Еліта Закарпаття. Чи є вона? Ч.1(Культурно-просвітницька еліта 18-19 ст.)
Тему, яку ми підіймаємо у цій статті є складною сама по собі, хоча б з позиції визначення різних складних філософських понять. Так, не останнім є питання тотожності понять «еліта» і «харизматична особистість», які впливають на історію.
Наприклад, чи був Олександр Македонський, який є безспірним військовим генієм, представником еліти стародавнього світу. А от філософ Сократ, наприклад, таким безспірно був. З моєї точки зору справжня еліта повинні мати відповідні інтелектуальні якості, бути своєрідними гуру, як Махатма Ганді.
Чи є такі люди в так званій еліті, чи у псевдоеліті Закарпаття?
Дещо про поняття «еліта» та «харизматична особистість»
Дивимось вікіпедію і знаходимо термін (поняття) «еліта»
Еліта (англ. – фр. Élite від лат. Eligo «обраний; кращий») в соціології та політології – сукупність людей, що займають високі керівні посади в управлінні державою, в економіці, культурі тощо.
У суспільстві щодо трактування терміну «еліта» існує неоднозначність. Можна виділити два основних підходи:
Політичний підхід оцінює належність до еліти за фактом володіння реальною владою або впливом на політичні процеси, безвідносно оцінок інтелектуальних і / або моральних якостей тих чи інших індивідів.
Ціннісний або Меритократичний підхід базується на вихідному сенсі поняття «еліта» (тобто «краще»). Мається на увазі, що в еліту входять індивідууми, які мають більш високий інтелект, талант, здібності, компетентність в порівнянні з середніми показниками конкретного соціуму.
Зараз політичний підхід до трактування терміну «еліта» є найпоширенішим, оскільки надійних і перевірених критеріїв приналежності до еліти прихильниками ціннісного підходу не вироблено.
Є ще одна група людей, які перебуваючи «в тіні», дуже часто мають вирішальний вплив на прийняття тих чи інших політичних, господарських питань в суспільстві
Така група, що володіють реальною владою або впливом на прийняття політичних рішень, також часто називають себе «елітою».
Бачимо, що у сучасному суспільстві немає однозначного трактування терміну «еліта». Різні версти населення трактують це поняття по різному, в залежності від свого становища в суспільстві та політичних поглядів.
Тому для простоти домовимося, що еліти — це групи, які ухвалюють рішення, що мають вплив на все суспільство — політичні, економічні, культурні.
А як щодо понять «харизма та харизматична особистість»? Тут ми теж не маємо однозначного трактування цих понять і тому теж, для простоти домовимось, що «харизматична особистість» – це особистість, яка завдяки своїм природним задаткам мають певний, а інколи й вирішальний вплив на людей. Як правило, харизматична особистість появляється в певних історичних екстремальних умовах, таких, як революція, війна, природні катаклізми тощо.
Дуже часто харизматичного лідера, що діє на релігійній, політичній арені, містифікуються. Його вважають пророком, гігантською історичною фігурою, рятівником, напівбогом, що здійснює «велику місію» приписуються всі успіхи його прихильників.
Історичний екскурс до виникнення еліт та певних харизматичних особистостей в нинішньому Закарпатті (18-19 ст.).
На жаль, в сучасній науковій історичній літературі дуже мало даних про формування політичної, наукової та мистецької еліти в нашому краї, не дивлячись на те, що «Земля без імені» (такий термін стосовно Закарпаття в корінився після того, як у 1932 р. відомий чеський письменник Іван Ольбрахт видав книгу про Закарпаття під такою назвою) багато харизматичними особистостями.
Появу перших еліт та харизматичних особистостей можна пов’язати з розгортання в кінця 18 ст. та в 19 ст. активної літературної й громадсько-культурної діяльності карпаторусинських «будителів» М. Андрелли, І. Базиловича, В. Довговича, М. Лучкая, О. Духновича, А. Добрянського, А. Кралицького, О. Павловича та інших. Але, на жаль, більшість представників карпаторусинської еліти знайшли реалізацію своїх талантів в Російській імперії та європейських країнах (П. Лодій, В. Кукольник, І. Земанчик, М. Балудянський, І. Орлай, Ю. Гуца-Венелін).
Деякі представники нашої карпаторусинської еліти у свій час зробили значний вплив на суспільно-політичний та культурний розвиток багатьох країн, але тільки не свого краю.
Можна, наприклад, назвати Михайла Балудянського, який займає особливе місце серед карпаторосів, які жили і працювали в Російській імперії. Доктор права, вчений-економіст, професор. Перший ректор Санкт-Петербурзького університету. Начальник другої імператорської канцелярії по Зводу Законів Російської імперії під керівництвом академіка М. Сперанського (усього 15 томів). Таємний радник царя, статс-секретар, сенатор. Автор цілого ряду наукових праць. Державний і політичний діяч.
