Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч.7

Оскільки кримінальні справи до суду направляються прокурором, то ще до створення Головною прокуратури Закарпатської України І. Туряниця своєю постановою від 29 грудня 1944 року призначив заступником Головного прокурора Закарпатської України надісланого з України Василя Митрюкова.

Постановою від 17 січня 1945 року І. Туряниця призначив склад цього суду на чолі з дезертиром В. Русином. Його заступником був призначений відряджений Києвом М. Калинов з Харкова, він же делегат Першого з’їзду Народних депутатів. Оскільки у спецсуді виявилося багато йому підсудних справ, його членами 4 лютого 1944 року було призначено партизан Олекса Логойда і вчитель Євген Жупан.

Потім, 6 березня 1945 року, членами цього суду стали дезертир Іван Ледней, який одночасно обіймав посаду голови Мукачівського окружного, а потім – Мукачевского міського комітету Народних депутатів; завідував сільськогосподарським відділом ЦК КПЗУ Іван Андрійцьо, який повернувся з еміграції з Радянського Союзу; голова Ужгородського районного Народного комітету Петро Варга; секретар Ужгородського міського комітету КПЗУ Василь Немящук, а також Г. Токар, М. Гайналь, В. Беца і А. Чопей.

За старанність одні отримували більш високі посади, а інші (за дотримання правосуддя при розгляді кримінальних  справ) самі опинялися на лаві підсудних. Наприклад, І. Туряниця 26 травня 1945 року призначив вчителя Євгена Жупана директором ливарно-механічного заводу імені Кірова в селі Фрідешово (нині Шелестово), що біля міста Мукачева, а відряджені Києвом представники державної безпеки 29 травня 1945 року ув’язнили Андрія Чопа, якого було засуджено на 10 років позбавлення волі.

За допомогою народних дружинників, очолюваних офіцерами Червоної армії, генерал М.Селівановский вже мав можливість організовувати провокації, спрямовані на виживання з Підкарпатської Русі – Закарпатської України адміністрації уряду Чехословаччини.

Полковник міліції у відставці П. Бронтерюк в книзі спогадів  «І серце болить …» з цього приводу написав, що сутички між дружинниками Закарпатської України і чехословацької поліцією нерідко доходили до застосування зброї.

В одній з таких сутичок в Севлюші був поранений дружинник Неймет, а в іншій – був убитий дружинник Орос. Це стало приводом для того, щоб командувач військами НКВС в тилу 4-го Українського фронту генерал -майор Філатов направив Ф. Немецу телеграмою ультиматум: «1. Розпустити штабну роту в Хусті, оскільки існування її не має законних підстав і вона не відноситься до Чехословацькому корпусу. Особовий склад відправити в корпус. 2. Запасний полк сконцентрувати в Гуменному. 3. Саперів з села Крива відправити в саперних роту Чехословацького корпусу в Гуменному. 4. Термін виконання до 25 грудня. 5. Доповісти 25.12.1944 р – 24.00. Філатов».

Відзначимо, що Гуменне – це адміністративний центр однойменного округу Словаччини, межував з Ужгородським округом.

Втілення в життя сталінського плану з нарощування території Радянського Союзу за рахунок Чехословаччини викликало тривогу як у чехословацького уряду Е. Бенеша, так і у світовій громадськості.

США і Англія нагадали Сталіну не тільки про «Атлантичну Хартію», а й про 4-у Гаазьку конференцію 1907 року про порядок встановлення армією переможця контролю на окупаційній території і створення в ній окупаційної адміністрації.

За прийнятим цією конференцією правилам ведення війни, окупант має право встановлювати реквізиції і контрибуції для потреб окупаційної армії, а населення окупованої території зберігає вірність своїй державі.

Крім того, незаконні формування регіональних органів влади, дії яких спрямовані на відторгнення будь-якого регіону від території суверенної держави, міжнародним правом розглядаються як втручання у внутрішні справи суверенної держави.

Оскільки окупація явище тимчасове, то окупант не має права включати окуповану територію до складу своєї держави. Про це ж сказано і в «Атлантичної Хартії», по якій її учасники зобов’язувалися не нарощувати свою територію за рахунок держав гітлерівської коаліції.

Однак Червона армія була для Чехословаччини союзної армією, а не агресором. Згадана Хартія не передбачала заборону нарощування території за рахунок союзних держав антигітлерівської коаліції. До того ж Хартія гарантувала народам країн антигітлерівської коаліції право обирати після війни форму державного правління. Цим правом громадян Підкарпатської Русі – Карпатської України як суб’єкта федеративної Чехословаччини і вирішив скористатися Сталін – приєднати Підкарпатську Русь – Закарпатську Україну шляхом «волевиявлення» її народу.

