Новий закон про мобілізацію в Україні: чому його прийняли і що змінює?
Верховна Рада ухвалила закон про мобілізацію, який останніми місяцями став предметом запеклих дискусій в українському політичному середовищі та, ширше, у суспільстві.
Головним завданням ухваленого в четвер закону було посилення мобілізаційних процесів, але серед спостерігачів немає однозначної думки щодо того, чи здатний підсумковий документ з цим впоратися.
У будь-якому разі він формально посилює правила військового обліку, посилює санкції проти “ухилянтів” та конкретизує положення про відстрочку від мобілізації. Шквал обурення у соцмережах напередодні викликало виключення із законопроєкту положень про демобілізацію бійців Сил оборони України, які вже воюють, а також обов’язкову ротацію військовослужбовців на передовій.
Депутати ухвалили закон про мобілізацію на тлі заяв українського керівництва про майбутній широкомасштабний наступ російських військ, який нібито має розпочатися наприкінці травня – на початку червня цього року.
Історія української мобілізації
Володимир Зеленський оголосив загальну мобілізацію в Україні в перший день повномасштабного вторгнення Росії, 24 лютого 2022 року.
Відтоді Верховна Рада кожні три місяці продовжує дію цього указу президента, тобто з формальної точки зору мобілізація в країні триває безперервно вже третій рік.
Насправді на третьому році великої війни цей процес перебуває у системній кризі. У перші тижні та місяці після вторгнення біля українських територіальних центрів комплектування (ТЦК, так в Україні називають військкомати та військкомати) утворилися черги з охочих вступити до лав Сил оборони. З такою кількістю добровольців ТЦК просто не справлялися, а людей без військового досвіду часто просто відправляли додому.
Через кілька місяців ситуація кардинально змінилася. Потік добровольців вичерпався, і Силам оборони потрібно було поповнювати втрати та набирати новобранців для виконання завдань. У цій ситуації ЗСУ були змушені вдатися до класичних методів мобілізації новобранців.
Тут вони зіткнулися з кількома проблемами. По-перше, законодавство про мобілізацію, яке не оновлювалося роками, досить слабо корелювало з викликами воєнного часу.
По-друге, як з’ясувалося, система військового обліку в Україні була далека від досконалості. ТЦК просто не володіли інформацією про місце проживання, соціальний статус мільйонів військовозобов’язаних жителів країни, які, всупереч вимогам закону, не стали на облік, тим самим не бажаючи потрапити в поле зору армійської системи. За таких умов на вулицях українських міст почастішали інциденти із залученням «груп оповіщення», які примусово доставляють до ТЦК чоловіків призовного віку, які не перебувають на військовому обліку.
Також часто надходили скарги від воюючих частин на якість підкріплень, що надходили до них. Спостерігачі звернули увагу на те, що середній вік мобілізованих останнім часом перевищив сорок років, а також на те, що мобілізація частіше стосується жителів сіл, які не готові до бойових дій на сучасному полі бою.
У цій ситуації влітку минулого року розпочалася робота над комплексним законом, який міг би згладити нинішні недоліки мобілізаційної системи в Україні.
Робота над цим проєктом ускладнювалася тим, що через зростаючу непопулярність теми мобілізації в українському суспільстві ніхто з топ-політиків, включно з президентом Володимиром Зеленським, який є верховним головнокомандувачем Збройних сил України, не прагнув асоціюватися з документом, покликаним активізувати призов новобранців до армії.
У якийсь момент дискусія про проект, який готувався таємно, почала нагадувати гру в «гарячу картоплю» між військовим керівництвом, президентом, урядом і народними депутатами.
Адже перша редакція законопроєкту про мобілізацію, автором якої є уряд, була внесена до парламенту в останніх числах грудня минулого року. Після хвилі критики документа цей проєкт був відкликаний і після доопрацювання зареєстрований у Верховній Раді 30 січня.
Депутати подали до нього понад 4 000 поправок, їх кілька тижнів розглядали в парламентському комітеті з питань національної безпеки, оборони та розвідки, і лише в середу підсумковий документ був винесений на сесійну залу.
Мобілізація потрібна всім
Спостерігачі сходяться на думці, що ухвалення закону про мобілізацію в Україні на третьому році війни, розв’язаної Росією, є запізнілим і перезрілим, причому одразу з кількох причин.
По-перше, ситуація на фронті вже давно вимагає активізації призову.
«Я прошу вас прийняти цей закон. Нам це дуже потрібно. Ми тримаємо фронт з останніх сил», – звернувся до депутатів безпосередньо перед голосуванням у сесійній залі Верховної Ради командувач Об’єднаних сил Збройних Сил України генерал Юрій Содол.
За його словами, кадровий голод в українській армії настільки сильний, що на деяких ділянках фронту росіяни переважають українців у сім, а то й десять разів.
Особливо актуальним є поповнення лав ЗСУ, також на основі заяв Володимира Зеленського про підготовку росіян до масштабної мобілізації, а після неї – до нового великого наступу на українські позиції.
