Зі слів українського захисника
Друкуємо цікавий допис нашого захисника, як знайшов у соціальній мережі.
Орфографія та ненормативна лексика допису збережена. Дітям не читати! Хоча…
“Ми приїхали в це село і почали займати оборону… хлопці потрохі копати почали.. не окоп, канєшно, а таке, щоб можна було впасти туди під час обстрілу… я не знаю, скільки хвилин пройшло, но я тупо о***їв від того, що побачив… знаєш, коли у людей городи починаються, всі прив’язують на вєлік до рами лопати і йдуть шось сажать… оце була така сама картіна, тільки їхало на мене на цих роверах майже все село… чоловіки, жінки, всі… пригнали і дивляться на мене… ну, типу, командуй! кажуть, синку, де копать?… у мене відібрало мову… стою, як телепень, дивлюсь… вони бігом відкручують свої лопати від вєліків… я зібрався з духом, кажу, не треба нічого, красно дякую, ми самі впораємось! но того вже ніхто не чув… лопати пішли в хід…
за кілька днів суне на нас колона кацапської техніки… у мене необстріляні молоді пацани кричать, танкі пі***ють… тут розвертаюсь, до нас народ із села хмарою валить і кричить, хлопці, танки кацапські пі****ть, шо дєлать??? кажіть, як помагать???… на мене наче відро води крижаної вивернули… дивлюсь на це і плачу… валую їм, бігом назад… ану, по хатам!!!! та ніхто й не думає…. кричу знов, по хатам, б**дь… бєзнадьога, Жень… пруть з голими руками! я малих свої пару смикнув, кажу розверніть бігом їх додому! підбігає до мене мужик, 73 роки і каже, синку, дай гранату… я все життя комунальником пропрацював і знаю, як комунікації під ліс ідуть… зараз трубами на перехрестя вискочу, гранату кину і назад в трубу… клянусь, я чуть не здурів з цих людей…
бій цілий день… арта крайню вулицю накрила… 25 хат горять, но, слава богу, всі живі… ми ж цю техніку довбемо… вони поняли, що не прорвуться, давай пробувать на нас з флангів.. палим їхні танкі, бехі, все що бачимо…. розлітаються їхні т-90… малі хлопці мої спрацювались, крошать… під вечір інтенсивність падає… отходять скоти… малі мої кажуть, може отдохнем?… я собі думаю, потомились хлопці, отпускаю… дивлюсь, скидають броню, кидають зброю і пі***ть бігом місцевим хати тушить… я знов плачу… не можу на це дивиться і сам біжу помагать…”
Задовбетесь “денацифікувати” країну, де населення бігом біжить будувати для армії укріплення, а армія, як вас розбила, біжить рятувати людям хати. Всім вам, рашисти, кінець!!!»
Вартує такий допис зберегти для сучасної історії України. Це вам не “Володимир В’ятрович”, це просто захисники нашої Батьківщини, нашої Отцюзнини.
Слава Україні!
Слава героям!
