Хто може підтвердити життя після смерті?
Природно виникає питання, чи є якісь інші свідчення, незалежні від описів, що даються людьми, які пережили смерть, які б підтверджували реальність того, що ми називаємо досвідом смерті.
Багато людей повідомляють про те, що коли вони були поза своїм тілом, вони бачили події, що відбуваються у фізичному світі.
Чи підтверджуються якісь із цих повідомлень іншими свідками, щодо яких відомо, що вони були поруч. Щодо досить великої кількості випадків на це питання можна відповісти абсолютно ствердно – “так!”
Більше того, описи подій, що містяться у свідченнях людей, які пережили позатілесний досвід, вирізняються дуже великою точністю.
Декілька лікарів говорили мені, що вони просто не в змозі зрозуміти, яким чином пацієнти, не маючи жодних медичних знань, могли так детально і правильно описати процедуру реанімації, тоді як лікарі, які проводили реанімацію, точно знали, що пацієнти мертві.
У кількох випадках пацієнти розповідали мені про те, з яким подивом зустрічали лікарі та інші люди їх розповіді про те, що відбувалося навколо, поки вони були “мертвими”.
Так, наприклад, одна дівчина розповідала, що поки вона була мертва і знаходилася поза своїм тілом, вона пройшла в іншу кімнату, де побачила свою старшу сестру, яка плакала і шепотіла: “О, Кетті, будь ласка, не вмирай!”
Пізніше її сестра була вкрай здивована, коли Кетті розповіла їй, де вона її бачила і що та (сестра) говорила в цей час. У двох наступних уривках описуються подібні події.
“Після того, як все вже було позаду, лікар сказав мені, що моє становище було безнадійним.
Я сказала йому: “Так, я знаю про це”. Він сказав: “Ну звідки ти можеш знати?” На це я відповіла: “Я можу вам розповісти все, що відбувалося”. Він не повірив мені і я почала розповідати все як було з того моменту, коли я перестала дихати і до того часу, коли я ніби ходила навколо по палаті. Він був буквально шокований, коли дізнався, що я знаю про все, що сталося. Він зовсім не знав, що сказати, але потім ще кілька разів приходив до мене і розпитував мене про це».
“Коли я прийшов до тями після нещасного випадку, поруч зі мною був мій батько.
Я вже навіть не прагнув дізнатися, яку я отримав травму чи що трапилося, чи що лікарі думають про мій стан. Все, що я хотів, це розповісти про досвід, який я пережив. Я розповідав моєму батькові, хто витягував моє тіло з дому, і навіть про те, якого кольору був одяг цієї людини, про те, як вони мене понесли і про все, що в цей час говорили люди.
Батько сказав мені: “Так, все це було насправді”. Однак моє тіло на той час уже забрали, і я ніяк не міг нічого ні бачити ні чути, якби не був поза своїм тілом».
Нарешті, у кількох випадках я зміг отримати незалежні свідоцтва, що підтверджують ті чи інші події від інших осіб. Однак при оцінці цих незалежних повідомлень виникають деякі складнощі.
По-перше, здебільшого підтверджуючі події засвідчувалися лише самими людьми, які пережили смерть чи, у разі, одним-двома близькими друзями чи родичами.
По-друге, навіть у найдивовижніших, добре підтверджених випадках, які мені вдалося зібрати, я давав обіцянку не відкривати дійсних імен.
Але навіть якби я міг це зробити, я не думаю, що такі підтверджуючі розповіді, зібрані вже після самого випадку, могли б бути доказом, з причин, про які буде сказано в заключному розділі.
Ми добігли кінця завершального огляду тих стадій і подій, які переживають вмираючі під час їхнього досвіду смерті. Я хочу в висновку цього розділу навести уривок з одного свідоцтва, яке містить більшу частину тих епізодів, які обговорювалися вище.
Крім того, в даній розповіді є один унікальний момент, про який раніше нічого не говорилося: істота, що світиться, заздалегідь говорить людині про неминучу смерть, але згодом вирішує зберегти їй життя.
“У той час, коли воно прийшло, я страждав на жорстокі напади бронхіальної астми та енфіземи; такі напади у мене бувають зараз. Одного разу, під час сильного нападу кашлю, я очевидно пошкодив хребець у нижній частині хребта.
Через кілька місяців я був на консультації у групи лікарів у зв’язку з сильними болями, що почалися у мене. Нарешті, один із них направив мене до нейрохірурга, д-ра Уатта. Він оглянув мене і сказав, що мені треба негайно лягати в лікарню. Я погодився і мене помістили в машину для перевезення.