Щоб вплинути на незаконні дії Радянського Союзу, в тому числі на його зусилля щодо приєднання чехословацької Підкарпатської Русі, США і Англія затягували відкриття Західного фронту в Європі, метою якого було відволікання німецьких армій з Східного (російського) на Західний фронт.

Крім того, за системою договорів про військову допомогу (ленд-лізу) США і Англія постачали Радянському Союзу автомобілів – майже в 2 рази, пороху – майже в 3 рази, телефонного дроту – майже в 15 разів, а паровозів – в 22 рази більше, ніж було вироблено в СРСР за всю війну.

Поставленого за ленд-лізом продовольства було досить для того, щоб годувати Червону армію протягом всієї війни. Тому Радянський Союз змушений був рахуватися з США і Англією, і відмовився від плану приєднання Підкарпатської Русі – Карпатської України до Радянської України в ході війни. До того ж за допомогою незаконно утвореної Закарпатської України і проведеного в ній під час війни незаконного референдуму на підтримку цього приєднання. Референдум – це опитування дорослого населення під розпис в списку опитаних. Відповідно до міжнародного права, рішення таких доленосних для країни і її народу питань, як їх приєднання до іншої країни, проводиться плебісцит – тобто таємним голосуванням бюлетенями.

Оскільки Радянський Союз провів в підтримку Маніфесту незаконний референдум – незаконний як за способом його проведення, так і в силу військових умов його проведення, то незабаром мовчазно відмовився від Маніфесту і проведеного референдуму.

За повідомленнями радянської преси, за Маніфест підписалося майже 250 тисяч нібито дорослого населення Закарпатської України. Ці результати були досягнуті в такий спосіб. У воєнний час населення потребувало гасу, мила, не кажучи про цукор або солі. Тому в кожному населеному пункті збиралися підписи бажаючих придбати ці товари. Отримані таким чином підписи потім оформлялися як підписи за Маніфест.

В. Маркуш, який емігрував в США (нині академік Національної Академії наук України Маркусь), в той час працював учителем у школі Тячівського округу і був делегатом 1-го з’їзду Народних комітетів. У своїх роботах він стверджує, що за підписами під Маніфестом приходили навіть в школи. Тому школярі, в тому числі молодших класів, за Маніфест підписувалися замість батьків. Оскільки учні 1-го класу ще не вміли написати своє прізвище, то вони в складеному списку жителів їхнього населеного пункту підписувалися за своїх батьків шляхом проставлення хрестика. Згодом, використовуючи ці підписи-хрестики, радянська пропаганда говорила про “суцільний неграмотності” населення Підкарпатської Русі.

Учасник цих подій В. Худанич, в той час завідувач відділом народної освіти в Берегівському окрузі, населеному етнічними угорцями, свідчить, яким чином збиралися підписи за Маніфест в цьому окрузі. За його твердженням, «за приєднання Берегівського округу з угорським етнічним населенням до Радянської України підписалося 70% населення цього округу. «Чим пояснюється цей феномен?» – задається питанням В. Худанич, вже професор Ужгородського національного університету. Він же і відповідає на своє питання в інтерв’ю газеті «Новини Закарпаття» (14.11.2000 р) так: «У той час всі дорослі чоловіки угорської національності органами НКВД СРСР були відправлені до концентраційних таборів. Вчителі, які ходили по селах, так і говорили жінкам: “Хочете, щоб ваші чоловіки повернулися, підписуйтесь!” Жінки плакали і підписувалися».

Утверджуючи себе як вищий орган влади суверенної Закарпатської України, Народна Рада в умовах війни спішно приймала відповідне законодавство по її будівництву як незалежної республіки радянського зразка. Так, 12 січня 1945 року був прийнятий Декрет № 27 «Про Народний Гімн Закарпатської України». Однак гімном стало не вірш А. Духновича, що починається словами «Русини, залиште глибокий сон», а Гімн Радянського Союзу, що починається словами: «Союз нерушимий республік вільних згуртувала навіки Велика Русь». В цей же день був прийнятий Декрет № 28 «Про державний прапор Закарпатської України»: червоне полотнище з написом: «Хай живе Закарпатська Україна!».

В цей же день, 12 січня 1945 року, був прийнятий Декрет № 29 «Про присяги членів Народної Ради, державних службовців і місцевих Народних комітетів, державних службовців і службовців державних підприємств». Декретом передбачалося, що присяга приймається перед своїм трудовим колективом. Вона починається словами: «Я, громадянин Закарпатської України, урочисто клянусь на вірність моїй Батьківщині, Народній Раді Закарпатської України і Маніфесту 1-го з’їзду Народних комітетів Закарпатської України про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною і вихід зі складу Чехословаччини. Я клянусь точно і неухильно виконувати всі рішення Народної Ради як єдиної центральної влади, що діє з волі народу Закарпатської України … Якщо ж я відступлю від цієї, проголошеної мною всенародно, присяги – то хай спіткає мене, як зрадника народу, сувора кара і загальне презирство» . Аналогічну присягу приймали і в Радянському Союзі, однак, тільки військовослужбовці та міліціонери.

