Війна в глухому куті. Що таке стратегія виснаження і чому великі країни програють затяжні війни
Від “Євромайдану” в 2013-му до “мобілізації” в 2023-му – так виглядає список “слів року” в Україні за останнє десятиліття.
Слово року-2024 поки не визначено, але “виснаження” може претендувати щонайменше на те, щоб потрапити до шорт-листа.
Це слово сьогодні охоплює всі сфери життя – від стану психіки кожного і кожної до статусу економіки.
Але крім усього перерахованого, є й суто військовий аспект цього терміна. Стратегія виснаження противника – те, що застосовує Росія після того, як план “Київ за три дні” залишився лише на паперах російського Генштабу, і те, чого хоче домогтися Захід своєю “керованою ескалацією” стосовно самої Росії.
“Росіяни на сьогоднішній день не готові робити глибокі вкиди для того, щоб розширяти свій фронт, що потребуватиме величезних ресурсів, яких у росіян вже також немає.
Тому саме ведення комбінованих дій, направлених на “ізмор”, і призводить до того, що ми бачимо на полі бою, і того, що відбувається із мобілізацією, до ставлення громадян до ведення цієї війни”, – в інтерв’ю УП зазначив колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.
Як впливають на хід війни різнокольорові “лебеді” та “сірі носороги”? Чи виграють війни в обороні? Через що “великі” країни програють в “малих” війнах на виснаження? Чи справді з появою солдатів із Північної Кореї на Курщині ми увірвалися в Третю світову?
Про це ми поговорили з Василем Павловим, воєнним істориком, головою Центру мілітарної історії.
“Ізмор”, облога і радянська спадщина в мистецтві війни
– В інтерв’ю УП Валерій Залужний сім разів повторив слово “ізмор”, коли йшлося про стратегію Росії у війні з Україною. Давайте спочатку визначимося з цим “ізмором”, що це означає в перекладі з мови підручників з військової справи на загальнолюдську?
– Валерій Залужний скоріш за все мав на увазі стратегію виснаження. Її суть – зберегти свої ресурси, знищивши максимальну кількість ресурсів супротивника.
Це починається від поля бою, де необхідно знищити більшу кількість ворога, його техніки, систем логістики, ніж ти втратиш сам. І що далі від лінії фронту, то стратегія виснаження стає навіть більш помітною, бо має впливати на економічний стан, на свідомість громадян.
Так само і на рівні держави. Грошей витрачають більше, ніж приходить. Зброю не виробляють або виробляють недостатньо, а лише відновлюють. Власні військові контингенти підміняють контингентами союзників. Власне, те, що ми зараз бачимо в Росії.
Той, хто починає війну на виснаження, завжди вважає, що виснажить ворога, а сам залишиться при своїх козирях. Але такі випадки в історії війн є унікальними. В тій самій Другій світовій стратегія виснаження, яка була застосована до Німеччини, не менш сильно вдарила і по тих, хто її застосовував, за виключенням Сполучених Штатів, лише тому що вони знаходилися на іншому континенті.
Стратегія виснаження майже завжди б’є по всіх.
– А щодо “ізмору”?
– Це більше тактичний елемент.
Те, що прийнято називати “ізмором”, найчастіше використовується під час облоги міст. Класичний приклад – німці намагалися взяти Ленінград під час Другої світової війни. Місто оточене, воно повністю блокується.
На відміну від окремих міст або територій блокувати державу дуже важко. Знову ж таки, якщо згадати Другу світову, то в кінцевій її фазі Німеччина фактично була ізольована, затиснута в лещата з усіх боків. Із заходу і півдня – західні союзники, зі сходу – Радянський Союз.
Сьогодні ми маємо ворога по наших східних і північно-східних кордонах і з півночі – Білорусь, яка є союзником Росії. Але західний кордон, південно-західний кордон, Чорне море у нас фактично відкрите.
Тобто сказати, що ми в “облозі” – ні, абсолютно.
– Дві стратегії війни – нищення або виснаження противника – описували і німець Ганс Дельбрюк у своїй “Історії військового мистецтва” на початку ХХ століття, і радянський комдив Олександр Свєчин у “Стратегії”, опублікованій 1927-го. Остання робота була в кабінеті головнокомандувача Залужного серед інших книжок. Якою мірою це джерело релевантне для війн XXI століття?
– Є класичні кулінарні рецепти від найдавніших часів, які існують зараз. Змінюються лише технології приготування. Так само у військовій справі.
