Прапори розбрату: як Київ створює новий конфлікт з Угорщиною
У Верховній раді зареєстрували законопроєкт, що має врегулювати правила використання символів іноземних держав органами місцевого самоврядування. Це – якщо офіційно.
Але виходячи з реального впливу, його можна назвати законопроєктом “про угорські прапори на Закарпатті”. Точніше, про заборону цих прапорів на багатьох будівлях та у держорганах. А ще він зобов’язує усі місцеві ради виконувати гімн України двічі на кожному засіданні – щоби не було скандалів з угорським гімном, на кшталт того, що стався нещодавно.
Документ “зі старту” має вражаючу підтримку, адже звучить патріотично, декларує правильну мету та ще й “відповідає духові часу” у відносинах із Будапештом.
Але якщо Рада ухвалить цей закон, то має бути готовою до “побічних наслідків”. Неуникним є загострення суперечок із сусідами. І це при тому, що заборона буде не завжди дієвою – в угорців вже є готові рецепти її обходу.
Втім, найголовніше, щоб новий закон про захист державної символіки не перетворився на засіб боротьби з етнічними угорцями Закарпаття. Це може статися у разі, якщо під заборону потраплять також прапори у тамтешніх школах.
Україна чи Угорщина?
Проблема прапорів на державних установах та органах самоврядування на Закарпатті – не нова.
Протягом останніх понад 10 років ті, хто вперше потрапляє до Берегова чи до угорських сіл регіону, зазвичай дивуються угорським написам на органах влади та угорським прапорам навіть на будівлях органів влади, на кшталт сільради чи міськради. Так, як на заглавному фото цієї статті, де зображена будівля міської ради Берегова. На ній, зліва направо, вивішені прапори міста Берегова, України, Угорщини та Євросоюзу.
У тих, хто бачить це вперше, виникає питання: це точно Україна?
Втім, за ці роки угорці Закарпаття звикли до претензій та запитань з цього приводу та мають готове пояснення.
По-перше, відповідають вони, український прапор також присутній на тих органах влади і розміщений так, як вимагають норми протоколу – трохи вище за інші і лівіше від угорського. По-друге, захисники прапорів наголошують, що це не прапор держави Угорщина, а “прапор угорського народу” (а те, що вони збігаються – це, мовляв, річ другорядна). По-третє, розміщення угорських прапорів ще у 2008 році схвалила місцева влада, а отже, це – рішення громади.
Ну і нарешті, все, що не заборонено українським законодавством, те є дозволеним.
З останньою тезою точно не посперечаєшся. Саме тому на розгляд Верховної ради винесли рішення, яке має запровадити законодавчу заборону. Аргумент законодавців простий: це Україна, а не Угорщина, і органи влади є саме українськими, тому іноземні прапори є недоречними.
“Європейська правда” детально розповідала про те, як угорські прапори з’явилися на місцевих радах, які конфлікти викликала ця практика.
Та треба окремо наголосити, хоч ми і пишемо саме про угорські прапори, та насправді їхній приклад підтримали й інші держави.
Ось дуже показове фото, на якому – звісно ж, за рішенням селищної ради – поруч з українським прапором вивісили також румунський та угорський.
Однак кількість рад, що повісили саме угорський державний прапор – незрівнянно вища.
Що пропонують змінити?
29 народних депутатів від “Слуги народу”, двоє від “Довіри” та один від “За майбутнє” поставили підпис як співавтори проєкту № 5049. Головний автор – нардеп із Закарпаття Анатолій Костюх. На другій сходинці – керівник партії “Слуга народу” Олександр Корнієнко.
Цей закон, якщо буде ухвалений, зобов’яже встановлювати державний прапор України на фасадах і в приміщеннях адміністративних будівель, де працюють ради та їхні виконавчі органи, а також на фасадах підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності органів місцевого самоврядування. Ця норма, втім, де-факто виконується і зараз – принаймні щодо місцевих органів влади.
Натомість невідкладні зміни будуть пов’язані з тими нормами проєкту, що встановлюють заборони.
Так, забороняється “встановлення прапорів іноземних держав на фасадах і в приміщеннях” адмінбудівель, де працюють місцеві ради та їхні виконавчі органи. Єдиний виняток – “коли у таких будівлях перебувають офіційні делегації, групи чи посадові особи іноземних держав“.
Виняток, до слова, прописаний у проєкті дуже неякісно. Виходить, що зустрічати офіційного гостя з вивішеним прапором його держави заборонено і зняти прапор також треба до виходу гостя з будинку. Втім, це можливо виправити.
Друга заборона стосується “підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності“. Це коло – ще ширше, і до нього, зокрема, потрапляють тамтешні школи та інші соціальні об’єкти. Для них немає обмежень щодо іноземних (у тому числі угорських) прапорів всередині, але їх не можна вивішувати на фасаді. Без жодних винятків.
І, нарешті, проєкт пропонує зобов’язати депутатів починати і завершувати гімном України “кожне пленарне засідання сесії сільської, селищної, міської, районної у місті, районної та обласної ради“, а також заборонити “виконання іноземних державних гімнів” на цих засіданнях.
А от на приватні будівлі чи організації дія закону не поширюватиметься.
Чому це не працюватиме?
На жаль, навіть якщо ухвалити законопроєкт (принаймні, у такому вигляді), це не вирішить тих проблем, які непокоять депутатів.
