Норман Казінс: Людина, яка розсмішила смерть
«Сміх без причини — ознака дурості». Так думають багато дорослих, з обуренням дивлячись, як сміється молодь. І дуже даремно. Тому що будь-який лікар підтвердить, що від зайвої посмішки буде тільки користь для здоров’я.
Французька газета виявила, що в 1930 році французи сміялися в середньому 19 хвилин на день. До 1980 року показник знизився до 6 хвилин. Згідно з іншим дослідженням, дитина сміється близько 400 разів на день, в той час, як дорослий сміється всього близько 15 разів. Так, дорослішання — справа серйозна. Буквально. Також жінки більше сміються – і тому тривалість життя жінок більше.
Основоположник науки сміху, гелотології або сміхотерапії — Норман Казінс — увійшов в історію як людина, яка зуміла розсмішити смерть. У тому, що психіка відіграє вирішальну роль у відновленні, він переконався на власному досвіді. Він страждав рідкісним захворюванням суглобів. Коли руки лікарів опустилися, Казінс замкнувся в кімнаті і годинами дивився комедії. Результат вийшов приголомшливим. Через тиждень болі у хворого зникли, через місяць він почав рухатися, а через два роки вийшов на роботу. Коли ми сміємося, виділяються так звані нейромедіатори — серотонін, ендорфін і дофамін. Сміх є стимулятором життя, і завдяки йому стимулюються всі біохімічні процеси нашого організму.
Це сталося більш як п’ятдесят років тому. Сповнений сил і енергії журналіст, головний редактор Saturday Review Норман Казінс раптом відчув себе погано. У нього різко піднялася температура, з’явилася ломота по всьому тілу.
Його здоров’я стрімко погіршилося, і вже через тиждень йому стало важко рухатися, повертати шию, підіймати руки. Йому довелося звернутися в лікарню, і незабаром йому поставили діагноз. Виявилося, що у Нормана колагеноз – аутоімунне захворювання, що вражає весь організм, при якому імунна система проявляє агресію до власної сполучної тканини.
З кожним днем тіло Казінса ставало все більш нерухомим, він з великими труднощами рухав руками й ногами, перевертався в ліжку. Настав момент, коли він не міг відкрити щелепу, щоб трохи поїсти.
Страх, туга, образа на несправедливість долі опанували ним. . Лікуючий лікар, доктор Хітциг, підтримував Нормана, як міг, залучаючи для консультацій кращих фахівців, але хвороба прогресувала. І тоді Норман запитав лікаря про його шанси на одужання. Відповідь його шокувала: з п’ятисот хворих колагенозом тільки один одужує.
Ніч після цієї розмови Норман не спав. Досі лікарі піклувалися про мене, думав він, і робили все можливе, але це не допомагало. Якщо я хочу залишитися в живих, я повинен діяти самостійно. А оскільки лікарі й ліки безсилі проти моєї хвороби, я повинен знайти інший спосіб зцілення.
Він нагадав слова доктора Хітцига про те, що організм мобілізується для боротьби з будь-яким захворюванням, якщо його ендокринна система працює на повну потужність. А страх, смуток, тривала депресія, за спостереженнями вчених, навпаки, пригнічують діяльність ендокринної системи. У відповідь на ці негативні емоції наднирники виділяють гормони стресу — адреналін і норадреналін, які потрапляють в кров і поширюються по всьому організму. Коли їх стає занадто багато, вони діють на організм згубно.
Роздуми привели Нормана Казінса до очевидної думки: якщо негативні емоції, пригнічуючи ендокринну систему, є «провокаторами» захворювань, то позитивні емоції, активізуючи її діяльність, можуть стати «стимуляторами» одужання. Більш того, у кожної людини є дуже простий і доступний засіб зцілення — сміх.
«Веселе серце корисне, як зцілення, а тупий дух сушить кістки» – ця фраза з Біблії подарувала Норману надію. Він взявся за праці відомих лікарів і вчених і швидко виявив те, що шукав. Виявляється, багато лікарів і мислителів віддавали пріоритет позитивним емоціям. Лікар Р. Бартон, який жив в XVII столітті, так описав свої спостереження в книзі «Анатомія меланхолії»: «Сміх очищає кров, омолоджує організм, допомагає при серцевих недугах». Бартон стверджував, що сміх несе в собі ліки від усіх хвороб. Іммануїл Кант в своїх працях підкреслював, що сміх активізує всі процеси життєдіяльності в організмі. Зигмунд Фрейд називав гумор унікальним проявом психіки людини, а сміх — не менш унікальним засобом лікування.
Сучасний американський вчений У. Фрей експериментально довів, що сміх цілюще впливає на судини й роботу серця, на процеси кровотворення і дихання, а також на загальний тонус м’язів організму. Той приємний біль в м’язах, яка з’являється після нападу нестримного сміху, було б дуже корисно відчувати щодня.
