Руїни святині в Мукачеві: що таїть вікова обитель монахів на Чернечій горі (фото)

Початки обителі монахів у Мукачеві сягають кінця ІХ століття про що найперше свідчить і сама назва – Чернеча гора, де від непам’ятних часів жили ченці.

Саме звідси, кажуть, ширилося християнство, а з ним і чернече життя по всіх околицях історичного Закарпаття. Мукачівський монастир з давніх-давен був головним осередком монашого життя Срібної Землі та осідком єпископа.

За інформацією з відкритих джерел, згідно зі збереженими історичними відомостями, первісний монастир на Чернечій горі утримався аж до 1241 року, коли його дощенту зруйнували татари.

Після татарського набігу, розігнані монахи повернулися на Чернечу гору й відбудували собі невеликий монастир із церквою. Однак, про їхнє життя, аж до приходу Подільського князя Федора Корятовича, мало-що відомо.

Ставши управителем Мукачівського замку та розлогої домінії у 1393 році, Корятович, за звичаєм, на Чернечій горі розбудував монастир з церквою, а на утримання монахів призначив села Бобовище й Лавки, десятину вина з виноградників Іванівської гори й тутешніх винниць. Крім цього, присілок Росвигово був зобов’язаний щорічно жертвувати на монастир десятину зерна й 9 годованих поросят, а як плату за те, що один з монахів приходив щодня відправляти богослужіння в замковій каплиці, то замок був зобов’язаний давати на монастир 10 котлів пшениці й 10 котлів жита, 4 бочки вина, 100 каменів солі та 100 флоренів грішми.

І саме тоді, коли монаше життя на Чернечій горі почало налагоджуватися, на Угорщину напали турки — османи й в битві під Могачем (1526 р.) вщент розгромили угорські війська. Після загибелі короля Людовіка ІІ, який не залишив по собі престолонаступника, в Угорщині почалася боротьба за трон.

Жертвою протяжної боротьби став і Мукачівський монастир, який 1537 року був цілковито знищений, а монахи розбіглися.
Хто відбудував Свято-Миколаївський монастир і коли монахи з єпископом повернулися на Чернечу гору – достеменно невідомо.

Проте, обитель знову відновили, а єпископ Василій І 1552 року отримав дозвіл відбудувати монастирський млин, знищений під час згаданої боротьби за угорський трон, хоча розграбоване майно так і не було повернене монастиреві.

Влітку 1657 року Мукачево і Свято-Миколаївський монастир на Чернечій горі пограбували й спалили польські князі, в помсту за прагнення князя Ракоці, власника Мукачівської фортеці й домінії, силою зайняти польський трон.

Рятуючись від польських загарбників, тодішній єпископ Зейкань перейшов з кількома монахами до давніше ним спорудженого Свято-Михайлівського монастиря в Імстичеві і звідтіля відтак наглядав відбудову Мукачівського монастиря. В той самий час в Мукачівському замку переховувався прогнаний турками заможний Волоський князь-воєвода Костянтин Мултянський. Познайомившись з монахами на Чернечій горі, 1661 році він дав спорудити для них мистецьку кам’яну церкву-ротонду у візантійському стилі. Це була перша кам’яна церква при Мукачівському монастирі, яку, на жаль, протоігумен Боніфатій Стро­­мецький, ЧСВВ 1826 р., без відома єпископа, зрівняв з зем­лею.

У період з 1678-1685 рр. стан Свято-Миколаївського монастиря на Чернечій горі значно покращав, йому було повернуто всі раніше загарбані монастирські посілості та призначені доходи. Було збудоване відповідне приміщення для єпископа, при монастирі муровану хату, та відновлено монастирські помеш­кання. Однак, саме тоді, коли Святомиколаївський монастир на Чернечій горі почав заново оживати, в 1703 році князь Ференц ІІ Ракоці розпочав нове повстання проти цісаря Леопольда І (1657-1705 р.). Зайнявши Мукачівський замок, він негайно прогнав єпископа Декамеліса, як цісарського ставленика, з Мукачева, Свято-Миколаївський монастир розграбував, монахів порозганяв та наново загарбав собі монастирські посілості. Навіть монастирська церква, тобто ротонда, була осквернена й значно пошкоджена.

У 1707 році після смерті згаданого єпископа, було призначено його наступника о. Івана Годермарського, який застав монастир спустошеним і сильно по­шкодженим. Тож, відбудувавши та наново заселивши монастир із церквою-ротондою, монаше життя на Чернечій горі знову почало розвиватись.