Найпростіше це проілюструвати на прикладі норми про виконання гімну на сесіях місцевих рад. Автор законопроєкту Анатолій Костюх не приховує, що підставою для цієї ініціативи стала свіжа скандальна історія у селі Сюрте під Ужгородом, де виконання гімну Угорщини депутатами сільради стало приводом для розслідування СБУ.
Костюх пропонує унормувати заборону на виконання іноземних гімнів, щоби надалі не було подібних інцидентів.
Та іронія долі в тому, що під час історії в Сюрте депутати діяли якраз за нормами ще не ухваленого закону! Від початку вони пояснювали, що співали угорський гімн вже після формального закриття засідання, а перед ним було виконання українського гімну. Тобто – жодного поступу у владнанні цієї проблеми від цього не буде.
А заборонити приватним особам, навіть не держслужбовцям, співати інші пісні після закриття сесії – це вже буде занадто.
Із прапорами ситуація інакша.
Тут закон діятиме. Численні угорські, а подекуди румунські чи інші прапори доведеться знімати з місцевих рад.
Але обійти нову заборону – цілком можливо.
Автор законопроєкту пояснює свої ідеї досвідом сусідів. “У нас є досвід Словаччини, де так само заборонене розміщення прапорів”, – пояснив він у коментар ЄвроПравді.
Це дійсно так. У Словаччині, де живе значна угорська меншина, вже кілька років діє така заборона. І вона значно жорсткіша, аніж запропонована в українському законопроєкті: там заборонено розміщувати прапори іноземних держав на “зовнішній стороні будівель”, незалежно від форми власності, окрім іноземних диппредставництв.
Але у Словаччині відразу знайшли можливість ухилятися від заборони.
Флагшток перед входом до будівлі – це не фасад. Тому угорці Словаччини ставлять флагштоки перед своїми установами (школами тощо) і так само вішають там угорський, словацький та ЄСівський прапори. Інший “рецепт” – розміщення прапора в отворі вікна. Це не “зовнішня сторона будівлі”, про яку йдеться у законі, але видимість прапора з вулиці – точно така.
Можна спрогнозувати, що аналогічні ігри з буквою закону будуть і в Україні. Без жодних формальних його порушень. Тож якщо Рада хоче, щоби заборона реально працювала, її треба прописувати значно детальніше.
Але тут головне – не перейти межу. Про неї – далі у тексті.
Боротьба за Україну, а не проти угорців
Законопроєкт, у разі його ухвалення, спричинить спалах конфлікту в українсько-угорських відносинах. Київ повинен це усвідомлювати та мати контраргументи – або ж і не починати цей рух. Україна має бути зданою довести правильність своїх дії у діалозі з партнерами у ЄС, НАТО та у США, до яких Будапешт безумовно звернеться зі скаргами.
Та якщо Рада вирішить, що “час для сварки настав”, то їй доведеться шукати тонку межу, як посилити проєкт (щоби він працював, а не лишився просто на папері), але не заступити за право меншин зберігати свою самобутність.
Для угорців одним із осередків їхньої культури та самобутності є школи, які виконували цю функцію навіть за радянської влади та зберігають її досі. Не дарма саме навколо шкіл зосереджена найзапекліша сварка Києва та Будапешта. Тому норма проєкту про те, що на комунальних школах, де навчаються угорські діти, також не має бути прапора, є дещо спірною.
І треба визнати, що європейській практиці це не дуже відповідає.
Втім, найголовніше, щоби у процесі дописування закону в ньому не з’явилося заборони на прапор всередині шкіл. Це – ключове.
Якщо така норма з’явиться, її наслідки – у тому числі для побудови довіри між державою і громадою – будуть надсерйозними. Інше цілком можливо пояснити та владнати, хоч це і забере час.
А от з іноземними прапорами на органах влади дійсно потрібно щось робити.
Зрештою, історія з вивішуванням угорських прапорів на сільських та селищних радах на Закарпатті не є “споконвічною традицією”, а стала масовою лише 10-20 років тому, вже за часів незалежності.
Виходячи і з практики більшості європейських держав, і навіть просто з логіки, на органах влади, у тому числі місцевих, мають бути прапори України, спільний прапор Ради Європи та ЄС (частиною першої спільноти Україна вже є, до другої прагне) і прапори громади. Присутність на цих будівлях прапорів інших держав є, м’яко кажучи, дивною. І аргумент, що сільради сприймають його “не як державний прапор Угорщини, а як символ угорської національності, просто так сталося, що ці прапори ідентичні” – не є щирим. Румунський прапор поруч з угорським на селищній раді Солотвина свідчить, що насправді всі все чудово розуміють.
Тож колись це необхідно владнати. Коли саме? Цілком можливо, що й зараз. Але якщо так, якщо Київ береться за вирішення цього питання, то має бути готовий до опору.
Має бути здатний переконати місцеві ради самим зняти прапори, не влаштовуючи показових акцій. І наперед обрати – або змінити закон, щоби він реально працював, або змиритися зі спробами обійти його норми. І передусім – треба говорити з угорцями Закарпаття, пояснювати свою мету і розставляти публічні червоні лінії.
Однак, на жаль, досі зі здатністю пояснювати свої дії та наміри у Києва було найбільше проблем. Особливо – на Закарпатті.
Сергій Сидоренко,
