ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ: Історія, яка не навчається в школі. Чи Роман Шухевич дійсно Герой України? Ч. 03

У листку інформаційної служби «Щоденні вісті» було вміщено таке повідомлення: «На початку жовтня цього року (1944 р. – Р. В.), Степан Бандера вийшов із в’язниці на волю. Разом з ним вийшло 300 членів ОУН.

 

Степан Бандера передав представникові «Української головної визвольної ради» за кордоном палкий привіт від «Української повстанської армії». У мене з цього приводу запитання: сидів у фашистській в’язниці і знав про створення УПА та УГВР? А річ у тому, що тримаючи його під уявним арештом з провокаційною метою, гестапо не тільки всебічно інформувало свого агента (читайте попередні мої публікації), а й погоджувало з ним кожну нову акцію ОУН і УПА.

 

Надаючи великого значення діям УПА в радянському тилу, якраз напередодні повного визволення Української РСР від гітлерівських загарбників оонівського вождя відвідав сам Гіммлер. «Потреба вашого вимушеного перебування під уявним арештом, – сказав він Бандері, – викликана обставинами, часом та інтересами справи, відпала.

 

Починаючий новий етап нашої співпраці – більш відповідальний, ніж раніше. Може, до цього часу не все складалося так, як вам хотілося, але зараз нам треба спільно добре попрацювати, щоб виправити помилки минулого». І дав наступне напутнє слово: «Забирайте своїх людей, ідіть і дійте, пам’ятаючи, що наша перемога забезпечить і ваше майбутнє». (С. Т. Данилко //«Дорогою ганьби і зради»/ Видавництво «Наукова думка» Київ. 1972 р. с. 239).

 

Все це проходило на фоні повного розгрому дивізії СС «Галичина» під Бродами. Бандерівському проводу ОУН-УПА була дана вказівка створити щось на кшталт «уряду», якій зміг би підняти українців на визвольну боротьбу проти сталінського режиму в нових умовах. Здійснити цей задум «кураторів» з гестапо було покладено на Шухевича, Лебедя та Гриьоха-Герасимовського.

 

Нарешті, в червні 1944 року бала створена «Українська головна визвольна рада» (УГВР). Її основні цілі було визначено в платформі та декларації принципів.

 

У своїй діяльності вона: «спиралась на традиції Української незалежної держави 1917-1920 роках (можливо, зарахували термін, правління на півдні, такого собі рядженого «Гриціана Тавричеського» або ще когось – Р. В.), яка була знищена іноземними агресорами (цікаво, якими, може німцями, які підтримували гетьмана Скоропадського – Р.В.), а також спиралася на переконання українського народу (хто, визначав, взагалі, які не будь, – переконання, адже в ті часи: у кого була зброя, у того була і влада, згадаймо, хоча б Нестора Махно з Гуляй Поля – Р. В.). (Володимир Косик //«Україна під час Другої світової війни 1938-1945»/ Київ. 2019 р. с. 491).

 

Іван Гріньох (1907-1994), якій обіймав посаду другого заступника цього квазі об’єднання, до цього був капеланом спеціального карального підрозділу «Нахтігаль», сформований з членів ОУН (б), вишкіл якого здійснювали співробітники військової розвідки та контррозвідки, для виконання спеціальних завдань на теренах України.  До слова, в складі диверсійного підрозділу на чолі з Отто Скорцені – «Брандербург 800». За службу в цьому підрозділі отримав залізного хреста.

 

Дослідник Клім Дмитрук у своїй документальній книзі «С крестом и трезубцем», писав (мовою оригінала): «Кровавый след на советской земле оставили оуновские палачи из созданного абвером батальона «Нахтигаль». Главари этого диверсионно-террористического подразделения фашисты А. Герцнер и Т. Оберленд, бандеровец Р. Шухевич и капеллан И. Гриньох делали все, чтобы выполнить поставленную перед ними задачу – массовыми убийствами, зверскими истязаниями мирных советских людей запугать население, поставить народ на колени перед нацистами. Тысячи вдов и сирот, сотни братских могил оставили садисты из «Нахтигаля» во Львове, в Тернополе, Виннице, городах и селах Белоруссии». (Издательство «Политической литературы». 1980 г. с.35-36).

 

Не залишився без посади в цьому «уряді» й Роман Шухевич, якій фігурує під псевдонімом «Тур», обійнявши посаду генерального секретаря УГВР, зберігши за собою і звання головнокомандувача УПА.

 

А тим часом перебуваючи на віллі під Берліном, наданій йому Гіммлером, Бандера готувався виконати усі завдання своїх босів. Сергій Даниленко в загаданій його унікальній книзі, насиченої архівними матеріалами зі слідчих справ, писав: «У грудні 1944 року головне управління імперської безпеки приєднало до цієї роботи С. Бандеру. В той час він одержав від ІV-Д відділу гестапо особисту дачу під Берліном і працював там під керівництвом начальника ІV-Д оберштурмбанфюрера Вольфа. Згодом Бандера прибув у розпорядження абвер команди 202 і особисто інструктував Гриньоха, а також підготовлену агентуру, призначену для засилання на територію СРСР».(стр.241-242).

 

Це, як мовиться, доповнення до минулих публікацій про співпрацю ОУН-УПА з німецькими спецслужбами. По іншому розставляють акценти дослідники з протилежного боку «окопів», зокрема вже згаданий Володимир Косих у своїй насиченій на події книзі писав: «Начальник штабу корпусу армії «Північна Україна», генерал фон Ксиландер в документі за 18 серпня 1944 року передав штабам армій і ОКВ різні пункти угоди, а саме: вермахт утримується від атак проти УПА; на місцевому рівні можуть вестися переговори про технічні угоди; УПА повідомляє місцевим органам влади вермахту про ситуацію і допомагає виводити німецьких солдатів, які опинилися за лінією фронту…». (стор. 495). А далі ще цікавіше: «Загони вермахту в Карпатах одержали, 18 серпня 1944 року, інструкції, в яких зокрема говорилось: українське населення, оскільки воно не виявляє ворожості, має бути трактоване коректно; на загони УПА (термін «банди» більше не треба вживати), які поводяться мирно, не повинні чинити напади, укладені угоди й ті, що обговорюються, можуть бути лише місцевими угодами, які обмежуються одним селом чи одним лісом; торкатися політичних питань заборонено». (стор. 496).

 

Саме в рамках цієї угоди, вермахту передавалися на вірну смерть, заарештованих ними підпільників, розвідників – парашутистів, зокрема Костянтина Молчанова, якого висадили 23 квітня 1944 року в районі Унова. І такі випадки були непоодинокі.