Як втікали за “залізну завісу”

16.04.202316.04.2023 fenixslovo 0 коментарів залізний занавіс, холодна війна

Існує кілька версій походження цього знакового терміна для XX століття. Головним джерелом є виступ Уїнстона Черчилля на знаменитій Фултонській конференції 5 березня 1946 року, яка фактично ізолювала комуністичну і капіталістичну моделі одну від одної на багато років вперед. Однак цей термін використовувався й до історичного виступу політика як інструмент пропаганди на самих напружених етапах XX століття.

Вінстон Черчилль

Залізна завіса загрожувала світу на початку XX століття, коли прем’єр-міністр Франції Жорж Клемансо в 1919 році висловив бажання захистити європейські країни від більшовицької загрози. Ще пізніше, в лютому 1945 року, Йозеф Геббельс опублікував статтю «2000 рік», в якій ця політична модель співіснування була застосована до всієї Східної й Південно-Східної Європи. Після Другої світової війни на світ опустилася «залізна завіса», що розділяла держави строго по периметру Берлінської стіни до кінця 80-х років. Росії не чужі санкції міжнародної ізоляції: в 1951 році в США набирає чинності закон, який жорстко обмежує товарні відносини з країнами соціального блоку, так званий «Бойовий закон». Пізніше до США приєдналися інші країни НАТО, що фактично припинило всі торговельні відносини з СРСР і його сателітами. Через ці політичні рішення з обох сторін багато сімей були насильно розлучені протягом багатьох років, хоча були й поодинокі історії «проривів» і втеч.За часів холодної війни більшість людей не могли покинути територію СРСР і країн-союзників, проте деяким все ж вдалося емігрувати проти їх волі. Ця категорія складалася в основному з дисидентів: люди, як вважала радянська влада, неблагонадійні й знаходяться в протиріччі з принципами «радянської людини». Їх позбавляли громадянства і просто видавлювали з країни без права повернення. Серед них були такі видатні постаті, як Михайло Ростропович, Йосип Бродський, Рудольф Нурієв, Михайло Баришніков і багато інших — кожен випадок по-своєму унікальний і цікавий.

Карикатура із зображенням залізної завіси.

Мабуть, найгучніша історія втечі — історія Михайла Баришнікова, провідного танцюриста Великого театру. Сюжет цієї історії більше схожий на гостросюжетний фільм, за мотивами якого написано безліч статей, книг і навіть знятий фільм («Білі ночі», 1985). Подія сталася під час міжнародного турне Великого театру по Північній Америці в червні 1974 року. Баришніков прийняв рішення залишитися в Канаді після пропозиції від відомого балетного критика Клайва Барнса. Правда, на самому початку потрібно було просто зустрітися з Баришніковим, що виявилося не так-то просто. Через канадського агента Джона Фрейзера художнику непомітно вручили записку під час банкету. Для цього довелося придумувати, щоб якось відвернути закріпленого за танцівником позаштатного офіцера КДБ. Записка містила номер телефону Барнса в Нью-Йорку. Однак з першої спроби втекти не вдалося, записка порвалася прямо під прихованою обручкою. Але Фрейзер не розгубився і швидко продублював цифри на іншому аркуші паперу. На той час вже підійшов агент Баришнікова Олександр Лапаурі й все могло обернутися катастрофою. Ситуацію врятувало те, що обидва говорили французькою мовою — так вдалося приховати факт передачі секретного послання.Ще одним поштовхом до прийняття рішення покинути СРСР стала зустріч зі старим знайомим художника Олександром Мінцом, який вже жив на той момент в США. Баришніков вирішує втекти за кілька днів до закінчення гастролей. Всі причетні вмовляли його не брати участь у фінальному спектаклі, але Баришніков, за його зізнанням, не зміг підвести трупу. 29 червня, після закінчення виступу і бурхливих оплесків, натовп шанувальників і співробітників КДБ вже чекала, коли артист піде на банкетний захід, але він попросив кілька хвилин, щоб попрощатися з друзями й шанувальниками. Найсмішніше було те, що натовп тут же кинулись слідом за Баришніковим, який йшов у віддалений провулок. План міг провалитися в будь-який момент, але за рогом його підібрала інша машина з людьми, які здійснили втечу. Так, видатному танцівнику вдалося вирватися з ненависного режиму.

Баришніков після еміграції в 1974 році.

Ще одна показова і не менш запаморочлива історія спроби втечі із залізної завіси трапилася з сім’єю Овечкіних 8 березня 1988 року. Це дивовижна історія великої родини, яка намагалася викрасти літак, щоб втекти до Лондона. Відомий на той момент в Радянському Союзі джазовий сімейний ансамбль «Сім Симеонів», що складається з дітей різного віку, давно розробив детальний план зухвалого викрадення літака. Виявилося, що під час закордонного турне по Японії групі несподівано запропонували вигідний контракт. Це послужило подальшим поштовхом для підготовки втечі.Переліт Іркутськ — Курган — Ленінград був обраний заздалегідь. Після висадки в Кургані для дозаправлення сім’я Овечкіних на чолі з матір’ю різко зажадала зміни курсу на Лондон. Спочатку льотчики навіть не повірили, адже знали ансамбль, але після того, як дістали підготовлені спиляні дробовики, стало зрозуміло, що наміри сім’ї серйозні. З цього моменту стюардеси намагалися переконати Овечкін в тому, що у них скоро закінчиться паливо. Тоді озброєна група попросила посадку просто за межами країни, наприклад, у Фінляндії.

Сім’я Овечкіних до трагічного викрадення літака.

В результаті літак приземлився на невеликому аеродромі під Ленінградом, який намагалися видати за фінське місто. Але коли вони побачили, як наближаються військові, Овечкін-старший убив одну зі стюардес. А зовні тим часом розгортався масштабний «перформанс»: до літака під’їхав таксист, який насправді був спецпризначенцем, який хтів виграти якомога більше часу. У момент штурму спецназ виявив, що Овечкіни намагалися покінчити життя самогубством і частково досягли успіху: деякі члени сім’ї вбили один одного в упор. З’ясовується, що сім’я задовго до нападу вирішила накласти на себе руки в разі невдачі. Під час перестрілки було вбито чотирьох заручників і поранено понад 10 осіб. З семи Овечкіних вижили двоє. Цей безпрецедентний інцидент оголив вразливість радянської системи безпеки й неможливість чітко виробити план дій в таких надзвичайних випадках. Буквально через два роки залізна завіса впала сама по собі, впала Берлінська стіна, і Радянський Союз припинив своє існування…Джерело

Вам також може сподобатись

Залишити відповідь Скасувати відповідь