає учням масу непотрібних знань. Дозволимо собі з цим не погодитися. Так, знання з геометрії та вищої математики мало кому з учнів знадобляться в майбутньому, однак завдання і вправи з цих предметів життєво важливі для всіх: адже вони вчать людину логічно думати. Багато випускників в перші ж тижні після виходу зі школи забудуть всі терміни й формули, проте вміння здійснювати логічні операції залишиться.

Цього і не хочуть керівні кола. Адже тупими людьми, які вічно помиляються, легше управляти.

Ось ще приклади предикативного мислення в нашому житті. «Багаті та успішні люди закочують багаті та галасливі весілля. Значить, якщо моє весілля буде таким же багатим і гучним, значить, я стану успішною людиною, мене всі будуть поважати». Щоб відчути себе «багатим», простий вантажник набирає кредитів на сотні тисяч, а потім довгі роки намагається їх віддати, через що вони з дружиною і дітьми перебиваються з хліба на воду.

«Мозок — куляста маса з звивинами. Ядро волоського горіха — куляста маса з звивинами. Отже, волоські горіхи корисні для мозку».

Подібними висновками рясніє народна медицина та прикмети, на них же засновані всі релігійні ритуали.

Будь-які понти — це предикативне мислення. В Африці можна бачити людей, що мешкають в куренях з гнилих гілочок (а то й взагалі просто неба), не доїдають, але крокують по вулицях в наддорогих елегантних костюмах. Іноді вони купують дорогі шуби, в яких гуляють навіть в п’ятдесятиградусну спеку. Це наслідок помилкових розумових операцій: мовляв, багаті європейські колоністи носили такі костюми; я теж одягну такий костюм і стану таким же, як багаті білі люди.

Виходить, що ми живемо серед безлічі розумово неповноцінних людей. Це не зовсім те, що звичні нам олігофрени, проте їхні порушення розумової діяльності значно більш серйозні, ніж здається на перший погляд. Когось із них потрібно лікувати, а когось виправить просвіта.

Джерело