Українські військові, багато з яких воюють на східному фронті не лише з початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року, а й з часів “АТО” (так називалася операція українських військових та силовиків проти російських проксі-сил на Донбасі, яка розпочалася у 2014 році), також вимагають посилити мобілізацію.
Додавання свіжих сил до української армії вважається єдиним способом забезпечити досвідченим та втомленим бійцям можливість ротації та відпочинку. Однак напередодні остаточного розгляду закону про мобілізацію в залі Верховної Ради з ініціативи Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського з його тексту вилучили положення про можливість демобілізації бійців після трьох років служби та про обов’язкові ротації військових на передовій. Ці питання мають бути прописані в окремому законі.
Нарешті, ухвалення закону про мобілізацію стало елементом зовнішньополітичної гри за участю України.
Не секрет, що Київ зараз повністю залежить від фінансової та військової допомоги, яку надають його західні партнери.
І серед них – принаймні серед деяких із них – останнім часом зростає скептицизм щодо продовження такої підтримки.
Іншими словами, кажуть представники української влади, деякі партнери намагаються знайти виправдання, щоб згорнути допомогу воюючій Україні, але звинувачують її саму. Такі настрої, продовжує Київ, роблять все можливе, щоб просунути російських “доброзичливців”.
Володимир Зеленський в інтерв’ю загальнонаціональному телемарафону, записаному минулого тижня, заявив, що російська пропаганда використала зволікання Києва з ухваленням закону про мобілізацію для того, щоб посіяти сумніви щодо доцільності подальшої підтримки України на Заході.
“Росіяни встигли підняти питання, що наш народ не готовий продовжувати захищати державу через (неприйняття) цього закону. Вони підняли питання на Заході так, що сьогодні Захід запитує нас: якщо ви не хочете мобілізації, парламент не хоче голосувати, то навіщо вам допомога, чому ми маємо допомагати?» – сказав Володимир Зеленський.
У цьому сенсі ухвалення Радою багатостраждального закону має додати аргументів українському президенту у його переговорах із західними партнерами.
Що в новому законі?
Ухвалений парламентом закон про мобілізацію та наслідки його ухвалення спостерігачі оцінюють неоднозначно.
Його прихильники кажуть, що він допоможе вирішити майже всі проблеми української армії за одну ніч.
Більш помірковані коментатори звертають увагу на те, що в умовах тотальної мобілізації, яка формально розпочалася ще у 2022 році і з того часу не припинялася, формувати завищені оцінки для цього документа не варто.
“Яким би не був закон про мобілізацію в кінцевому підсумку, він не вплине на темпи мобілізації, тому що цей закон насамперед не про, умовно кажучи, додаткове збільшення кількості мобілізованих, а про облік”, – заявив член парламентського комітету з питань національної безпеки Сергій Рахманін в ефірі ток-шоу “Українська правда” в березні цього року.
Левова частка нововведень, прописаних у новому законі, стосується посилення правил військового обліку для українських військовозобов’язаних, щоб армійська система їх «бачила», а не змушувала набирати людей в армію майже наосліп.
Протягом 60 днів з дня набрання чинності законом усі українські чоловіки віком від 18 до 60 років (включно з тими, хто перебуває за кордоном) повинні будуть оновити свої військові документи. Згодом вони будуть зобов’язані носити з собою військово-облікові документи протягом усього періоду воєнного стану та пред’являти їх на першу вимогу працівників ТЦК або поліцейських.
У законодавство вводиться поняття електронного кабінету військовозобов’язаного: добровільно його може отримати кожен українець призовного віку, через нього відбуватиметься його зв’язок з армійською системою.
Чоловіки, які не перебувають на військовому обліку, не зможуть оформити закордонний паспорт або (тут йдеться про тих, хто перебуває за кордоном) скористатися консульськими послугами.
Крім того, закон обмежує можливість «ухилянтів» працювати на державній службі та дозволяє ТЦК ініціювати позбавлення «ухилянтів» водійських прав через суд.
Методи впливу на потенційних порушників законодавства про мобілізацію передбачають значне збільшення – вдесятеро – штрафів за такі порушення. Цей законопроект був проголосований напередодні в першому читанні, але його прийняття в цілому виглядає лише питанням часу.
Ухвалений у четвер закон підтверджує раніше чинне право на відстрочку від мобілізації для багатодітних батьків (крім тих, хто має заборгованість зі сплати аліментів), одиноких батьків, усиновлювачів, а також тих громадян, чиї близькі родичі загинули або зникли безвісти, захищаючи Україну.
Правоохоронці, депутати Верховної Ради та не більше двох їхніх помічників, керівники центральних органів виконавчої влади та судді отримають бронювання від мобілізації.
Призову не підлягають студенти денної форми навчання ВНЗ та професійно-технічних навчальних закладів, а також викладачі, які працюють не менше трьох чвертей ставки.
Лише за бажанням вони можуть мобілізувати звільнених з полону громадян з інвалідністю, а також юнаків віком до 25 років.
Окремо закон передбачає, що всі мобілізовані особи мають пройти необхідну військову підготовку.
Після ухвалення закону його має підписати спікер Верховної Ради. Потім він направляється на підпис президенту. Закон набуде чинності через місяць після того, як його підпише Володимир Зеленський.
