Знаєте, що найстрашніше в старінні?

– Знаєте, що найстрашніше в старінні?
– Що?
– Ось коли ти стаєш невидимим. Поки ти молодий, ти щось собою представляєш, ти можеш бути красивою, некрасивою, сильною, привабливою, страшною, гарною, але з віком усе минає. Ти стаєш одним із тих старих у пишній куртці. Ти стаєш невидимим. Подивімось наскрізь…
Це правда. Єдина індивідуальна риса для бабусі й дідуся — вік.

Зверніть увагу, про старого не кажуть: він інженер, а вона бухгалтер. Кажуть — йому 76, а їй уже під 80…
Після досягнення певного віку різко зменшується кількість людей, які можуть знати старого, знати, ким вона була, що знає, що любить, як живе. Її друзі, колеги або померли, або стали майже безсмертними. Вони виходять із дому тільки в найближчий магазин і перестають зустрічатися.

Люди похилого віку — майже безіменний світ.
Ми часто не розуміємо, який вакуум поступово оточує наших старіючих батьків. Ми не розуміємо, чому мама дзвонить нам 5 разів на день на роботу і сильно заважає. Чому тато вимагає звітувати про речі, які до нього абсолютно не мають жодного стосунку… Люди похилого віку просто хочуть, щоб був хтось, хто впізнає їх за голосом. Ось і дзвінок, боюся втратити й цю нитку. Поспішаю скористатися, поки її не зірвали…
Андрій Білик