Сьогодні всі полюбляють цитувати “Мистецтво війни” Сунь-цзи, забуваючи, що цим принципам майже 3000 років.
Не можна сказати, що принципи воєнного мистецтва є вічними чи незмінними, але вони є доволі-таки сталими. Те, що колись було передовим, стає класикою, але від цього не втрачає ні своїх якостей, ні свого функціоналу.
На столі у будь-якого воєначальника можуть бути абсолютно різні книги: і Сунь-цзи, і Наполеон, і Макіавеллі, і Ліддел Гарт, і Манштейн. І таких авторів в історії воєнного мистецтва є величезна кількість. Питання полягає лише в тому, що звідти брати і для чого.
Ідеї Свєчина не були новими на той момент, коли він писав свою “Стратегію”. Він просто вивчив досвід попередньої світової воєнної науки і наклав його на власний досвід участі у війнах. Він пройшов Першу світову, яка перетворилася для Росії на ту саму війну на виснаження – це і снарядний голод, і проблеми в тилу, і розпад держави, і початок громадянської війни.
Свєчина вивчають і дуже багато російських військових начальників, які, треба зазначити, не є тупими. І, розуміючи Свєчина, можна при певному аналізі передбачати, що робитимуть вони. Я тут не бачу жодної проблеми.
“Чорні лебеді” і “сірі носороги”
– Чи коректно говорити про те, що війна зайшла в глухий кут і фронт зупинився, коли щотижня з’являються повідомлення про те, що росіяни окупували нові території на сході України?
– Фронт рухається, але ситуація все одно в глухому куті, з якого наразі немає виходів.
У росіян не вистачає сил кардинально змінити хід подій. Так, вони сьогодні продавлюють масою. Це єдиний для них варіант – вони мусять постійно рухатися вперед, бо інакше не зможуть утримувати захоплену раніше територію.
Але тільки-но вони зупиняються, Сили оборони України завдають контрудари і відкидають їх назад.
Є така фраза: щоби залишатися на місці, потрібно дуже сильно бігти. Це та сама ситуація.
За кожен кілометр росіяни сплачують величезними жертвами і в якийсь момент просто зупиняться, бо будь-який наступ потребує надресурсів. Вони не мають ні запасу сил, ні запасу міцності. Він не настільки малий, наскільки хотіли би ми, але не настільки великий, наскільки хотіли би вони. Ми це вже проходили 2022-го року.
Знову-таки, тут є класичний приклад з нацистською Німеччиною. Можна сперечатися, що вона мала робити: виробляти більше підводних човнів чи танків? Те й інше могло вплинути на хід війни – або на морі, щоб задушити Британію, перерізати конвої, або повністю зламати хребет Радянському Союзу новими танковими угрупованнями. Але правда в тому, що Німеччина не могла робити і те, і те одночасно.
Не можна говорити, що Росія вже виснажена або на грані виснаження, але вона перебуває у цій стадії. Вона не може собі дозволити вільно використовувати і людські, і технічні ресурси. Тобто вона ще здатна вести бойові дії в Донецькій області, але їй не вистачає сил робити це одночасно в Запорізькій і Херсонській.
– Після контрнаступу 2023-го Україна перебуває в обороні. Чи існують в історії війни, які вигравали в обороні?
– Перемогти в обороні неможливо. Точніше, скажімо так, можна виграти війну у випадку, якщо щось станеться в державі супротивника і вона припинить своє існування. Були війни, коли прилітали різнокольорові “лебеді” і ситуація докорінно змінювалася.
Німеччина програла Першу світову війну, не втративши жодного сантиметра своєї території – на той момент її війська знаходилися на території Бельгії, Франції, радянської Росії.
Але непередбачувані “лебеді” – це не те, на що варто сподіватися і розраховувати. Ми маємо бути готовими до їхньої появи, але не слід забувати і про “сірих носорогів”.
– Здається, в нашому зоопарку поповнення. Що то за “носороги”?
– Це ті загрози, які існують. Про них всі знають, але не звертають увагу, тому що перебувають у полоні власних уявлень про супротивника.
Готуючи напад на СРСР, Гітлер мав передбачати щонайменше двох “сірих носорогів”: величезну територію Радянського Союзу і клімат.
Той самий план “Барбаросса” можна умовно прирівняти до “Києва за три дні”. Німці планували все завершити до початку холодів, але і холоди в 1941-му почалися раніше, і зима була надзвичайно холодною, до чого німецька армія виявилася неготовою.
