Доповідь підполковника Антоніна Земана – Баровського про події у Підкарпатській Русі у березні 1939 року. Ч. 3
Seite 177
5) Федір Р Е В А Й, брат Юліана, колишній друкар, а пізніше видавець “Нової Свободи”.
6) Генерала армії Прхалу³⁰⁾, призначеного центральним урядом Праги третім міністром Підкарпатської Русі, можливо, тому, що раніше він кілька років прослужив в Ужгороді, по прибутті в Підкарпатську Русь, сповнений ентузіазму та бажання утримати ситуацію у своїх руках, але політично непідготовленого та підчас не розуміє, що кожен чех на його місці зазнає невдачі. Було надто багато ран і надто багато олії в підкарпатський вогонь підлили німці, угорці та поляки.
Я не знаю, хто міг би залікувати ці рани та загасити вогонь. Однак я знаю, що у Прхали була добра воля, і все ж таки одна з так званих Січових чисток була спрямована на його усунення. Уряд Підкарпаття навіть не хотів співпрацювати з ним. Уряд спочатку, навіть, не виділив йому кабінети. І так Прхала помістили до офіцерської їдальні 45-го піхотного полку. Проте Прхала намагався налагодити співпрацю з політичними діячами Підкарпатської Русі; він хотів реорганізувати воєнізовану українську організацію Січ і таким чином усунути з неї антидержавний характер. Тому очолити її (Січ), він доручив майору кавалерії Кміцкевичу. Це був, однак, невдалий вибір. Майор Кміцкевич колись видавав себе за українця, в інший раз за поляка, а сьогодні він у словацькій армії. Зрозуміло, що ніхто з українців не вважав його нічим іншим, як пройдисвітом. Знаю, як Волошин обіцяв Прхалі, що Січ буде реорганізована, що будуть видані нові статути. Жодна з цих обіцянок не була виконана, бо за підкарпатським автономним урядом стояла Українська національна рада, в руках якої були всі нитки, які визначали кожен рух підкарпатських міністрів. Її політику визначали емігранти, що проникли в Край з Галичини та решти Польщі. Я сам часто бував на допитах таких перебіжчиків, я хотів повернути їх назад, але влада підкарпатської автономії розпорядилася, не повертати їх, а помістити їх у трудові табори, звідки вони будуть відправлені на роботу до Німеччини. Вони справді були відправлені до Німеччини – але тільки тоді, коли угорці захопили Підкарпатську Русь, і вони не мали іншого вибору, крім як шукати підтримки та захисту у своїх захисників.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
²⁹⁾ “Нова свобода” вже під час до Мюнхена була органом друку радикальних автономістів українського спрямування.
³⁰⁾ Лев Прхала (1892-1963) з середини вересня 1924 року до кінця вересня 1931 року командував 12-ою Ужгородською дивізією. З кінця січня 1933 року він очолив Земський військовий штаб у Кошиці, під який потрапила вся територія Підкарпатської Русі. Найбільше в Колективі авторів: Військові діячі чехословацького опору 1939-1945. Мінтістерство Оборони Чехословацької Республіки – видавництво AVIS, Прага 2005, с. 239 – 240.
³¹⁾ Ярослав Кміцкевич (1894 -?) був членом італійських легіонів і в період між війнами служив на посаді офіцера у чехословацькій армії. У складі словацької армії він брав участь у поході (кампанії) проти СРСР. Наприкінці війни, будучи на посаді командира 2-ої словацької технічної дивізії, він ненадовго німцями був ув’язнений. Після визволення з полону італійськими партизанами, він знову прийняв командування дивізією і проголосив її вірність армії чехословацьких легіонерів під назвою 1-а чехословацька дивізія в Італії. З квітня 1945 року він був командувачем усіх чехословацьких військ у північній Італії. У чехословацькій армії він служив до 1 серпня 1949 року, коли його відправили у відставку. Там же., Стор. 136-137.
