Казахстан, колишній випробувальний полігон ядерної зброї у Семипалатинську: що там відбувається зараз
На фото — величезні вирви від ядерних вибухів. Цими вирвами, немов величезними огидними виразками, покрито величезну територію казахського степу на сході країни.
Головний ядерний випробувальний полігон у СРСР, так звана Двійка. 18,5 тисяч квадратних кілометрів випаленої сонцем, ударною хвилею, радіацією та випікаючим вогнем земля. Перший атомний вибух тут здійснили 29 серпня 1949 року. Останній – 19 жовтня 1989 року.
За 40 років тут провели 486 випробувань та підірвали 616 ядерних та термоядерних зарядів. Надпотужні вибухи, як на Новій Землі, в Семипалатинську не проводили, але навіть попри це офіційно зареєстровано, що після 224 вибухів радіоактивні хмари виходили за межі полігону, зумовивши радіаційне забруднення. всієї східної території Казахстану, де проживало понад 1,7 мільйона людей.
Підземний ядерний вибух на Семипалатинському полігоні, 80-ті роки.
Щойно Казахстан став незалежним, Семипалатинський полігон майже одразу ж закрили остаточно, 1991-го.
Формально це все ще залишалася військова територія, але фактично ніякої охорони не було. Та і як можна забезпечити охорону площі 600 кілометрів діаметром?
Розуміючи це, на полігон ринули орди викрадачів металу. Хтось спеціалізувався на кабелях, хтось налагодив вантажівками вивіз металолому, що видобувався, хтось і зовсім розвернувся по-крупному, розкопуючи тракторами засипані лише землею пускові шахти та вирізаючи з них весь доступний метал.
Дехто привозив бригади роботяг, які йшли в штольні глибоко під землю і вирізали там метал. Зрозуміло, що кожен шматок металу, і кожен камінь, і пил, що вдихається, на цій території мають сильний радіаційний фон, що значно перевищує норму.
Ніхто не знає, як склалася подальша доля цих людей, які місяцями знаходилися в епіцентрі колишніх ядерних вибухів, намотували сотні кілометрів на фонуючих вантажівках по грунтовках полігону, що фонить, ковтаючи небезпечний пил.
І куди пішов радіоактивний метал, куди його продали, на кому він залишав свої радіоактивні сліди під час перевезення, зберігання та переплавляння.
Лише в 1997 році уряд Казахстану схаменувся і почав боротися з мародерством. Адже крім кольорових металів тут цілком можна було зібрати і ядерний матеріал. І навіть є припущення, що якась його кількість була зібрана і доля його невідома.
У 2000-2010 рр. на полігоні проводився величезний обсяг робіт з консервації штолень, пускових стволів, поховання небезпечних відходів та знезараження території.
Але найдивовижніше ви прочитаєте зараз. Річ у тому, що попри очевидну небезпеку цієї території для здоров’я та життя людей, тут… жили та живуть люди.
Це завжди був один із найбідніших регіонів Казахстану, тому багато людей просто не змогли звідси нікуди виїхати. А у «святі збагачення» на металі на початку 90-х взяти участь теж мало кому з них вдалося. Хіба що якраз у ролі тієї робочої сили, що випилювала метал у штольні, отримуючи копійки.
У безпосередній близькості від полігону розташовується близько 600 сіл, з яких близько 10% фактично на його кордоні або навіть усередині. Але найстрашніше, що жителі цих сіл свою худобу пасуть безпосередньо на полігоні, тут є навіть близько сотні кочових зимівель.
Вважається, що на території Семипалатинського полігону, яка має в десятки разів завищений радіаційний фон, постійно випасається близько 30 тис. голів овець і близько 4-5 тис. голів великої рогатої худоби, яка дає молоко.
Воду для пиття та побутових потреб, і мешканці, і тварини, беруть тут же, з місцевих джерел та річок. Овочі та зернові культури вирощують теж тут же (а де ще?)
А є ще тут колишнє секретне місто Курчатов, в якому жили військові та вчені, які обслуговували полігон у радянські роки. Щоправда, тоді його називали Москва-400, Семипалатинськ-21 чи Станція Кінцева.
Нині у ньому живе близько 12 тисяч людей. Вони, як і всі ці жителі навколишніх сіл та пастухи, теж живуть у небезпечній «не небезпечній» зоні.
