Велика Моравія – перша держава слов’ян, ч.01
На початку третього тисячоліття наука прийшла до висновку, що первісні люди з’явилися два мільйони років тому в Африці. Отже, освоєння земної кулі людством почалося з Африки, а з часом продовжилося в Європі. Перше в Європі могутню державу сформувалося під назвою Римська імперія. Спочатку в ній переслідувалося поширення християнської релігії. Щоб утримувати рабів в покорі, Римська імперія в 311 році дозволила християнську релігію, яка проповідує: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога». Усвідомивши, що за допомогою християнства можна утримувати в покорі не тільки рабів, а й населення завойованих територій, Римська імперія в IV ст. перетворила християнство в державну релігію.
Однак населення нових провінцій посилювало опір завойовникам, яке перетворилося в зростаючу хвилю повстань проти Риму. Під хвилею цих повстань і вторгнення гунів Римська імперії в 395 році розпалася на дві самостійні імперії: Західну, або Римську – зі столицею в Римі, і Східну, або Візантійську з однойменною столицею Візантія, перейменованої в Константинополь.
Візантійська імперія охоплювала територію Греції (Еллади), Центральні і Східні Балкани, Малу Азію (Туреччину), Сирію, Пакистан і Єгипет. Греція була в ній провідною державою і запропонувала Папі Римському перенести свою резиденцію в Константинополь. Однак Папа Римський одночасно був архієпископом Риму і митрополитом Римської провінції і тому відмовився від цієї пропозиції. В результаті – християнську релігію в Візантійської імперії очолив Патріарх Константинопольський, що призвело до розколу християнської релігії на християнство римо-католицького (західного) обряду з підпорядкуванням Папі Римському, і на християнство візантійського, тобто східного або православного обряду з підпорядкуванням Патріарху Константинопольському.
Повстання провінцій, вторгнення гунів, а потім аварів – стали основними причинами подальшого ослаблення Римської імперії, і вона в 476 році остаточно розпалася на безліч королівств і герцогств.
Авари утворили в Центральній Європі свою державу (Аварский каганат), яка грабувала і гнітила не тільки підкорені народи, а й здійснювало грабіжницькі набіги на новостворені королівства і герцогства, і навіть на Візантію. Ситуація, що склалася була сприятливою для розпочатого переселення слов’ян зі своєї прабатьківщини (межиріччі Ельби, Вісли і Бугу) в Центральну Європу і на Балканський півострів. В результаті слов’янське плем’я, осіли вздовж річки Морава, стало називатися Мораване. Інше плем’я під назвою Хорвати в ході цього переселення було розділене Карпатами – гірською системою, що утворює опуклу на північний схід дугу довжиною 1500 і висотою до 2,5 км, розділила Хорватів на дві групи.
Перша поселилися з західної сторони Карпат, вздовж приток Дунаю: Тиси, Лаборця, Ондава, Торіс, Топл і Попрада. Умовно назвемо її західні хорвати.
Друга група цього ж племені поселилася зі східного боку Карпат, уздовж верхньої течії річок Сан, Буг (притока Вісли) і Дністер. Умовно назвемо її східні хорвати.
Решта слов’янські племена продовжили переселення на кращі землі Подунав’я, а також Балканського півострова. У 493 році вони вторглися на землі фракійців. Їх вторгнення в 517 і 527 рр. на землі Балканського півострова перетворилися в масові. У 540 році слов’яни дійшли до грецького міста Візантія (майбутнього Константинополя) і оволоділи його околицями. До 548 році слов’яни своїм переселенням спустошили всю західну частину Балканського півострова (Іллірію) аж до Епідамса (Дуррес) на узбережжі Адріатичного моря.
З метою припинення цього переселення слов’ян, авари за «підказкою» Візантії в 558 році напали на слов’ян. У басейні Тиси та на Дунайській рівнині авари розгромили місцеві племена гепідов, лангобардів, західних хорватів і підпорядкували їх собі. Однак зупинити переселення слов’ян на Балканський півострів не вдалося. У 577 році слов’яни зайняли Фракію і Македонію, а в 581 році дійшли до самої Греції. У придунайською низовини розташувалося велике слов’янське об’єднання, відоме під назвою «Сім мезійских племен». Окремі слов’янські племена мешкали: в Добруджі – Северн (сіверяни); в північно-західній частині Фракії, на відрогах Родопских гір і Старої Планіни – драгувіти (дреговичі); в межиріччі річок Струми і місце – смолені і інші, в їх числі – придунайські Словене. Тому в багатьох регіонах Балканського півострова слов’янську мову, як мову переможця, стала мовою спілкування для переможених народностей. Згодом авари розчинилися серед місцевих племен, і перший Аварский каганат в Центральній Європі перестав існувати.
Ситуація, яка створилася на землях колишньої Римської імперії ситуація, в 585 році підштовхнула тюркомовні племена Аварського каганату, які кочували в Урало-Каспійських степах, до вторгнення в Поволжя та Причорномор’я.
На їх шляху в Нижньому Поволжі розташовувався тюркомовний союз кочових племен і народностей під назвою Велика Булгарія. Аварські орди зім’яли і розкололи його численні племена на три групи. Одна емігрувала в Середнє Поволжя і на Нижню Каму, де нині розташовані Татарська, Башкирська, Марійська, Мордовська і інші автономні республіки Російської Федерації. Інша група, в яку входили племена угрів (угорців), емігрувала на простори нинішньої України і заснувала там Хозарський каганат. Третя, зберігши за собою назву булгари, на чолі з ханом Аспарухом зупинилася в низов’ях Дунаю, де нині розташована Південна Бессарабія.