Seite 178
Не хочу забувати про ще один факт, який, можливо, був проілюстрований становищем Прхали в Підкарпатській Русі. І це на його коханці. Вона, знала російську мову (була, мабуть, із Польщі, часів російської окупації), здебільшого спілкувалася з російським суспільством. Проте в очах українців це був пісок. І, нарешті, навіть гарне ставлення Прхала до поляків було поганою рекомендацією серед українців для генерала, котрий іноді використовував жорсткі кулаки, а не лише м’які слова.
І коли я перерахував їх і спробував пролити на них світло, в якому я їх бачив, усі згадані вище особи були не більше ніж фігурами на шахівниці. Їхні останні позиції були визначені сторонньою рукою – рукою німецького радника дипломатичної місії Гоффмана. ²²⁾ Це була велика і небезпечна іграшка, за якою стояв осередок Третього рейху. Це було джерелом надії українців на те, що Підкарпатська Русь відіграє важливу та святу роль на шляху до Великої та Вільної всеукраїнської держави. Це був постачальник зброї та уніформи для Січі.³³⁾ Його руки втручалися в чехословацько-русинське співробітництво. І його функція полягала у тому, щоб русинські руки зривали чехословацькі прапори та здирали чехословацькі триколори з лацканів своїх пальтів (шинелів). І ще два факти відіграли велику роль у політиці Підкарпатської Русі: 1) польські; 2) угорські терористи.
III
Польські терористи
У нас не було жодних розбіжностей із поляками доти, доки не виникло тішинське питання. Ми також нічого проти них не готували: наступальна та оборонна розвідувальна діяльність проти Польщі була заборонена. Тільки під час першої чехословацької мобілізації 21. V. 1938 р. було наказано забезпечити охорону підкарпатсько-польського кордону та переходів до Польщі.
Незабаром з’явилися повідомлення про те, що угорські шпигуни передавали свої повідомлення через польський кордон до Румунії, а звідти до Угорщини. Чехословацько-угорський кордон охоронявся набагато суворіше, ніж чехословацько-польський кордон. Тільки тоді розвідці було віддано наказ про охорону та оборону. Ми часто не хотіли вірити повідомленням, які ми отримували наприкінці літа 1938 року, що банди польських терористів були зосереджені біля підкарпатсько-русинських кордонів. Там уже знаходився командувач окружного відділення жандармерії капітан Гензер із Волового (нині Міжгір’я). Капітан Гензер щойно отримав повідомлення від працівників лісового персоналу про те, що мисливський будиночок “Чорна Ріка” був атакований приблизно сорока озброєними польськомовними цивільними особами. Вони роззброїли лісничого на прізвище Стрнада і змусили його бути провідником. Вдень вони здійснили наліт на будинок лісника у Колочаві. Але навіть цього було замало.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
³²⁾ Доктор Гамількар Гоффманн (1907 -?) працював секретарем посольства Німеччини у Празі, а восени 1938 року був відряджений до Підкарпатської Русі. 9 лютого 1939 року він став німецьким консулом Німеччини у Хусті.
³³⁾ Карпатська Січ була екіпірована модифікованою уніформою націонал-соціалістичного авіаційного корпусу, що надійшла зі складів у Відні.
³⁴⁾ порівняй Дабровський, Даріуш: Річ Посполита Польська про проблеми Закарпатської (Підкарпатської) Русі у 1938 – 1939 рр. Європейський освітній центр, Торунь, 2007.
Seite 179
Терористи перейшли через річку Нересниця і попрямували лісом до села Вучкове. Нам було ясно, що вони йдуть до мосту через річку Ріка?⁵⁾ дорогою Хуст – Волове (нині Міжгір’я). Міст тоді охоронявся вартовими жандармерії з Вучкового та кількома єгерями. Я наказав посилити охорону на мосту та вислати з Хуста спеціально навчений антитерористичний підрозділ жандармерії. Але терористи були швидшими, ніж наша допомога. Вони дісталися мосту, встановили екразитові (пікринова кислота) заряди і хотіли підірвати міст. На щастя, їхня робота була настільки непрофесійною, що їм не вдалося підірвати міст. Їхні заряди відірвали лише шматок тротуару та перила на мосту. Проте на той час допомога з Волового та Хуста вже прийшла. Виникла перестрілка, під час якої було застрелено начальника відділення жандармерії у Вучкові та державного єгера.³⁶⁾ Потім терористи відступили до учківського лісу. Жандарми прочесали ліс вздовж і впоперек. Даремно. Прикордонні переходи до Польщі були під контролем. Але про терористів не було ані слуху. Лише другого дня русинський хлопчик із Синевиру розповів, що терористи здійснили наліт на самотній будинок на околиці Синевиру, пригрозили застрелити його господаря, якщо вони його видадуть – і весь день під час погоні переховувалися, майже серед жандармів. Увечері господар будинку провів їх за 20 крон між двома переходами, контрольованими жандармами – до Польщі.
