Сонячна система мала два Сонця: куди зникла друга зоря?
Наше Сонце — це своєрідний мандрівник у Галактиці. Воно обертається в одному зі спіральних рукавів Чумацького Шляху, завершуючи повний оберт кожні 230 млн років. Найближча до нас зоря, Проксима Центавра, розташована на відстані 4,2 світлових роки — це настільки далеко, що навіть найшвидший космічний корабель летітиме до неї понад 7000 років.
Проте в нашій Галактиці Сонце здається аномальним. Бінарні зорі, які обертаються навколо одна одної, є доволі поширеним явищем. Такі системи знаходять навіть поблизу надмасивної чорної діри в центрі Чумацького Шляху — там, де гравітація могла б їх розірвати.
Деякі науковці вважають, що всі зорі спершу формуються парами. Це породжує запитання: чи було Сонце раніше частиною бінарної системи? Астроном Гунцзе Лі з Технологічного інституту Джорджії вважає це цілком можливим. Якби Сонце мало компаньйона, гравітаційний вплив міг би порушити орбіти планет, зробивши Землю непридатною для життя.
Гіпотетична Немезида
Наразі гіпотетичний супутник Сонця, Немезида, так і не був знайдений, попри численні дослідження. Але на момент формування Сонця, приблизно 4,6 млрд років тому, ситуація могла бути іншою. Зірки утворюються внаслідок колапсу гігантських хмар газу та пилу. Цей процес нерідко призводить до утворення подвійних або багатозіркових систем.
У 2017 році Сара Садавой, астрофізикиня з Королівського університету Канади, досліджувала молекулярну хмару Персея — регіон, де активно формуються подвійні зорі. Її робота показала, що багато світил починають своє існування як пари. Проте частина з них розпадається протягом першого мільйона років.
Пошук доказів
Ідея про те, що Сонце могло мати компаньйона, знаходить підтвердження в Хмарі Оорта — області комет далеко за орбітою Плутона. У 2020 році астрофізик Амір Сірадж припустив, що структура цієї хмари може бути наслідком впливу зірки-компаньйона. Також існує припущення, що така зірка могла б сприяти захопленню додаткових планет, як-от гіпотетичної Дев’ятої планети.
Утім, Костянтин Батигін із Каліфорнійського технологічного інституту вважає, що Хмару Оорта можна пояснити без залучення компаньйона. Він припускає, що гравітаційний вплив інших зір у ранньому скупченні міг сформувати її структуру.
Ще однією ознакою можливого існування супутника є нахил Сонця на 7° відносно площини Сонячної системи. Це може бути результатом гравітаційного впливу іншої зорі на ранньому етапі.
Куди подівся компаньйон Сонця?
Навіть якщо Сонце мало компаньйона, знайти його буде складно. Ймовірно, ця зірка загубилася серед мільярдів інших у Чумацькому Шляху. У 2018 році вчені виявили зірку-близнюка Сонця з подібним хімічним складом, проте вона не є доказом існування компаньйона.
Відкриття бінарного супутника нашого Сонця могло б пролити світло на історію формування планетних систем. Сьогодні астрономи досліджують екзопланетні системи, багато з яких мають бінарні зорі. Деякі з них навіть можуть бути схожими на наші фантазії про два сонця в небі.
Попри все, сучасна наука лише починає розгадувати таємниці раннього життя Сонця. Можливо, відповідь криється у віддалених регіонах нашої Сонячної системи або навіть у зорях, які формуються прямо зараз.
