Клара і Роза – дві єврейки, які придумали 8 березня
Якщо проаналізувати це питання, можна дізнатися, що Жіночий день замислювався як дата виступів представниць слабкої статі в боротьбі за свої права. Недарма ж спочатку повною назвою свята, що відзначається 8 березня, було таке: «Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир». Вважається, що феміністки Клара Цеткін і Роза Люксембург, тісно пов’язані з Німеччиною, цю дату вибирали, виходячи зі старовинної німецької легенди.
В епоху Середньовіччя в Німеччині діяв, так званий, «закон першої ночі», коли кріпосні дівчата, що виходили заміж, віддавали свою невинність не нареченому, а господареві. Легенда оповідала про те, як в одному з німецьких сіл видавали заміж 8 дівчат. Кожну з них звали Марта. Семеро з них покірно віддалися своєму панові. Восьма опиралась, але і її насильно відвели в замок. Марта в складках сорочки зуміла пронести ніж, яким і вбила господаря. Дівчина примудрилася вислизнути з замку, розповіла про подію своєму нареченому. Після цього вони втекли та провели разом довге і щасливе життя.
Ця легенда як приклад першого бунту жінки проти власного безправ’я була приведена Кларою Цеткін на зборах соціалісток, що проходив в Копенгагені в 1910. На честь восьмої дівчини, на ім’я Марта Цеткін і Люксембург рекомендували встановити міжнародний жіночий день, коли жінки всієї планети будуть проводити мітинги, ходи, щоб привернути увагу громадськості до своїх проблем.
При згадці про Клару Цеткін та Розу Люксембург, перш за все, представляються палкі революціонерки та політичні ідеологи. Але ж вони – жінки, в житті яких любов займала не останнє місце.
Клара Цеткін
Насправді вона з’явилася на світ під прізвищем Айснер влітку 1857 року в Саксонії в родині євреїв. Її батько Готфрід був сільським учителем, вихідцем з бідного дворянського роду. А ось про матір Клари Жозефіні і її сім’ї – розмова особлива. Вона походила з родини багатих буржуа, які володіли фабриками, мануфактурами в Лейпцигу. Батько Жозефіни Жан Домінік Вітале відрізнявся буйною вдачею та активною життєвою позицією. Він брав участь у Французькій революції 1789, воював в армії Наполеона. Своїй дочці дав ім’я першої дружини Бонапарта. Жозефіна виросла і стала непохитною прихильницею жіночої емансипації, а потім вклала свою ідейну переконаність у свою дочку Клару, виростивши з неї справжню революціонерку.
Обдарована від природи дівчинка росла не по роках розвинутою, мріяла стати вчителькою, як і її батько. Під час навчання в приватному педагогічному закладі Лейпцига потрапила на засідання соціал-демократичного гуртка, де і познайомилася зі своїм майбутнім цивільним чоловіком, російським емігрантом Осипом Цеткіним. Чоловік був на 7 років старший Клари, багатством і красою не виділявся, але його пристрасні промови про братерство і рівність буквально зачарували 18-річну дівчину. Вона побачила в ньому справжнього романтичного героя.
Молоді люди подружилися. Але на одному із засідань Осипа заарештували та вигнали з Німеччини. Перед депортацією він встиг зізнатися Кларі в любові, чим остаточно розбив її серце. Два роки дівчина шукала коханого, не залишаючи, втім, своєї політичної діяльності. Осипа вона знайшла в Парижі схудлим і хворим.
Хвороба не давала можливості Цеткін працювати, тому у свій вільний час він писав революційні статті. Клара залишилася разом з ним, кинувши всі сили на порятунок коханої людини. Вона працювала гувернанткою в багатому домі, підробляла, перучи білизну, давала приватні уроки, займалася перекладами. Офіційно Осип і Клара свої відносини не зареєстрували, адже серед соціалістів шлюб вважали пережитком минулого. Молода жінка взяла прізвище свого цивільного чоловіка, народила від нього 2 синів. Через 7 років Осип помер від туберкульозу.
У 32 роки Клара через непосильну працю і горе, що спіткало її, виглядала старою з сивим волоссям, згорблений спиною, огрубілими руками. Її не покинула сила духу, але ось жіночності практично не залишилося. Знайомим доктором Кларі був поставлений діагноз: нервове виснаження.
Залишившись без грошей, вона з двома дітьми на руках повернулася до Німеччини. Стала працювати в газеті «Рівність». Там познайомилася з вісімнадцятирічним художником Георгом Цунделем, залучила його до політичного руху, а через деякий час вступила з ним в любовний зв’язок. Георг і Клара одружилися, що викликало негативну реакцію у соратників по партії. Так Август Бебель побоювався, що нерівний шлюб зробить Клару посміховиськом в очах народу. Однак революціонерка завжди робила по-своєму. Вона вміла не тільки переконувати, а й заробляти гроші. Сімейство стало жити в гарному особняку під Штутгартом, потім придбало автомобіль і невеликий будиночок у Швейцарії. У шлюбі подружжя прожило майже два десятиліття. Однак Георг все ж залишив свою 58-річну дружину заради молоденької коханки. Ораторське мистецтво Клари не змогло затьмарити краси юної суперниці. Відтепер всі свої сили Цеткін віддала політичній боротьбі. Її вірною соратницею була не менш відома революціонерка.