Було ясно, що після цієї вдалої втечі, терористи повернуться. Тому я звернувся до штабу дивізії з проханням посилити охорону мостів військами. Справді, за кілька днів було повідомлено, що нова банда польських терористів просочується через учковські (Вучкове) ліси. За винагороду я послав єгеря та селянина, які добре знали учковські ліси, щоб дізнались, де були терористи, та скільки їх було. Але ні єгер, ні селянин Господом Богом не були наділені талантом слідчого, тому терористи зловили їх та тягли із собою протягом двох днів. Увечері терористи проникли в селище Вучкове, яке охороняють військові, зупинилися біля церкви, схилили перед нею коліна і помолилися. Потім вони попрямували до мосту через річку Ріка. Осторонь мосту в окопах ховалася військова команда з кулеметом, націленим на міст. Терористи, нічого не знаючи про загін в окопах, штурмували міст і намагалися підірвати його. І знову марно. Вони знову відірвали лише шматок поручнів та шматок полотна проїжджої частини. Проте бій за міст уже розпочався, військова команда відкрила вогонь із кулеметів, відбила терористів із мосту, а взвод капітана жандармерії Дивока перейшов у наступальну операцію.³⁷⁾
Дійшло до зіткнення, і терористи, яких було близько 80, були розпорошені. Вони заблукали у темряві, і коли жандарми обшукали місцевість уранці, вони виявили багато кривавих слідів. Але жодного вбитого чи пораненого терориста не знайшли. Вони втекли в Польщу.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
³⁵⁾ Як під назвою Ріґа, так і під назвою Рига, у тексті, ймовірно, згадується річка Ріка.
³⁶⁾ Йдеться про єгера Йозефа Лойє та начальника охорони Томаша Кальчика (нар. 1891 у Пльзені), які загинули під час зіткнення з терористичною бандою на чолі з поручником Єжи Феліксом Шиманьським, 28 жовтня 1938. Ця ж група наступного дня вбила ще одного громадянина Чехословаччини, працівника лісового господарства Еліаса Катерняка. Через тиждень (5 листопада 1938), той же спецназівець, – терорист, – “на своє конто – на свій банківський рахунок”, приписав життя інспектора митної охорони в Торуні Івана Костія (нар. 1911 в Синовірі). Дивись у ДАБРОВСЬКИЙ, Даріуш: Річ Посполита Польська проблема на Закарпатті (Підкарпаття) 1938-1939, П. 220-226.
³⁷⁾ Очевидно, це Франтішек Дивоке (1892-1972), офіцер жандармерії у міжвоєнний період, який виїхав за кордон після окупації. Він служив у Чеському та Словацькому легіонах у Польщі та у чехословацьких військах у Франції та Великобританії. Востаннє він був командиром відділення польової жандармерії Чехословацької окремої бронетанкової бригади. Після війни він повернувся до лав поліції. Після лютого 1948 року він знову поїхав до екзилу (країну, де йому надали політичний притулок). Докладніше до колективу авторів: Військові діячі чехословацького опору 1939 – 1945 рр., стор 55-56.