Д-р Уатт знав, що у мене хворі легені, тому він запросив спеціаліста з легеневих захворювань, який сказав, що анастезіолог, д-р Колеман, буде присутнім як консультант на випадок, якщо доведеться давати наркоз. Таким чином, фахівець-легеневик готував мене протягом двох тижнів, після чого передав мене у відання д-ра Колемана.
Через тиждень д-р Колеман, нарешті, погодився на операцію, хоча він був дуже стурбований моїм станом. Вони призначили операцію наступної п’ятниці. У понеділок увечері я заснув і спокійно проспав усю ніч. Але рано-вранці, у вівторок, я прокинувся від страшного болю. Я повертався з боку на бік, щоб зайняти зручніше положення. Саме в цей момент з’явилося світло в кутку кімнати, під стелею. Це була просто куля, яка світилася, схожа на м’яч, не надто велика, не більше 12-15 дюймів у діаметрі, і як тільки вона з’явилася мною опанувала дивне почуття.
Я не можу назвати його почуттям жаху, ні, це було не так. Це було відчуття повного спокою та неймовірного полегшення. Я побачив руку, яку світло простягло мені. Як тільки він це зробив, я відчув, як мене щось витягує і що я залишаю своє тіло. Я озирнувся і побачив себе лежачим на ліжку, коли я продовжував рухатися по стелі кімнати.
Тепер, коли я залишив своє тіло, я набув тієї самої форми, що й світла куля.
У мене було відчуття, – я буду вживати свої власні слова для опису всього цього, тому що я ніколи не чув, щоб хтось говорив про щось подібне, – що ця форма була, безумовно, духовної природи.
Це не було тілом, скоріше просто клуб диму чи пари. Це виглядало майже як хмаринка сигаретного диму, яку ми бачимо в той момент, коли вона пливе біля лампи. Втім, ця форма була пофарбована. Я розрізняв помаранчевий, жовтий і ще не дуже чітко, індиго та блакитний.
Ця духовна сутність не мала форми, подібної до форми тіла. Вона була більш-менш округлою, але в неї було те, що я називатиму руками.
Я пам’ятаю це, бо коли світло спустилося до мене, я міг узяти його простягнуту руку своєю рукою. У той же час долоня і рука, що належали моєму тілу, залишалися нерухомими, – я міг бачити їх, коли піднімався до світла. Але тоді, коли я не користувався цими духовними руками, мій дух знову набув кулястої форми.
Отже, я був переміщений у те саме місце, в якому було світло і ми почали рухатися крізь стелю і стіну палати в коридор, потім через коридор вниз, поверхами і так до нижнього поверху лікарні.
Ми без жодних зусиль проходили двері та стіни.
Вони просто розступалися перед нами, коли ми до них наближалися.
Все виглядало так, ніби ми мандрували. Я знаю, що ми рухалися, проте швидкість була не надто великою. Якоїсь миті я раптом зрозумів майже миттєво, що ми досягли післяопераційної палати.
До цього я навіть не знав, де знаходиться ця палата в цій лікарні, але ми були там і я знову перебував під стелею кімнати в кутку. Я бачив лікарів і сестер, які ходили у своїх зелених халатах, бачив ліжка, що там стояли.
Ця істота сказала, вірніше, показала мені: “Ось де ти будеш, коли тебе привезуть після операції. Тебе покладуть на те ліжко, але ти не прокинешся. Ти не будеш нічого знати, що приходить з тобою з того моменту, коли тебе помістять в операційну і доти, доки я не прийду за тобою через деякий час”. Не хочу сказати, що це було сказано словами.
Це не був чутний голос, бо в такому разі ті, хто був у кімнаті, чули б його, але цього не було. Це було щось більше, ніж моє власне уявлення.
Все це було так живо, що я не можу сказати, що не чув цього чи не відчував. Це було щось певне, передане мені.
У той час, коли я був у цій духовній формі, я набагато швидше сприймав усе, що я бачив у порівнянні зі звичайним станом. Я був дуже здивований: “Ось те, що він хоче показати мені”. Я миттєво розумів усе, що він мав на увазі.
Це, безперечно, було саме так. Я бачив ліжко, яке було відразу праворуч, як увійдеш до палати, я розумів, що це саме те ліжко, на якому я лежатиму і що він показує мені все це з певною метою.
Потім він сказав мені навіщо він це робить. Він показав мені все це тому, що не хотів, щоб я не боявся того моменту, коли мій дух вийде з тіла, але він хоче, щоб я знав, що чекає на мене. Він хотів переконати мене, щоб я не боявся, тому що він прийде до мене не відразу, що спочатку я повинен пройти через інші відчуття, але що він охоронятиме мене і врешті-решт буде зі мною.
