Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч.2

Це пояснюється тим, що в Підкарпатській Русі чимало сіл з етнічними австрійцями ( «швабами»). У багатьох знаходилися відведені з лінії фронту пошарпані німецькі військові частини для відпочинку і поповнення особовим складом. Після переходу 1-ї угорської армії на сторону Червоної армії німецькі військові частини спішно покидали Підкарпатську Русь.

Щоб уникнути полону, створювалися і прямували в гірські ущелини загороджувальні загони, що затримували просування бійців 4-го Українського фронту до повної евакуації з Підкарпатської Русі німецьких військових частин.

Газета «Сталінське прапор», яка видавалась  політуправлінням 4-го Українського фронту, 28 жовтня 1944 року опублікувала під рубрикою «Радіє народ братньої Чехословаччини» статтю «У звільненому Мукачеві». У ній майор Д. Раздольскій і капітан А. Боженко написали, що «ще до того, як 27 жовтня передовий загін Червоної армії підійшов до міста Мукачева, на його околиці вже стояла прикрашена гірляндами арка. На ній було виведено: «Ми вас чекаємо, дорогі». Біля арки червоноармійців зустрічала юрба городян і духовий оркестр, а коли в місто вступили машини і піхотинці генерала Дударєва, городяни «стали закидати їх квітами. Радості не було меж».

Вся 2-а сторінка цього номера газети «Сталінське прапор» зайнята статтею «Мукачево-Ужгород», яка написана  її військовими кореспондентами З. Кацом і М. Талалаєвскім.

У статті «Мукачево – Ужгород» вони написали «про одностайне захоплення, з яким жителі сіл і міст (Підкарпатської Русі – Карпатської України – авт.) зустрічають наших воїнів. Через вулиці мукачівських передмість протягнуті транспаранти, прикрашені оксамитовими китицями. Досить поглянути на них, щоб зрозуміти, що це робилося не в останню хвилину, що люди довго і любовно вишивали ці красиві полотнища. (…) Люди, втомлені довгими місяцями очікування звільнення, дали волю своїм почуттям. Бійців обіймали, цілували, засипали квітами, широко розкривали перед ними двері – звали в гості (…) бажаючи їх чимось віддячити».

Отже, бійці 4-го Українського фронту під музику міського оркестру увійшли в місто Мукачево, вулиці якого для визвольної Червоної армії городяни засипали квітами.

З приходом до влади Ф. Салаші, війська Угорщини, за винятком 1-ї армії, відновили опір військам 2-го Українського фронту. Тому Сталін 24 жовтня підписав директиву Ставки 2-му і 4-му Українським фронтах, в якій було сказано: «У зв’язку з тим, що угорські війська не припиняють бойових дій проти наших військ і продовжують тримати єдиний фронт з німцями, Ставка Верховного Головнокомандувача наказує діяти проти угорських військ так, як проти німців ».

Тому перед 4-м Українським фронтом стояло завдання – негайно звільнити останнє в Підкарпатської Русі місто Ужгород, в якому 6-я угорська піхотна дивізія чекала на прихід Червоної армії в своїх казармах. Щоб у її командування не було часу одуматися і відмовитися від переходу на бік Червоної армії, в Мукачеві була спішно сформована мобільна група на чолі з командиром дивізії полковником І. Хомічем. Їй потрібно було зробити 50-кілометровий марш-кидок для полонення 6-ї угорської дивізії в Ужгороді. Мобільна група І. Хоміча в той же день, 26 жовтня, рушила в Ужгород. У своїх спогадах, опублікованих в збірці оповідань «Вони визволяли Закарпаття» (Ужгород, «Карпати», 1965, с. 105) І. Хоміч пише, що на шляху проходження в Ужгород його мобільна група проїжджала через село Середнє по «центральної вулиці, на узбіччі якої стояв угорський обоз, гармати, ящики з боєприпасами. Солдатські кухні здійснювали видачу їжі. Біля кухонь розтягнулися великі черги солдат з казанками. Радянські автоматники позбавили апетиту угорських артилеристів і піхотинців. Так і йшли вони з порожніми казанками в руках », – в спішно створений для них в Сваляві польовий табір для військовополонених.