З Нижнього Поволжя авари увірвалися в Центральну Європу і знову утворили Аварский каганат на чолі з ханом Баяном. У 623 році вони розорили торгівлю в слов’янській провінції Паннонія фракійського купця Само. Він підняв і очолив проти аварів повстання слов’ян, яке в 623-624 роках завдало Аварскому каганату нищівної поразки. Повсталі проти аварів слов’яни об’єдналися в перший слов’янське князівство, назвавши його по імені свого воєводи – Само. Воно охоплювало землі нині лужицьких сербів, Східній Славонії, Східної Хорватії, Чехії, Північної Словаччини. Тому авари в 626-627 роках переорієнтували свої грабіжницькі набіги на Візантію і навіть взяли в облогу Константинополь. Візантійський імператор Іраклій звернувся за допомогою до слов’янських воєвод і за допомогою їх дружин відбив аварів. На цей заклик Іраклія відгукнулися і воєводи Західних Хорватів, які теж брали участь в нанесенні аварам удару з тилу. В знак подяки, Іраклій віддав слов’янам для поселення ряд провінцій Візантії, в тому числі дружинам Західних Хорватів віддав провінцію Іллірія (нині – територія Сербії і Хорватії). Місцеві іллірійці взяли Західних Хорватів як своїх захисників, стали називатися хорватами. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний (Порфирородний) (913- 959 рр.) В трактаті «Про управління імперією» про цей період Візантії написав: «Вся провінція ослав’янилась», згадавши при цьому і хорватів.
Поява по сусідству сильного слов’янського держави Само стривожило Фракію – перша велика держава зі столицею в Парижі, утворена німецькими племенами на руїнах Римської імперії. Фракія в 631 році здійснила похід на князівство Само, недооцінивши придбаний слов’янами досвід в боротьбі з Аварським каганатом, і була розбита. Оволодівши Тюрінгією, князь Само перебрався туди зі своєю резиденцією. Після його смерті в 658 році перше слов’янське князівство Само розпалося і стало легкою здобиччю аварів. Слов’янські племена змушені були шукати місце під сонцем на інших землях і навіть на східній стороні Карпат, тобто на території нинішніх України, Білорусії та Росії.
Драгувіти, змінивши свою колишню назву на Древляни, зупинилися вздовж річок Прип’ять, Горинь, Случ, Тетерів. Словени зупинилися біля озера Ільмень. Смолені зупинилося в регіоні, де нині розташоване місто Смоленськ. У гіршому становищі опинилися слов’янські племена Поляни, Радимичі і Вятичі, які зупинилися на землях Хазарського каганату і стали його підданими.
Під напором безперервного «Великого переселення народів» Візантія настільки ослабла, що зупинилися в низов’ях Дунаю. Булгари під проводом хана Аспаруха в 673 році наважилася вторгнутися до Візантії і зайняли заселену слов’янами Добруджу. Вони дійшли до Одеси (нині Варна) і обклали слов’ян даниною. Візантія в 678 році уклала з Аспарухом мир, визнала тюркомовних булгар господарями захопленої слов’янської землі, а Аспарух оголосив себе главою Булгарії. У ослабілої Візантії почалася міжусобна боротьба за імператорський престол, і імператор Юстиніан II був позбавлений влади. Він втік до булгар і попросив у них допомоги.
Тим часом в Середньому Подніпров’ї кочуючі племена угрів стали тіснити печенігів, і угри увійшли на територію Булгарского ханства. Візантія звернулася до угрів за допомогою і разом з ними напала на Булгарское ханство. Уклавши з Візантією мир, булгари попросили допомоги у печенігів і разом з ними напали на угрів. Рятуючись від оточення, угорські дружини відступили в зайняту слов’янами римську провінцію Паннонія і там осіли. Булгарский хан Тервел відновив на імператорському престолі Юстиніана II і отримав від нього в нагороду титул цісаря (царя), а Булгарское ханство в 681 році стало Болгарським царством. З метою розширення своїх володінь, Болгарія в 797 і 805 роках здійснила походи на слов’янські території Візантії. У 818 році ряд слов’янських племен (тимочани, ободріди, бранічевци) вийшли з підпорядкування Болгарії і попросили захисту у фракійського імператора Людовика Німецького (Благочестивого). Однак Болгарія уклала союз з кочівниками в Хозарському каганаті племенами угрів (угорцями) і в 827 році відновила свою владу над слов’янами, що вийшли з підпорядкування. Піднятий слов’янами в 829 році бунт Болгарія жорстоко придушила і розширила свої володіння на землі Західних Хорватів до річки Латориця, притоки Тиси.
Розширення володінь Болгарського царства за рахунок земель слов’ян було зупинено відродженням слов’янських князівств. У басейні річки Морава влаштувалося слов’янське князівство під назвою Моравія зі столицею в місті Велеград (нині – Угорске Городище). Його очолив Моймир, князь і воєвода в одній особі. По сусідству з ним, між Дунаєм і Гроном, влаштувалося слов’янське князівство під назвою Нітра зі столицею з однойменною назвою Нітра. Першим його воєводою-князем був Прібіна. Фракія недружелюбно поставилася до утворення слов’янських князівств. Тому Моймир запропонував Прібіну об’єднати князівство Нітра з князівством Моравія. Однак Прібіна був проти об’єднання, так як втрачав при цьому княжий престол. Своєю впертістю він ставив під загрозу існування розрізнених слов’янських князівств з одного боку – перед німцями, а з іншого – перед Болгарією, яка набирала силу. Тому Моймир в 843 році прибув в городище Нітра, вигнав Прібіна і об’єднав князівства Моравія і Нітра в єдину слов’янську державу під назвою Велика Моравія.
Далі буде…
Петро Годьмаш
