Александеру Митраку – 184
Меже будителями нашого народа постава Митрака є єднов из майчестованых у исторії края.
Родив ся просвітител 16 октовбра 1837 рока у фамилії сященника Андрія Митрака, котрый перед сьым перебрав ся у Плоскоє из Ганьковиці (обыдва села у Березькому комітаті). 12 фебруара 1841 рока отець Андрій умер (простудив ся у церьковли).
По сьому сімя (котра налічовала четверо дітий) наново перебрала ся жыти в Ужгород. Туй, в Ужгороді, умер брат будущого писателя, а сестры го жыли из ним по вшытких містах, де попував.
Хоть Александер Митрак прожив у Плоскому мало булше трьох рокув, сю містность пуздніше поминав из теплотов и добротов: «Вид здешней природы, напоминая мне место моего рождения, так отрадно подействовал на меня, что я почувствовал себя будто дома».
Ошколововав ся Митрак в Ужгородськуй (1847-1853) и Сатмарськуй (1853-1859) гімназіях. Кончив Ужгородську богословську семінарію. У 1862 рокови быв рукоположеный у сященникы. Служив у селах Ильниця, Великі Лучки, Кленово, Ворочево.
Александер Митрак быв катехитом у Мукачовськуй народнуй школі. Товдошньый ученик, а в будущому знамый историк Юрій Калман Жаткович, так памнянув Митрака у свойых мемуарах: «Методы ученя были у всіх єдні – бити по плечах прутом, даже палицьов, а по персткам линейками. Изьятієм быв руський катехит А.Митрак, который даже не выругав школяров, однако ученики не злоупотребляли его ласков и любили его».
Перебывавучи у Мукачові, Митрак пише свої стихы «Мы убоги, мало нас», «Добрі тому багатому», «На Верховині» и печатать їх под псевдонімом «Материн»:
Мы убоги, мало нас…
Мы убоги, мало нас,
Велика в нас старость,
Наши дети босо ходят
Про нашу недбалость.
Говорят нам наши люде:
«Язык свой любите,
И народни права ваши
Никому не дайте».
Добре им так говорити,
При сытости полной.
И писати «статеечки»
О жизне народной.
Добрі тому багатому…
Добрі тому богатому,
Кто родился паном;
Добрі тому щасливому
Кто не быв Иваном.
Ой то не так біднякови
Кто не зазнал долі
Як тому то цветочкови,
Что змарнів у полі.
Других людей щастя пестить
Як мати родная,
А бідного ненавидить
Ги мачуха злая.
На Верховині…
Горы наши, горы.
Наши бідні горы!
На вас я печально
Устремляю взоры.
Что за дивна сила
Тут вас наметала?
Луч тепленькій солнца,
И землю украла!
Кроете ли в недрах
Золотую долю,-
Иль готовите нам
Вічную недолю?
Подовж 60-80 рокув 19 стороча Митрак пише декотрі роботы на етнаграфічні темы: «Русскій народ», «Как исполняет свои весеннія работы угро-русскій народ», «Жнива в угро-руссов», «Домики или избы в угро-русскіх крестьян», «Домашній быт угро-русских крестьян».
Айбо майбулшым шедевром Митрака быв очерк «Путевыя впечатленія на Верховине», печатаный у журналі «Світ» в 13, 14, 15 и 16-му номерах за 1867 рук.
Служачи парохом села Кленово, Митрак заканчує «Русско-мадьярскій словарь» и пише «Мадьярско-русский словарь». Не мавучи спонсорськых гроший на печатаня «Русско-мадьярського словаря» (846 страниць), Митрак у 1881 рокови выдає го за свої .
Друга же часть – «Мадьярсько-русский словарь» была напечатана лем у 1922 рокови.
Ги фолклорист Митрак фурт збирав и ушорював русинські співанкы, переказы, легенды. Ще у 1864 рокови у Шарошпотокови уйшов зборник русинськых співанок, зобраных Митраком, котрі потовмачив на мадярськый язык Тиводар Легоцький. Другу часть фольклорних творув у 1866 рокови Митрак через Анатолія Кралицького переслав Якову Головацькому. Сесі записы пузніше напечатали у зборнику «Народныя песни Галицкой и Угорской Руси»
Выйшовши у 1900 рокови на пінзію, отець Александер поселив ся в Ужгороді, а пузніше – у Росвигові. Вун надале писав статі, збирав фолклор. За напады на єпископа- ренегата Пенковича на нього ся наверла газета «Карпат», обвинивши у шпіонажі на хосен Росії и предателстві Австро-Мадярщины.
17 марта 1913 рока у росвиговськуй хыжи Митрака жандармы зробили обыск и конфісковали рукописы и любимі книжкы поета. Серце го не выдержало…