Роза Люксембург
Розалія побачила світ на початку березня 1871 року в буржуазній єврейській родині в невеликому містечку Замосці Люблінської губернії, що знаходився тоді в межах Російської імперії. Її батько Еліаш Люксенбург, був лісоторговцем, а мати, Лін Левенштейн, займалася дітьми. П’ятим і останньою дитиною в сім’ї була дівчинка, що стала згодом знаменитої революціонеркою. Зовнішні дані Розалії залишали бажати кращого: невеликого зросту, непропорційна фігура, вроджена кульгавість, негарне обличчя. Однак це компенсувалося гострим розумом і рідкісною чарівністю, яке діяло на чоловіків. Наприклад, керівник американських комуністів Бертран Вольф побачив в Розалії вельми привабливу жінку з виразним поглядом великих очей і м’яким вібруючим голосом.
Але все це прийшло пізніше, коли Розалія зайнялася політичною діяльністю, початок якої було покладено на час її навчання у варшавській гімназії. Саме тоді блискуча учениця зацікавилася соціал-демократичними ідеями. Учасники підпільного руху оцінили її розум, надійність, ораторські здібності. Для них вона була, перш за все, ідейним товаришем Розою Люксембург. На той час дев’ятнадцятирічна дівчина скоротила ім’я і поміняла одну букву в прізвищі.
Тоді ж прийшла і любов до емігранта з Литви Яна Тишко, гарного й розумного юнака. Для Рози він став справжнім кумиром. Дівчина призналася Яну про свою самовіддану любов до нього, на що революціонер засміявся і сказав, що шлюб є пережитком минулого. Втім, Тишко подобалося, що розумна молода жінка сліпо віддана йому. Він не став їй нічого обіцяти, а лише зійшов до інтимних стосунків з некрасивою прихильницею. «Сімейна» життя, яке супроводжувалося ревнощами та стражданнями Рози, тривала протягом 16 років.
У 1890 під час перебування в Парижі, куди Люксембург поїхала через переслідування поліції, вона познайомилася і подружилася з Кларою Цеткін. Деякі соціал-демократи іронізували, що в їх хисткій партії тільки двоє справжніх мужиків, Клара і Роза. До речі, захопленням 36-річної Люксембург став син Цеткін Костянтин, якому було тоді 22 роки. На подив, любовний роман тривав досить тривалий час. Однак він привів до сварки подруг.
Клара і Роза відновили дружні відносини через багато років, коли стали самотніми. Тоді-то їх знову об’єднала спільна політична діяльність. Прочитавши праці молодого марксиста Володимира Ульянова, жінки вирішили його обов’язково побачити й вирушили до міста на Неві. Однак в дорозі їх обікрали. Пані не представляли, що ж робити далі. Але тут їм допоміг випадок. Жінки, зайшовши до шинку, побачили чоловіків, які різалися в карти. Прийшла ідея підзаробити грошей, зігравши з ними. Однак чоловіки виставили їх в смішному вигляді, не допустивши до гри. Засмучені дами не здалися, а роздобули чоловічий костюм, перекроїли його для Клари. Їй же почепили бакенбарди та вуса, виготовлені з пасма волосся Рози.
На наступний день переодягнена в чоловіка Цеткін, відмінно зіграла в карти, що називається, обставила картярів, вигравши 1200 рублів. Ці гроші допомогли ідейним соратницям дістатися до Петербурга, де вони познайомилися з Володимиром Ульяновим.
Свої долі Цеткін і Люксембург поклали на вівтар боротьби за жіночу рівноправність. Вони також засуджували терористичну діяльність і криваві бійні. Різкі антивоєнні випади, а також активна діяльність в компартії неодноразово коштували Розі Люксембург позбавлення особистої свободи. Останній раз її заарештували на початку січня 1919 року Після допиту в берлінському готелі «Еден» побиту революціонерку застрелили й викинули в безлюдному місці Ландвер-каналу. Лише через кілька місяців її тіло виявили та поховали на відомому кладовищі Фрідріхсфельде в Берліні.
Клара Цеткін вдалося пережити соратницю по боротьбі на 14 років. Вона багато часу проводила в радянській Росії, спілкувалася з Леніним і Крупською. Тут же полум’яна революціонерка в червні 1933 і померла в Архангельському, неподалік від Москви. Клара до останніх днів пам’ятала про подругу. Говорили, що навіть останнім її словом було ім’я «Роза».
Олексій Фазекош,
голова Ради адвокатів Закарпатської області,
кандидат юридичних наук
