ВӱН ЗАСЛУЖИВ, АБЫ ГО ТЯМИЛИ

В исторії Греко-Католицької Церьковли Подкарпатя 20 стороча єднôв из майбӱлш знамных постав є о. Василь Худа, што родив ся в с. Драгово Хустського району. У сьому селі вӱн провюв свої дітські рокы, а дале судьба го метала по всьому світу: Караганда, Казахстан, Грузія, Прибалтика, Херсон.
Сього року о. Василю Худі выполнило ся бы 100 рокӱв, айбо Господь покликав го до себе на 79-у роци житя и 53-у роци душпастирства, и вже у 2017 роци пройшла 20 рочниця из дня його смерти.
Згорів, ги свічка, дарячи пламня любови и молитвы другым. Цільôв його было служіня Богови и людьом.

О. Василь Худа мав великый потенціал, айбо, на жаль, йому не вдало ся повностьôв го реалізовати. Біда крыла ся у вічному протистояню творчого порыва из тоталітарнôв системôв. И поправдi – чудо, што вӱн спромÿг ся выжити в тоты часы, бо много його єднодумцюв товды пӱшли за свою віру на Голгофу.
О. Василь мав практичный селянськый темперамент и розум, які передали ся му од нянька. Вӱн фурт гибы плыв проти течії, не замыслювучи ся, што з того буде. Айбо доля сокотила го. Так, нарывавучи ся на опасность, через свою вірницю Анну Ладані из Великых Лучок вӱн передав письмо Генералному Секретарю ЦК КПРС М.С. Хрущову про переслідованя церквы на Закарпатю. Важно враховати, што свободу Греко-Католицької Церквы, яка была надана у 1989 роци, роками вымольовали и выпрошовали у товдышньої власти.
Вже у 1987 роци о. Василь, попри вшиткі опасности за власну свободу, насмілив ся говорити державным началникам, што треба дати Греко-Католицькÿй Церкві свободу. Вӱн не бояв ся дуркати в двері власти и просити, требовати одродженя церквы.
Сього челядника николи не интересовали матеріалні блага. Вӱн жив у невеликӱй хыжци у старовинному вариші Мукачові. Коли го нащивив єден из родичӱв, то зачудовав ся: ни хрусталю, ни пристойных меблюв, лем образы на стінах.
Велич и заслуга о. Василя Худи на ниві нашої духовности, нашої культуры – безспорні. Його особность заслужує быти образцьом про днешньоє и прийдешньоє поколіня. Позитивні качества, які поєднали ся в його особі, на жаль, дуже мало властиві днешнюй сосполности. А се, намайперед, высока моралность и духовность, справедлива принциповость, любов и честованя свої културы самодостатность и одсутствиє тягы до збагаченя.
У 1924 рокови Василь Худа зачав ошколованя у Драгӱвськӱй державнӱй школі, поміщеня якої всокотило ся до нашого часу. Класный керовник Иван Богаш и директор Драгӱвської школы Иван Бокшай фурт клали малого Василька ушиткым в примір.
У 1930 роци Василь Худа зачав ошколованя у Хустськӱй реалнӱй гімназії, яку закÿнчив 4 юлія 1939 року, и поступив в Ужгородську богословську семінарію.
Уже на першому курсі семінарії в 1940 роци вӱн зачав печатати свої статі и стихы у часописі «Благовістник». Часопис містив дуже цінні информативні матеріалы про житя церьковли окремых парафій и деканатӱв. Дуже файно вӱн розказовав про наші обряды – сохташ, печатав духовні стихы, проповіді з нагоды того ци другого празника, розказовав про святых. Часопис мав знамных авторӱв и краєзнавцюв.
Після семінарії о. Василь служив у с. Драгово, Копашнево – Хустського району; с. Торунь – Міжгірського району и с. Требушани (Ділове) – Раховського району.
В рокы подполної діятелности о. Худа наладив зязкы из свойима алтарныма братами: Мироном Бескидом, Иваном Семедієм, Йосифом Головачом, Миколов Ляховичом, Андрійом Біцком и другыма. Они часто заміняли при потребі єден другого, служачи свойим вірникам.
Як душпастирь, у подполю служив вірникам Синевирської Поляны, Колочавы, Драгова, Виноградова, Иршавы, Голубиного, Оленьова, Косовської Поляни, Росвигова и Мукачова.
Після выходу из подполя о. Василь Худа зачав своє публічноє служіня в 1989 роци у Росвигові на гробi знамного подкарпатця о.Александера Митрака.
Из 7 апріля 1990 рока вӱн беззмінный священник церквы Святого Михаила Архістратига у Подгорянах (мікрорайон Мукачова).