Значно пізніше, завдяки щедрій пожертві заможного закарпатського дворянина Дмитра Раца в рр. 1766-1772 на місці вже наднищеного дерев’яного монастиря на Чернечій горі був споруджений розлогий мурований монастир у стилі бароко з високою вежею для годинника. Монастир з подвір’ям був обведений кам’яним муром з чотирма бастіонами по кутах. До складу монастиря входили 30 чернечих келій, домашня каплиця-молитовня, дві більші кімнати – одна для архіву, а друга для бібліотеки, а також  простора їдальня з кухнею та коморою. При вході знаходилася ще вітальня для гостей. Так, кажуть, новозбудований монастир на Чернечій горі біля Мукачева не тільки виглядав, але й насправді став твердинею релігійного життя на  історичному Закарпатті.

Перед своєю смертю благодійник Рац пожертвував ще більшу суму грошей на будову нової монастирської церкви, яку в рр. 1798-1804 спорудив уже протоігумен Й. Базилович. У її крипті спочили й тлінні останки щедрого жертводавця.

Будуючи нову церкву, Базилович зберіг церкву-ротонду, збудовану 1661 р. князем Константином Мултянським, як цінний історичний пам’ятник. Та на жаль, наступник Базиловича, протоігумен Боніфатій Стромецький († 1829 р.), недооцінюючи історичної вартості ротонди 1826 р. без відома єпископа, зрівняв її з землею. Справа опинилася в єпархіальний консисторії, яка змусила Стромецького зректися свого уряду протоігуменства.

1862 року монастир і церква були значно пошкоджені пожежею. Згоріло й кілька дерев’яних господарських будинків, але упродовж трьох років як монастир, так і церква були майстерно відновлені й покриті бляхою.

Після основного ремонту монастирської церкви, настоятелі монастиря, щоб пожвавити в народі почитання Божої Матері, старались набути з Ватикану старовинну, віками освячену ікону Богородиці. На початку 1926 р. Папа Пій ХІ подарував Свято-Миколаївському монастирю дорогоцінну візантійську ікону Пресвятої Богородиці з Дитятком на руках, написану 1453 р. в Царгороді, а вже 1928 р. на Успенський відпуст на Чернечій горі зібралось близько 50 тисяч прочан, відтоді їхнє число помітно зростало з року в рік.

У березні 1947 року більшовики вирішили ліквідувати Свято-Миколаївський монастир на Чернечій горі та домагались, щоб усі греко-католицькі русинські ченці підписали заяву про перехід на православ’я. Вони ж однозначно заявили, що того ніколи не зроблять. Тоді НКВД усіх монахів, числом 32-ох, в супроводі озброєної міліції вивезли до Свято-Михайлівського монастиря в Імстичеві, Іршавського району, а Свято-Миколаївський монастир на Чернечій горі передали православним. Зайнявши Свято-Миколаївський монастир на Чернечій горі, православні монахи негайно взялись до бібліотеки та спалили аскетич­ні твори та книги релігійного змісту католицьких авторів. Ще того ж року, Святомиколаївський монастир передали православним монахиням.

Влітку 1953 р. звідси було вивезено й передано Ужгородському державному університету монастирську бібліотеку, а весь архівний матеріал перенесено до обласного архіву в Берегові. Також було вивезено звідси й багатющу скарбницю давніх церковних пам’яток і реліквій, які помістили у Краєзнавчому музею в Ужгороді.

До слова, після відбудови монастиря Годермарським (біля 1721 р.) монастирська бібліотека почала наповнюватися цінними рукописами, давніми першодруками та унікальними виданнями, так що за каталогом бібліотеки з 1951 р. в ній знаходилось 6400 рукописних книг і першодруків і друкованих книг, і то не тільки богослужбових та релігійних, але теж і літературних видань на 17-ох різних мовах. Варто також відзначити, що не меншого значення надбав собі також і монастирський архів, в якому якимось дивом вціліли важливі грамоти з ХV-ХVІ ст., хоч Святомиколаївський монастир на Чернечій горі був часто нищений. Однак від часів архімандрита Годермарського († 1729 р.) усі монастирські грамоти та історичні пам’ятки старанно берегли. Крім того, Святомиколаївський архів значно збагатився новими історичними пам’ятками та цінними грамотами, завдяки історичним розшукам протоігумена Йоаникія Базиловича та ігумена А. Кралицького.

Так Свято-Миколаївський монастир на Чернечій горі у Мукачеві перестав фігурувати як культурний осередок русинів, а для греко-католиків від 1947 р. перестав бути їхнім релігійним і культурним центром.

Джерело:   Голос Карпат

Як виглядає монастир в наші дні, його околиці та руїни монашої обителі, що збереглися на території поруч святині – дивіться у фотогалереї ГОЛОСУ КАРПАТ.