Так само німці розуміли військово-промисловий потенціал США, але не враховували, що американці вступлять у війну і він може бути спрямований проти них.
Або, скажімо, в польсько-українській війні 1918–1919-го фактором “сірого носорогу” стала наявність у Львові залізничного вокзалу. Поляки його захопили і змогли швидко перекинути залізницею величезну кількість війська, що змінило хід війни. Хоча цієї загрози можна було уникнути, якби українці приділили належну увагу контролю над залізницею.
Таких “носорогів” в історії війн можна знайти десятки.
В сьогоднішній війні ми дуже часто видавали те, що нам хотілося би, за реальність. Ми знаємо кількість населення в Росії та її мобілізаційний потенціал, але довго вважали, що всі ці солдати погано підготовлені, а всі генерали – нездари, що насправді не так.
Ми очікували, що російський військово-промисловий комплекс зламається під санкціями, а він не зламався. Так, він виробляє значно менше, ніж міг, але виробляє. Згадайте заяву міністра оборони Німеччини в листопаді 2024-го про те, що Росія за три місяці виробляє стільки зброї і боєприпасів, скільки весь Європейський Союз за рік.
Великі країни і “малі” війни
– У 1975 році в журналі “World Politics” вийшла стаття Ендрю Макка “Чому великі нації програють малі війни”. Зрозуміло, чому саме тоді – це були спроби відрефлексувати В’єтнамську війну. Хоча насправді війн на виснаження з неочікуваними результатами багато в історії ХХ століття. Нагадайте найбільш показові.
– Дуже часто теперішню війну люблять порівнювати з радянським вторгненням в Афганістан і потім 10-річною війною.
Якщо брати тільки поле бою, то Радянський Союз з його мобілізаційним ресурсом, абсолютною перевагою в бронетанковій техніці, авіації, артилерії міг собі дозволити воювати безкінечну кількість часу в Афганістані. Але не витримала економіка Радянського Союзу, яка потрапила під санкції саме через вторгнення в Афганістан. Плюс давайте не будемо забувати, що під час війни на виснаження суспільство змінюється, і радянське суспільство середини 1980-х – абсолютно інше, ніж на початку радянського вторгнення в кінці 1970-х.
Інший хрестоматійний приклад – те саме американське вторгнення до В’єтнаму. Так, це війна на виснаження, яку В’єтнам суто економічно мав би програти. Але ми бачимо результат. Сполучені Штати Америки увійшли у війну надзвичайно потужною армією, вийшли не менш потужною армією, але вони не змогли досягти результату.
Коли ми говоримо про стратегію виснаження, то треба розуміти, що вона охоплює всі сфери життя, і вони завжди не тільки військові: це і економіка, і політика, і ідеологія, і національна стійкість, і психологія, і інформаційна сфера.
– В’єтнам, Афганістан, єгипетсько-ізраїльський конфлікт 1967–1970 років, який увійшов в історію під назвою “війна на виснаження”. В усіх цих затяжних війнах країни, здавалося би, приречені на поразку, уникали її. Чи означає це, що стратегія виснаження більш виграшна для країн з меншим військовим потенціалом?
– Я дуже не люблю такі узагальнення. З одного боку, в світовій історії війн можна набрати безліч фактів, які підтверджують вашу думку про те, що війни на виснаження – шанс для тих, хто має менше сил та засобів. А з іншого – не менше фактів, які заперечують її.
Ми можемо сказати, що Ізраїль станом на даний момент виграв усі відкриті війни, які вів проти армій арабського світу. Але з іншого боку, Ізраїль досі не може подолати терористичні організації, які діють у нього під боком.
Ті самі Сполучені Штати Америки у В’єтнамі мали перевагу в авіації, повністю контролювали море і постачали все, що було необхідне. Але внутрішні фактори в тих самих США, нафтова криза плюс військово-технічна допомога Північному В’єтнаму з боку Радянського Союзу і Китаю призвели до того, що американці не змогли перемогти в тій війні.
Сказати, що країна, яка менша за своїм потенціалом, приречена на поразку в війні на виснаження, або навпаки – що країна, яка менша за своїм потенціалом, однозначно переможе в довготривалій перспективі, якщо виграє час – це не буде правильно. Тому що завжди є дуже багато факторів, які впливають на хід і підсумки конкретної війни – стан економіки країн-супротивників, рівень виснаження, зовнішня допомога, морально-психологічний стан суспільства, рівень підготовки війська.