Вчені з’ясували, що під впливом сміху в мозку виділяється речовина, схожа на морфін. Вона стає своєрідним внутрішнім «наркозом», допомагає організму розслабитися й одночасно мобілізувати сили на боротьбу з хворобою.
Прочитавши всю доступну літературу про вплив емоцій на здоров’я, Казінс вирішив, що якщо він хоче залишитися в живих, то не має права продовжувати роль людини, пасивно чекає власної смерті. Він просто зобов’язаний мобілізувати всі резерви свого духу і тіла за допомогою сміху. Це було нелегко. Коли лежиш нерухомо, прикутий до ліжка, і кожен суглоб болить від болю — немає сміху. Але у Казінса вже почав з’являтися план лікування.
Всупереч протестам лікарів, які вважали його «безнадійним пацієнтом», Казінса виписали з лікарні й перевели в готельний номер, де ніщо не нагадувало йому про хворобу. З ним залишився тільки доктор Хітциг, який став його близьким другом. Він підтримав ідею Казенса використовувати сміх для активації всіх біохімічних реакцій в організмі. У номер готелю був доставлений кінопроєктор, а також кращі комікси й книги.
Казінс відчував себе неймовірно щасливим, коли десять хвилин вимушеного сміху дійсно давали знеболювальний ефект, який дозволяв йому спати дві години без болю.
Після того як знеболювальний ефект сміху закінчився, медсестра знову включала кінопроєктор або читала пацієнту гумористичні оповідання. Так тривало кілька днів. Страшні болі перестали мучити Нормана. Доведено знеболювальний ефект сміху. Далі необхідно було з’ясувати, чи може сміх надавати такий ж цілющий вплив на ендокринну систему, завдяки чому можна зменшити аутоімунний запальний процес.
Щоб встановити це, доктор Хітциг взяв аналізи крові у Казінса безпосередньо до і після сеансу сміху. І кожен раз результати аналізів підтверджували, що запальний процес в організмі йде на спад. Норман відчував натхнення, стара приказка: «Сміх — найкращі ліки» придбала фізіологічну основу.
А поки програма «сміхотерапії» розгорнулася на повну силу. Казінс сміявся не менше шести годин на день. Його очі опухли від сліз, але це були сльози одужання. Дози протизапальних препаратів зменшилися, а з часом він і зовсім перестав приймати ліки, в тому числі снодійні — до нього повернувся сон.
Через місяць Казінс вперше зміг рухати пальцями без болю. Він не міг повірити своїм очам: потовщення і вузли на тілі стали зменшуватися. Ще через місяць він зміг активно рухатися в ліжку, і це було прекрасне відчуття! Настав момент, коли пацієнт встав з ліжка. Правда, багато місяців він не міг підняти руку настільки, щоб дістати книгу з верхньої полиці. Його коліна все ще тремтіли, а ноги тремтіли при ходьбі. Але він вже настільки одужав від хвороби, що міг повернутися до роботи. Вже одне це було дивом для всіх!
Місяць від місяця рухливість всіх суглобів збільшувалася. Біль зникла, залишився тільки дискомфорт в колінах і одному плечі. Його пальці все впевненіше рухалися по клавішах органу — і він знову зміг виконувати улюблені фуги Баха. Почав грати в теніс. Він їхав верхи на коні, не боячись впасти. Він вільно повертав шию на всі боки — всупереч прогнозам фахівців про повну нерухомість його хребта.
Через десять років Казінс випадково зустрів одного з лікарів, який засудив його до нерухомості, до повільної смерті. Він був абсолютно ошелешений, побачивши Казінса живим і здоровим. Вітаючись, Норман стиснув руку лікаря з такою силою, що той зморщився від болю. Сила цього рукостискання була красномовнішою за будь-які слова.
У Казінса була своя теорія, згідно з якою в кожній людині є цілюща енергія, яку більшість з нас просто не вміє використовувати. Ще в підлітковому віці, опинившись в санаторії для хворих на туберкульоз, Казінс помітив, що оптимістично налаштовані хворі мають властивість одужувати й виписуватися, а у песимістів такої тенденції немає.
У 1983 році Казінс переніс інфаркт міокарда і застійну серцеву недостатність. Зазвичай таке поєднання призводить до паніки й смерті. Він відмовився панікувати й вмирати.
До останніх років викладав у Медичній школі Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (UCLA). Напевно, він був єдиним учителем без медичної освіти. Він навчив молодих лікарів активізувати цілющий бойовий дух у кожного пацієнта.
У 1976 році Норман Казінс опублікував автобіографічну книгу «Анатомія хвороби» (з точки зору пацієнта), яка буквально вибухнула популярністю. На власному досвіді автор показав, що позитивний емоційний стан здатне вилікувати навіть важку хворобу.