Однак при підході до Ужгороду вже сильно стемніло, і мобільній групі І. Хоміча довелося перечекати ніч в приміському селі Доманинці.

Зранку 27 жовтня 1944 року мобільна група І. Хоміча увійшла в Ужгород і полонила  в казармах 6-ю угорську дивізію. Військові кореспонденти З. Кац і М. Талалаєвскій в газеті «Сталінське прапор» від 30 жовтня 1944 роки так описували звільнення Ужгорода: «Українці, русини, чехи, від малого до великого, вийшли на вулиці зустрічати наших солдатів і офіцерів. Дві жінки зустріли і нас з квітами в руках. Приколюючи айстри до наших шинелей, одна з них сказала: «Ви прийшли в щасливий день, напередодні великого свята. Я з дитинства пам’ятаю: 28 жовтня Чехословаччина святкувала торжество своєї незалежності »(…) Коли ми йшли з магістрату, до нас підійшов сивий дідок. Він мовчки і дбайливо простягнув нам листок з гербовою маркою і великий синьою печаткою. Це була присяга на вірність Чехословацькій республіці. Василь Ігнатко дав її ще 5 жовтня 1923 року. «Я хочу, щоб всі знали, – сказав старий, – що ми завжди були вірні нашої Чехословацькій республіці. Ми страждали, але не підкорялися. Багато йшли на багаття, як наш великий Ян Гус, але ніхто в цьому не каявся, і ті, що залишалися в живих, були вірними своїй Батьківщині ».  Він благоговійно склав аркуш і сховав у бокову кишеню », – написали З.Кац і М.Талалаевскій.

Відносно бійців 6-ї угорської дивізії вони написали, що після взяття воїнів цієї дивізії в полон, їх по зруйнованому на річці Уж мосту в той же день, 27 жовтня 1944 року, відконвоювали в тил 4-го Українського фронту. Спостерігаючи цю картину біля мосту, З. Кац і М.Талалаєвскій в тій же статті так написали про це: «По зруйнованим  фермам, по уламках бетонних плит і дошкам, піднімаючись і падаючи, втрачаючи амуніцію, перебирається Ужгородська 6-а піхотна угорська дивізія,  яка повністю потрапила в полон».

У згаданій газеті «Сталінське прапор» від 28 жовтня опубліковано наказ верховного головнокомандуючого І. Сталіна від 26 жовтня, що починається словами: «Війська 4-го Українського фронту сьогодні, 26 жовтня, оволоділи на території Чехословацької республіки промисловим центром Закарпатської України містом МУКАЧЕВО … В ознаменування здобутої перемоги з’єднання і частини, що найбільше відзначилися в боях за оволодіння містом МУКАЧЕВО, представити до присвоєння найменування «Мукачівський» і до нагородження орденами». Під ним поміщений текст другого наказу Й.Сталіна, який починається словами: «Війська 4-го Українського фронту, в результаті стрімкого наступу, сьогодні, 27 жовтня, оволоділи на території Чехословацької республіки, головним містом Закарпатської України – УЖГОРОД … В ознаменування здобутої перемоги з’єднання і частини, що найбільше відзначилися в боях за оволодіння Ужгород, представити до присвоєння найменування «УЖГОРОДСЬКИХ» і до нагородження орденами».

Однак адміністративно-територіальної одиниці під назвою «Закарпатська Україна» в складі Чехословацької республіки ніколи не існувало.

Республіку з назвою Закарпатська Україна за планами Москви ще треба було створити на базі Підкарпатської Русі – Карпатської України. До цього наказу був створений в Москві кістяк уряду майбутньої республіки Закарпатська Україна на чолі з І. Туряницею, який  був таємним навіть для першого секретаря ЦК Комуністичної партії Чехословаччини К. Готвальда.

Отже, згадка «Закарпатська Україна» в опублікованих в пресі наказах Сталіна було секретним сигналом для командування військами 4-го Українського фронту і уряду Радянської України: приступити до створення на території дружньої Чехословаччини незалежного від Чехословаччини держави під назвою Закарпатська Україна.

