Росія – “принтер”, який потрібно полагодити, чи “танк”, який треба підірвати?
В останніх інтерв’ю двох “хороших росіян” – Шендеровича (Ігорю Яковенку) і Шульмана (на “Свободі”) – вони з надією дивляться в майбутнє росії і мріють про зміну режиму, бо він “губить країну”.
Шульман говорить, явно уникаючи слів про “поразку” росії: “Я політолог, я не військовий, я не знаю, що таке армія і що таке поразка. Для мене це досить туманні терміни. (…) мені це абсолютно незрозуміло. Я бажаю і не можу не бажати зміни політичної формації, тому що ця політична формація, цей політичний режим губить Росію, заїдає її майбутнє (…) і це має припинитися”.
Тобто після “зміни політичної формації” у росії є якесь “майбутнє” (мабуть, європейське) – сподівається Шульман. Однак він ні словом не згадує про імперську природу російської державності (“формації”), ні про військову поразку…
Ба більше, систему влади в Росії він називає “принтером, якому наказали стати танком” (“система не пристосована до війни, вона зародилася для іншого і розвивалася для іншого. І в неї принципово інший функціонал. Вона (…) – принтер, якому веліли стати танком”, але “у неї не виходить”).
Дозвольте, але коли російська імперія (включно з пост-совок) переставала бути “танком”? Відколи росія стала мирним “принтером”? Уже за Єльцина у росіян була Чечня і руїни Грозного. Імперський танк у всій красі — це і є той історичний “функціонал”, який століттями тримав імперію в її мілітаристській єдності. Нічого іншого цей “функціонал” не вміє. Тому ілюзії про те, що путінізм “зародився для іншого і розвивався для іншого” (а не для війни) – залишаються ілюзією.
Зрозуміло, звідки ця неготовність Шульман говорити про природу імперії. Адже тоді довелося б обговорювати не абстрактну “зміну формації”, а розгром і поразку самої російської державності.
Умовні наші “хороші росіяни” воліють говорити про лагодження і заміну зламаного принтера, а не про знищення імперського танка.
Ілюзія майбутнього для мирної росії підкріплюється ілюзією про нову ліберальну “політизацію” путінської більшості. (“Коли влада змінюється, ретранслятор (пропаганди) вимикається, випромінювання припиняється. Тому можлива реполітизація.”).
Звідки на місці цинічного і конформістського суспільства раптом виникне політична нація європейського типу Шульман не уточнює. “Реполітизація” – як бог із машини. Зате є віра в те, що “авторитарні вибори” можуть дати шанс на зміни. (“Ми в’їжджаємо в передвиборчий період. Зовні здається, що це все неважливо, бо результат передбачуваний. Насправді авторитарні вибори — це значущі вправи для системи…”)
Віктор Шендерович точніше дивиться на речі, говорячи про злам імперської матриці та перемогу України як шанс для Росії. Але і він закликає українців не палити мости з сусідом і не “топтатися” на хороших росіян, бо “росія після поразки нікуди не дінеться” і з нею доведеться бути сусідами. (“Ніякого рову з крокодилами не буде.”)
Інакше кажучи, за Шендеровичем, Україна має бути зацікавлена у становленні громадянського суспільства в Росії, тому що на забутій богом території буде зріти злоба і ресентимент…
У те, що росію назавжди позбавлять ядерних іклів, а розгром імперії буде повним, – він не вірить. І допомагати “нацистам” із “Русского добровольческого корпуса” він не готовий.
(При цьому варто нагадати, що Шендерович посилає донати ЗСУ, а запідозрити в цьому Шульман неможливо).
Так чи інакше, у “хороших росіян” є своя “росія майбутнього”, яка здатна стати європейською країною, але бажано без “поразки”, розгрому і в імперському статусі (Шульман) або з перезавантаженням і відмовою від імперської спадщини (Шендерович).
Думаю, що це велика помилка “хороших росіян” – готувати російське суспільство до майбутнього, яке для нього ніколи не настане. росія в нинішніх кордонах — це історичний цвинтар, а у мерців не буває майбутнього.