Другим знаменитим «закордонним» представником карпаторусинської еліти можна назвати Юрія Гуцу-Венеліна, філолога, етнографа, фольклориста та медика. Один з основоположників слов’янознавства в Російській імперії та творець сучасної граматики болгарської мови. Народився 22 квітня 1802 року в с. Тибава (нині Свалявського району Закарпатської області) в сімї священника Гуци.
Так хто ж з просвітницької еліти нинішнього Закарпаття в 18-19 ст. працював на свій народ?
Можемо виділити двох таких русинських харизматичних особистостей – це Адольф Добрянський та Олександр Духнович.
Ім’я Адольфа Добрянського, вченого, просвітника, громадсько-політичного і культурного діяча золотими літерами вписане в історію нашого краю. Пам’ять його увічнена в численних працях істориків, його ім’ям названо одну з вулиць Ужгорода. У 1928 році на замовлення крайового товариства ім. О. Духновича скульптор Олена Мондич-Шиналі створила бюст Адольфа Добрянського, який був установлений і відкритий в Ужгороді у 1929 році і до 1939 року стояв на території сучасного альпінарію, поблизу площі Поштової. Був демонтований угорською хортистською владою. Нині цей бюст зберігається у фондах Закарпатського краєзнавчого музею. Народився Адольф Іванович Добрянський 19 грудня 1817 року в селі Рудльова на Словаччині в сім’ї місцевого священника Івана Добрянського та Шарлотти Сепешгазі, доньки заможного міщанина з Левочі (Словаччина). Мати Адольфа була ерудованою жінкою і володіла німецькою, словацькою, угорською, французькою та русинською мовами.
Під час Визвольної війни угорського народу проти Габсбурзької Австрійської монархії (1848 рік) Адольф Добрянський був вимушений перебратися спочатку до Східної Словаччини, а відтак – до Галичини. Тут він зайнявся розробкою проєкту створення Руської губернії у складі Австрійської імперії. Зверненню політичних поглядів Добрянського на Австрію сприяло прийняття у 1849 році австрійським урядом конституції держави, яка давала рівноправність слов`янським народам імперії, правда, тільки на папері.
У 1849 році, після поразки Угорської революції, Адольф Добрянський на чолі делегації у складі Віктора Добрянського, Вікентія Алексовича, Михайла Вісяника, Йосифа Шолтиса, Олександра Яницького прибув до Відня – з петицією до австрійського уряду, яка складалася з 12 пунктів про врегулювання адміністративних і культурно-освітніх прав підкарпатських русинів. Австрія провела реорганізацію Угорського королівства, створивши адміністративний дистрикт із центром в Ужгороді. Добрянський був призначений референтом і директором канцелярії Ужгородського жупанату. Правда, цей самоврядний національно-адміністративний русинський округ, який складався з чотирьох комітатів – Ужанського, Березького, Угочанського і Марамороського, проіснував лише до березня 1850 року.
Та навіть за такий короткий період було досягнуто деяких привілеїв для русинів краю. В Ужгородській гімназії та місцевих школах було введено русинську мову, на місцях органи управління здебільшого очолили русини, у містах краю з’явилися написи назв вулиць русинською мовою.
«Будитель» русинів Олександр Духнович народився в с. Тополя (Словаччина) 24 квітня 1803 р. у сім`ї священника. В перше почав вводити в русинську граматику розмовну мову свого народу, фактично став першим творцем русинської літературної мови. Перша його книга – карпаторуський буквар під назвою «Книжица читалная для начинающих». З 1858 р. почав видавати «Церковный Вестник для русинов Австрийской державы». Дякуючи Духновичу в нашому краї почалась видавати перша русинська газета – «Світ», але до її виходу «будитель» не дожив.
Найпопулярнішу книжку Духновича «Хліб душі» (молитви і пісні для християн східного обряду) за 25 років перевидавали вісім разів.
Взагалі, творча спадщина Олександра Духновича досить велика і ще до сьогоднішнього дня не отримала належної оцінки. Але це тема окремої розмови.
Сьогодні, в історичній ретроспективі, можемо констатувати, що Олександр Духнович добився того, що корінні мешканці краю почали відчувати себе окремим народом – карпаторусинами.
Я не етнограф і тому не буду влазити в дискусію – карпаторусини є окремим слов’янським народом, чи субетносом української нації. Залишу цю тему спеціалістам. Питання в іншому, завдяки нашій еліті 18-19 ст. карпаторусини не асимілювали серед угорців, а зберегли свою самобутню культуру й історію. Це була, в основному, культурно-просвітницька еліта.
В наступному розділі нашої публікації ми розглянемо еліту нинішнього Закарпаття періоду входження нашого краю в склад Першої Чехословацької республіки, як Підкарпатська Русь.
Олексій Фазекош,
Голова Ради адвокатів Закарпатської області,
кандидат юридичних наук
