Вітольд Пілецький — Добровольцем в Освенцим
Вітольд Пілецький добровільно потрапив як в’язень до Освенцима. Його звіти, що таємно переправлялися на волю, застерігали про страшне. Настільки страшне, що йому не вірили.
Вітольд Пілецький. За вироком трибуналу 1948 року засуджений до смертної кари.
Є люди, чиє життя дивовижніше, ніж кінематографічна чи літературна фікція. Вітольд Пілецький належить до їх числа. Його життя склалося як героїчна сага і завершилося як трагедія. Але все по черзі.
У мети
Підлітком Вітольд Пілецький бореться за незалежність Польщі, пізніше стає солдатом. На момент початку Другої світової війни в 1939 році він служить у кавалерії. Польська армія недовго чинить опір вермахту, який переважає за силою. Після падіння Варшави Пілецький йде в підпілля, у збройні формування Армії Крайової.
Влітку 1940 року з’являються перші відомості про те, що німці побудували штрафний табір у Сілезії. Пілецький викликається проникнути в табір для збору інформації. У вересні 1940 року він добровільно здається німцям під час вуличної облави у Варшаві. Разом із ним сотні людей депортують у залізничних вагонах до Освенцима.
Пілецький біля цілі
Освенцим на цей момент — ще не табір смерті, але щодня в ньому гинуть люди. Від побоїв, тортур, голоду, знемоги, хвороб, від руки катів. У перші ж хвилини свого перебування в таборі Пілецький чує попередження з табірних динаміків: “Не думайте, що хтось із вас вийде звідси живим. Вам відпущено шість тижнів. Той, хто проживе довше, — злодій, а злодіям місце у штрафному батальйоні, де вже точно довго не живуть”.
Таємна місія
Тут, у концентраційному таборі на околиці польського містечка Освенцим, про яке в році 1940 мало хто чув за межами Польщі, Пілецкі створює підпільну організацію. Згодом вона розростається до понад тисячі осіб. Свої люди займають позиції в усіх частинах табору. Через кур’єрів Пілецкі таємно пересилає на волю перші звіти.
Його повідомлення про те, що на півдні Польщі німці створили табір смерті, досягає Варшави наприкінці 1940 року. Навесні 1941 року союзники в Лондоні теж читають звіт про те, що відбувається в Освенцимі. Але ніхто не вірить цьому першому показанню свідків із табору — надто неймовірним видається опис. Щоб німці вбивали людей із садизмом, за планом і в масових кількостях? У спеціально створеному таборі смерті?
У той рік, коли нацистський режим ухвалив “остаточне рішення”, тобто рішення про масове знищення єврейського населення Європи, союзники антигітлерівської коаліції не вірять, що таке можливо. За кілька місяців починається будівництво ще одного табору, який згодом буде названий Освенцим II (Біркенау). Щодня нацисти вбивають у його газових камерах по кілька тисяч людей.
Фільм про Голокост: “зниклого Гічкока” покажуть широкій публіці. Як і інші режисери Альфред Гічкок не міг залишити поза увагою злочини нацистів.
Лави підпільної організації Пілецького, тим часом рідшають. Хто не помирає сам від хвороби, того розстрілюють біля “стіни смерті”. “У підпільній мережі постійно з’являлися дірки, які доводилося латати”, – пише Пілецький. Його теж підкошують хвороби, але щоразу рятують санітари з його підпільної групи. Пілецький сподівається, що скоро надійде наказ організувати в таборі повстання, яке за одночасного удару по табору ззовні призведе до звільнення в’язнів. Але такий наказ так і не надійшов. Ні від союзників, ні від польської підпільної армії.
26 квітня 1943 року, провівши 947 днів в Освенцимі, Пілецький і ще двоє ув’язнених роблять неможливе: вони тікають із табору. Підпільна організація зі зв’язками всередині табору і за його межами допомагає їм у цьому. Втікачі отримують точні дані про час зміни варти, про пропускні пости, підроблені документи й притулок у Кракові. Фортуна цього разу теж на їхньому боці.
Звіт про Голокост
Після втечі Пілецький пише докладний звіт, розширену версію якого німецькою мовою публікують лише 2013 року. “У Біркенау, — повідомляє Пілецький, – у газових камерах людей знищували цілими колонами, які доправляли залізничними поїздами й машинами, – іноді по кілька тисяч на день. Головним чином, це були євреї”. І цей звіт потрапляє до рук союзників. Але нічого не відбувається. Йому не вірять.
Так само як не вірять і іншому польському борцю Опору — Яну Карському, який потайки пробирається до Варшавського гетто і пізніше особисто звітує про пережите президенту США Рузвельту.
Їхні свідчення свідків довго не сприймають серйозно. І ніхто не приходить на допомогу. Концтабір в Освенцимі звільняють лише в січні 1945 року, після того, як у ньому було знищено понад мільйон людей.
Пілецкий пережив Освенцим і війну. І все ж загинув насильницькою смертю, хоча й не від німецької руки. Він збирав матеріал про злочини комуністів у Польщі й опинився через це в руках польських спецслужб 1947 року. Його катують, а потім на показовому суді засуджують до смертної кари — за “вороже шпигунство”. Його тіло ховають у братській могилі, його дім зрівнюють із землею, про його життя і подвиги забороняють говорити й згадувати.
Праведник світу?
Лише після падіння комуністичного режиму Пілецького реабілітують. “У його долі відбився весь жах 20-го століття”, – каже головний рабин Польщі Міхаель Шудрих. – Пілецький пережив німецьких нацистів і загинув від руки радянських комуністів”. Сьогодні його шанують у Польщі як національного героя, він посмертно нагороджений найвищим орденом країни.
І хіба не був він уособленням “праведника світу”, тобто людини, яка рятує євреїв із ризиком для власного життя? “У нас немає жодних документів про нього”, – каже Есте Яарі, представник музею Голокосту Яд Вашем в Ізраїлі. Ніхто досі не запропонував зарахувати Пілецького до “праведників світу”. Але співробітники меморіального комплексу з вдячністю приймуть будь-які відомості з цього приводу, підкреслює Есте Яарі.
Головний рабин Польщі Міхаель Шудрих переконаний, що Вітольд Пілецький заслуговує на титул “праведника світу”. “Пілецький зробив усе, що було в його силах, щоб зупинити Голокост і щоб передати світові те, що він дізнався про Голокост”, – наголошує він. Але й без мирських орденів Вітольд Пілецький є героєм, каже Шудрих: “Коли Бог створив людину, він хотів, щоб ми всі були такі, як Вітольд Пілецький”.