Відразу ж після того, як я приєднався до нього для цієї подорожі в післяопераційну і сам став духом, ми, у певному сенсі, злилися в одне ціле, але водночас ми були окремі. Але, наскільки я міг судити, він повністю панував.
Навіть тоді, коли ми проходили крізь стіни та стелі, здавалося, що ми такі єдині, що ніяка сила не могла б відокремити мене від нього.
У той же час збереглося відчуття миру, спокою та ясності, якого я ніколи не відчував раніше.
Отже, після того як він сказав мені все це, він повернув мене назад до моєї палати. Я побачив моє тіло, що все ще лежало в тому положенні, в якому я його залишив, і ту ж мить увійшов до нього. Я вважаю, що був поза моїм тілом хвилин п’ять чи десять, але звичайне перебіг часу не має нічого спільного про тому стані.
Я навіть не пам’ятаю, – думав я про це в той час. Зараз все це для мене таке дивовижне. Все це було так живо і реально, реальніше, ніж у звичайному житті. Наступного ранку я вже зовсім не боявся. Коли я голився, я помітив, що мої руки не тремтять, як це було протягом шести чи восьми тижнів до цього.
Я знав, що помру, але це не засмучувало мене і не лякало. Я не думав, скажімо, “що б мені такого зробити, щоб уникнути цього?” Я був готовий.
У четвер вдень, тобто за день до операції, я був у своїй палаті, коли я занепокоївся. У нас із дружиною був син, і ми ще взяли на виховання племінника, з яким у нас було чимало клопоту.
Так що я вирішив написати один лист дружині та інше племіннику і викласти в них те, що мене турбувало і заховати листи так, щоб вони могли бути знайдені лише після операції.
Після того, як я списав дві сторінки листа до дружини, вийшло так, ніби у мене відкрилося ……… залився сльозами. Вперше я плакав так сильно. Я боявся, що своїми риданнями я приверну увагу сестер і вони спробують дізнатися, що сталося. Але я не чув, щоб відчинялися двері. Цього разу я знову відчув його присутність, але цього разу я не бачив світла.
До мене тільки доходили думки чи слова як раніше. Він казав мені: “Джеку, чому ти плачеш? Я думаю, що тобі буде добре зі мною”. Я відповів: “Так, я плачу. Я дуже хочу йти до тебе”. Голос запитав: “Тоді чому ж ти плачеш?” Я відповів: “У нас досить складні стосунки з племінником, ви знаєте, і я боюсь, що моя дружина не знатиме, як його виховувати”. Я намагався передати словами те, що відчував, і як мені хотілося допомогти дружині виховувати його. Я також говорив, що моя присутність могла б усе поставити на місце.
Після цього до мене прийшли думки від цієї істоти: “Оскільки ти просиш за іншого і думаєш про інших, Джеку, я допоможу тобі в цьому. Ти житимеш доти, доки твій племінник не стане дорослим чоловіком”.
Я перестав плакати і порвав листа, щоб дружина випадково не знайшла його.
Того вечора до мене приходив д-р Колеман і казав мені, що чекає чимало труднощів з наркотизацією, щоб я не дивувався, якщо під час операції я прокинусь і побачу себе в оточенні шлангів, труб, машин тощо. Я не говорив йому нічого про мій досвід, тому я просто кивнув і сказав, що прийму до уваги все сказане ним. Наступного ранку мене оперували.
Операція тривала багато часу, але пройшла успішно. Коли я прийшов до тями, біля мене був д-р Колеман. Я сказав йому: “Я точно знаю, де я зараз перебуваю”. Він запитав: “На якому ви ліжку?” Я сказав: “На тому, яке перше справа, як вийти з холу.” Він засміявся, але, звичайно, подумав, що я розмовляю, будучи в стані наркозу.
Я хотів розповісти йому про те, що зі мною сталося, але в цей момент увійшов д-р Уатт і запитав: “Він прокинувся. Що ви хочете зробити?” Д-р Колеман відповів: “Це було за межами моїх можливостей. Я ніколи в житті не був таким приголомшеним, як зараз. Я був тут з усім своїм обладнанням, але йому все це було не потрібно.” Коли я зміг піднятися з ліжка і оглянути кімнату, я побачив, що я був на тому самому ліжку, яке мені показувало світло кілька днів тому.
Це сталося три роки тому, але я все пам’ятаю так само ясно, як і тоді. Це найфантастичніша річ у моєму житті, і я дуже змінився після цього.
Я розповідав про це тільки своїй дружині, моєму братові, моєму пастору і ось тепер вам. Я не прагну до того, щоб зробити якийсь радикальний зсув у вашому житті і я не хочу хвалитися. Просто після цього випадку у мене немає жодних сумнівів. Я знаю, – є життя після смерті.
Автор Р. Моуді “Життя після життя”
