СРСР і Польща
Мала місце, як заявляли в Кремлі, зовсім не війна, а операція з порятунку життя і майна західних українців і західних білорусів. І називалося це “визвольним походом”.
До речі, і сьогодні вже зустрічав таке у висловлюваннях оскаженілих прокремлівських патріотів. “Визвольний похід Росії на Україну”.
Найжахливіша війна за всю історію людства почалася 1 вересня з нападу Третього Рейху на Польщу, яка територіально розділяла його з СРСР.
Напередодні було укладено пакт, за умовами якого радянські війська мали зайняти східну частину тодішньої Польщі.
Ідеологічні підстави для радянського військового вторгнення до Польщі довго шукати не довелося. 14 вересня головний кремлівський ідеолог Жданов написав для газети “Правда” статтю, в якій стверджував, що “польська держава, заснована на пригнобленні білорусів і українців, які проживали на її території, виявилася недієздатною”. Ця держава була реакційною і гнобительською, а українці та білоруси в ній тільки й чекали приходу Червоної армії для їхнього звільнення від гніту. Мало того, у кремлівській заяві від 16 вересня йшлося про те, що “треті держави спробують отримати вигоду з хаосу, який утворився… Радянський Союз вважає своїм обов’язком втрутитися для захисту своїх українських і білоруських братів і дати можливість цьому нещасному населенню трудитися спокійно”.
17 вересня радянські танки і літаки атакували зі сходу залишки польської армії. Радянським громадянам усе докладно пояснив по радіо нарком (міністр) закордонних справ Молотов. Він розповів про внутрішню неспроможність і явну недієздатність польської держави. Він повідомив, що Польща стала зручним полем для всяких випадковостей і несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР. І, зрозуміло, він послався на братерство народів: “Від радянського уряду не можна вимагати байдужого ставлення до долі єдинокровних українців і білорусів, які проживають у Польщі і раніше перебували в становищі безправних націй… Радянський уряд вважає своїм священним обов’язком подати руку допомоги свої братам-українцям і братам-білорусам”.
Він запевнив, що “наша Робітничо-Селянська Червона армія покаже і цього разу свою бойову міць, свідомість і дисципліну, що виконання свого великого визвольного завдання вона покриє новими подвигами, героїзмом і славою”. А панікерам поставив на вид, що “наша країна забезпечена всім необхідним і може обійтися без карткової системи в постачанні”.
Цитувати такі пропагандистські пасажі досить страшно: вони чи не повністю збігаються з нинішніми російськими, аж до підозри, що кремлівські укладачі промов підглядають у жовті від часу сторінки газети “Правда” як у шпаргалку.
Росія сьогодні діє рівно тими самими методами і виправдовує їх рівно тією самою ідеологічною ахінеєю, що й СРСР у 1939 році.
Але, хоча Путін і намагається грати в СРСР, сьогоднішня Україна — це зовсім не розгромлена Польща 1939 року. Вона не здасться. Та й ніякого іншого Гітлера, щоб розділити з ним і Україну, і історичну відповідальність за війну, на щастя для людства, сьогодні немає.