У той час головою уряду і першим секретарем ЦК ВКП (б) України був М. Хрущов. У своїх спогадах він вказав, що в день звільнення міста Мукачева, 26 жовтня, він вже був в цьому місті, так як там знаходився штаб 4-го Українського фронту. В цей же день він мав бесіду з командувачем 4-м Українським фронтом И.Петровим і членом Військової ради фронту Л. Мехлісом.

Вранці 27 жовтня М. Хрущов з Л.Мехлісом поїхали в Ужгород, де «познайомився з Іваном Івановичем Туряницею (…) Тоді він був місцевим лідером і проводив лінію на входження Закарпатської України до складу Радянської України, створював там нові партійні і адміністративні органи», – згадується  в спогадах М. Хрущова.

Після того як Червона Армія оволоділа територією Підкарпатської Русі – Карпатської України, очолювана Ф. Немецом адміністрація уряду Чехословаччини влаштувалася зі своїм офісом в місті Хуст, столиці республіки Карпатська Україна,  що в 60 км від міста Мукачева та 110 км від Ужгорода. На наступний день, 28 жовтня 1944 року, в місто Хуст приїхав надпоручик чехословацької армії І. Туряниця в якості радника Ф. Немеца. Там його зустрів офіцер контррозвідки Червоної армії під назвою «Смерш» (від слів «смерть шпигунам»). Відразу після цієї зустрічі І.Туряниця попросив Ф.Немеца дозволу відвідати нібито хвору матір. Фактично він в супроводі цього офіцера з «Смерша поїхав в штаб 4-го Українського фронту, який перебував в місті Мукачево. Звідти І. Туряницю доставили в місто Ужгород, де він і зустрівся з М. Хрущовим і генералом Л.Мехлісом, щоб обговорити і уточнити, яким чином краще виконати розроблений в Москві план взяття в Підкарпатській Русі влади комуністами в свої руки і «проведення лінії на входження Закарпатської України до складу Радянської України».

У свою чергу Ф.Немец 28 жовтня 1944 року видав Маніфест. У ньому було сказано, що за Декретом Е. Бенеша в функції урядового уповноваженого Чехословаччини на звільненій території Чехословаччини входить: «відновлення місцевих органів державної влади і керівництво ними, мобілізація в армію, забезпечення громадського порядку і взаємодія з радянським військовим командуванням».

Щоб дезорієнтувати і заспокоїти уряд Чехословаччини, начальник штабу 4-го Українського фронту генерал-лейтенант Ф.Корженевіч 28 жовтня 1944 року підписав «Інструкцію військовим комендантам на звільненій від німецьких окупантів території Чехословаччини».

У цій Інструкції військовим комендантам 4-го Українського фронту наказувалося:

«1. Не втручаючись в адміністративні функції місцевої адміністрації і справи громадянського управління, підтримувати найтісніші контакти з місцевою адміністрацією, створеної урядовим Уповноваженим (…)

2. Крім чехословацького урядового Уповноваженого і створеної ним Адміністрації, ніяких інших властей, осіб і організацій, що претендують на владу, не визнавати, ні в які переговори з ними не вступати і розглядати їх як самозванців … ».

Однак військові коменданти 4-го Українського фронту керувалися не цією інструкцією, а вказівками командування 4-го Українського фронту, спрямованими на блокування діяльності адміністрації уряду Чехословаччини по відновленню в Підкарпатської Русі місцевих органів влади Чехословаччини. Для цього командування 4-го Українського фронту більше половини території Підкарпатської Русі оголосило зоною військових дій, в яку заборонялося входити навіть Ф. Немецу. У цю зону увійшли округу: Велико-Березнянський, Перечинський, Ужгородський, Мукачівський, Свалявський, Воловецький, Іршавський та Берегівський. Отже, ці округи знаходилися поза увагою і дій уряду Чехословаччини. Щоб в цій «зоні бойових дій» очолювані І. Туряницею дезертири і деякі комуністи могли створювати незалежну від Чехословаччини республіку під назвою Закарпатська Україна.

Далі буде

Петро Годьмаш

Початок читайте за посиланням:

Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч. 1