Стратегія непрямих дій і Третя світова
– У війні на виснаження, коли жодна зі сторін не має достатніх сил на глибокі прориви, набувають особливої ваги асиметричні дії, про які теж говорив Залужний. Як це працювало в інших війнах?
– Тут краще назвати це словами Ліддел Гарта – “стратегія непрямих дій”. Це дії, які здатні змінити ситуацію на всьому фронті або на якійсь його великій ділянці.
Ми можемо побачити в цій війні, що російський Чорноморський флот фактично знищений державою без флоту, якщо порівнювати військово-морські сили України і Росії. Але за допомогою ракетного озброєння, морських безпілотників ми змогли кардинально змінити ситуацію на морі.
Якщо згадати історію, то Радянський Союз розумів загрозу від “лінії Маннергейма“, але ніхто не уявляв собі загрозу від звичайної пляшки із запалювальною сумішшю – коктейля Молотова, який зупинятиме радянську техніку.
Так само добре екіпіровані американські солдати в джунглях В’єтнаму виявилися абсолютно не готові до звичайних пасток, які використовували в’єтнамські мисливці. З ям стирчали бамбукові кілки, обмазані лайном, яке просто викликало зараження.
В Другій світовій німецька армія в якийсь момент почала використовувати тактику “пожежних команд”, тобто рухомих підрозділів, які, дуже швидко пересуваючись, могли раптово опинитися на будь-якій ділянці фронту і змінити ситуацію.
Кажуть, що змах крил метелика біля тебе породжує бурю на іншому кінці світу. Це фактично і є стратегія непрямих дій.
– Один із факторів, що суттєво впливають на події у війнах на виснаження – людський. Здатність суспільства тривалий час залишатися в стані мобілізації, причому не лише в буквальному сенсі. На вашу думку, де ми в цьому наразі?
– Суспільство тримається і здатне триматися ще довго. Але питання до держави в тому, як ті сили, які є, підтримувати, відновлювати, аби не настало повне виснаження.
Давайте будемо говорити відверто: від 1991-го за будь-якого уряду, за будь-якого президента у нас із суспільством системно ніхто не працював.
Та кількість добровольців, яка була в лютому 2022-го, це абсолютно не результат державної політики. Результат державної політики це якраз відсутність добровольців зараз.
Це з одного боку. А з іншого – мені дуже сподобалася заява одного з представників ТЦК, що для тих, хто вмотивований, є служба за контрактом, а для тих, хто не бажає служити, є мобілізація. І це абсолютно типова ситуація у війнах на виснаження. Як тільки починається довготривала війна, витягнути її виключно на добровольцях, на контрактниках неможливо.
Якщо згадати приклади з історії, британці вступили в Першу світову з професійною армією, але буквально за пів року цієї армії не залишилося. І довелося спочатку набирати добровольців, а потім пішла мобілізація.
До того ж прийшли німці. Були добровольці, були фрайкори, а закінчилося все фольксштурмом.
Щоб не дійти до фольксштурму, держава має готувати до війни населення, яке ще не залучене, як зараз фіни роблять. Вони згадали досвід радянсько-фінської війни 1939–1940 років, але повністю перенесли його на сучасний вимір. Тобто до традиційної стрілецької, тактичної, фортифікаційної підготовки додався кіберзахист, інформаційна протидія, тактична медицина і все інше.
– Повернемося до інтерв’ю Залужного. Чи згодні ви з його думкою про те, що 2024-го почалася Третя світова війна?
– Для того, щоб війна набула ознак світової, в ній мають брати участь більшість країн світу, а бойові дії мають відбуватися в різних його куточках. На цей момент ми бачимо, що бойові дії відбуваються виключно на територіях України та Росії. Тобто, за усіма суто воєнними ознаками, станом на сьогодні у нас локальна війна.
Хто до цієї війни долучений – інше питання. З огляду на це дійсно можемо говорити, що наш конфлікт має ознаки світового. Ми отримуємо допомогу з усього світу різними способами. Так само росіяни отримують від інших країн допомогу. До речі, ненадання підтримки нам – це теж форма підтримки Росії.
Але все залежить від того, що вважати театрами дій Третьої світової. Якщо брати інформаційний простір, то Третя світова, або Перша інформаційна вже давно йде. В нафтогазовій сфері вона давно йде. Якщо говорити про міграційний тиск на ту чи іншу державу, вона давно йде.
Все це і є стратегією непрямих дій. Виснажувати ресурси держави супротивника можна не лише на полі бою.