В цей же день, 12 січня, був прийнятий Декрет № 33 «Про організацію судових органів Закарпатської України». У ньому визначалося, що окружні і міські Народні Суди обиралися відповідними окружними або міськими народними комітетами, а Вищий Народний Суд обирався Народною Радою (парламентом) Закарпатської України. Відповідно до цього Декретом № 33, вироки про розстріл міг виносити (крім Спеціального Суду) тільки Вищий Народний Суд. Вироки про розстріл виконувалися тільки після їх затвердження Народною Радою (урядом) Закарпатської України.

Жертвами Спеціального Суду стали А. Бродій і С. Фенцик, тобто прем’єр-міністр і міністр чехословацької автономної республіки Підкарпатська Русь.

В цей же день, 12 січня, були прийняті: Декрет № 34 «Про створення органів прокуратури Закарпатської України», яку очолив І. Андрашко. Йому в помічники 19 квітня 1945 року був призначений Юрій Голубовський, який прибув з України. 12 січня 1945 року був прийнятий Декрет № 35 від «Про організацію роботи народної адвокатури». У параграфі 2-м цього Декрету про адвокатуру сказано, що слід «прийняти в число народних адвокатів в першу чергу всіх тих адвокатів, які мають закінчену юридичну освіту, володіють мовою українською і російською».

Однак діяльність адміністрації уряду Чехословаччини на території Закарпатської України залишалася серйозною перешкодою на шляху як самоствердження незалежності Закарпатської України, так і діяльності її Народної Ради – єдиного вищого органу законодавчо-виконавчої влади на всій території суверенної Закарпатської України. Тому спецслужби Радянського Союзу, які знаходилися на території Закарпатської України, розробили серію акцій, спрямованих на видворення з суверенної Закарпатської України адміністрації уряду Чехословаччини. У цих акціях були задіяні Народні дружини, очолювані офіцерами Червоної армії. Одна із серії акцій була проведена 14 січня 1945 року безпосередньо в будівлі адміністрації уряду Чехословаччини. Об 11 годині дня близько 20 дружинників Народної дружини Хустського округу, яку очолював капітан Червоної армії І. Прищепа, увірвалися в будівлю адміністрації уряду Чехословаччини з вимогою покинути територію суверенної Закарпатської України. Вони, під загрозою застосування зброї, вигнали всіх співробітників з будівлі на вулицю, а потім зірвали з флагштока державний прапор Чехословаччини. В цей же час інша група дружинників зайняла казарми чехословацької роти, яка забезпечувала охорону офісу адміністрації уряду Чехословаччини і її співробітників, забрала у її солдатів і офіцерів зброю, і навіть їх особисті речі.

Ця провокація відбулася в присутності В. Шробара, міністра чехословацького уряду Е. Бенеша у справах Словаччини. Він розповів про неї не тільки Е. Бенешу, але і Тимчасовому уряду Словаччини. Генерал Гасан-Ніжборский в своєму щоденнику 14 січня 1945 записав: «Під загрозою застосування зброї вигнали всіх з офісу. Підпоручик Маслей був посланий в радянську комендатуру, проте комендант майор Круцких заявив, що в даному випадку нічого зробити не може».

Провокація в Хусті 14 січня 1945 року стала приводом для втручання командувача військами 4-го Українського фронту генерала армії І. Петрова, який в телеграмі від 15 січня 1945 року зажадав від командувача військами НКВД в тилу 4-го Українського фронту генерала Філатова: «1. Підполковник Ляшко і майор Круцких повинні негайно припинити всі незаконні дії. 2. Начальник штабу охорони тилу фронту полковник Босих повинен негайно виїхати в Хуст і провести відповідні заходи … 4. Мною віддано розпорядження щодо надання у Хусті охорони будівлі урядового Уповноваженого Ф. Немеца». Таким чином, будівля адміністрації уряду Чехословаччини опинилася під «охороною» Червоної армії, а його персонал – під повним контролем спецслужби генерала Н.Селівановского, тобто «Смерша». Тому чехословацький уряд Е. Бенеша розпорядився, щоб адміністрація уряду Чехословаччини, а також чехословацькі військові підрозділи і військові комендатури в Підкарпатської Русі передислокувались в сусідню Республіку Словаччина.

Далі буде

Петро Годьмаш

Початок читайте за посиланням:

Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч. 1

Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч.2

Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч.3

Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч.4

Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч.5

Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч.6