Seite 180
Після цієї події ми благополучно з’ясували, що це були польські терористи, організовані у військовому відношенні та очолювані військовими. Наші нещасні попутники йгери та селяни, яких, зрештою, терористи звільнили, повідомили нам, що звертаються вони один до одного: “Пан капітан”. І часто звучало слово: “Пан старший лейтенант”.³⁸⁾
З часу цього другого нападу на міст через ріку Ріка не було жодної ночі, щоб польські терористи не перетинали наш кордон і не нападали на поштове відділення, прикордонну охорону або якийсь військовий об’єкт. Ми часто бачили, як уночі на прикордонних пагорбах спалахували і гасли вогні: групи польських терористів давали зрозуміти, що готуються викликати нові хвилювання серед русинського народу.
18 листопада 1938 року загін прикордонної охорони в Прислопі зазнав нападу. Але ми мали вже більше досвіду боротьби з терористами. Тому ми були підготовлені до нападу. Приблизно за 200 метрів перед будівлею прикордонної охорони було кинуто сухе хмиз і на нього були націлені кулемети. Два підрозділи були закамуфльовані у сховищі зовні, і прикордонники були готові захищатися. Пізно вночі охоронець на сторожовому посту почув, як затріщало хмиз. Охоронець крикнув: “Стій, хто там?” Відповідь була польською мовою і лайкою. Охоронці підняли тривогу та відкрили вогонь із кулеметів. Терористи відповіли вогнем та почали відступати. Двоє терористів були на місці вбиті, а один зазнав серйозного поранення. На допиті він заявив, що є польським офіцером. Він не хотів називати свого імені. У мертвих не було знайдено нічого, крім голок, ниток та польських військових гудзиків. Терористам довелося зазнати ще більших втрат, оскільки вночі, під плач і крики, терористи поранених забрали з собою в Польщу. На ранок поблизу кордону з Польщею ми знайшли дві свіжі могили. Ми дізналися, що в сусідній хатині терористи вночі позичили лопату та кирку, щоби викопати могилу своїм товаришам.
Терористичні вторгнення до Підкарпатської Русі стали множитися. Якось взвод охорони державної оборони в Синевирі змінив охорону поблизу Чорної Ріки. Охоронців перевезли вантажною машиною. Коли вона їхала вздовж річки, раптово посеред машини впав інспектор Хорт (Hort). Злочинця встановити не вдалося. Синовірські ліси глибокі, і в них легко заблукати.
Терористичні акти настільки загострилися, що мені довелося викликати підкріплення. Нам на допомогу справді прийшли піхотна рота 3-го навчального батальйону з Міловіце та рота танків. Тоді, звичайно, з терористами ми боролися інакше, аніж тоді, коли вони оточили мисливський будиночок біля Чорної Ріки. Хоча вони мали перевагу, їм довелося відступити. На подвір’ї мисливського будиночка ми мали закамуфльований броньовик. Коли терористи наблизилися, виїхала броньована машина, і терористи були розпорошені.
Наскільки важливо було для поляків порушити ритм економічного життя Підкарпатської Русі та стривожити весь регіон, видно з того, як вони робили свої вбивства. Скільки пекельних цистерн з екраситом було вилучено з насипу, куди їх запроторили терористи! На щастя, їм не вдалося висадити в повітря жодну з них. Їхня робота була непрофесійною; але це була лише одна із причин їх невдачі.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
³⁸⁾ Фонетично польською мовою: пан капітан, пан сержант.
³⁹⁾ Йозеф Хорт (Josef Hort) (народився 1910 року в Студниці, район Велке-Мезіржич), начальник відділу прикордонної охорони в Синовірі, який загинув 26 листопада 1938 року. Він був застрелений польським бойовиком під командуванням капрала Стефана Сієдліка. Загалом протягом цього бою польськими терористами було застрелено шістьох чехословацьких громадян. Крім вищезгаданих йшлося про охоронця жандармерії Богуслава Йіраса, який помер 22 листопада 1938 року в госпіталі в Хусті від наслідків поранення, яке він отримав під час розмінування вантажу, залишеного польськими терористами. Дивись Дабровський, Даріуш: Річ Посполита Польська та проблема Русі Закарпатської (Підкарпатської) 1938-1939, с. 220-226.
https://www.ustrcr.cz/data/pdf/publikace/securitas-imperii/no26/170-190.pdf
Початок читайте:
