Путін: Росія, не бажаючи псувати міжнародні відносини, ніколи не нагадувала, що блокаду Ленінграда вели військові з багатьох країн Європи
Яка в Росії вибіркова пам’ять.
Сталін по радіо 3 липня 1941: “При вимушеному відході частин Червоної Армії не залишати противнику ні кілограма хліба, ні літра пального”.
Так і робили.
Але ж не можна було вивезти все продовольство, щоб тоді жерли предки тих, хто сьогодні розв’язав цю війну?
9 грудня 1941 року, в розпал голоду, навіть не секретар, а інструктор міськкому Микола Рибковський записав у щоденнику: “Вчора я з’їв на перше зелені борщ зі сметаною, на друге котлету з вермішеллю, а сьогодні на перше суп з вермішеллю, на друге свинина з тушкованою капустою.
На початку березня 1942 року Рибковського направили до так званого “стаціонару міськкому партії”: “Харчування немов у мирний час у хорошому будинку відпочинку. М’ясне – баранина, шинка, курка, гусак, індичка, ковбаса; рибне – лящ, салака, корюка, і ікра, балик, сир, пиріжки, какао, кава, чай, 300 грамів білого і стільки ж чорного хліба на день, 30 грамів вершкового масла та до всього цього по 50 грамів виноградного вина, гарного портвейну до обіду та вечері”.
Запис від 5 березня закінчується чудовою фразою: “Так. Такий відпочинок в умовах тривалої блокади міста можливий лише у більшовиків, лише за Радянської влади”.
Фото: З архіву російського воєнного історика Юрія Лебедєва. Змінний майстер Абакумов за оглядом «ромових баб» для Смольного. 1941 р.
Чи треба казати, що жодної повної блокади не було? Всі ці роки до міста був коридор Ладозьким озером. Взимку – лід, влітку – морський транспорт.
Чому ж такі жертви? Тому що Голодомор, в якому Кремль добре розумівся, був випробуваний на Казахстані, Україні, Поволжі, Південному Уралі тощо.
Водного транспорту було надміру. Жодних масових обстрілів у той період не було, які б не дозволили постачати Ленінград. Але в місто навмисно в перший рік ввозили дуже мало продуктів, спеціально, штучно придумали ці драконівські норми в 125 грамів, поки номенклатурні свині обжиралися делікатесами, дивлячись з вікон своїх шикарних квартир на трупи на вулицях, що загинули болісною, голодною смертю, людей.
Можна ще багато сказати про “блискуче” організовану евакуацію, про пограбування населення, вимушеного віддавати свої останні цінності в обмін на шматок хліба, про репресії…
В результаті вільнодумний град перетворився на місце осередку людських страждань, де люди могли думати лише про те, як вижити. Де люди були зведені до стану тварин. Де люди їли людей.
Це черговий безкарний злочин тупої, боягузливої та кровожерливої радянської влади.
Але навіщо правда? Сьогоднішнім фашистам потрібна історія, як інструмент для зміцнення свого людоїдського ладу. І досі страшна трагедія Ленінграда продовжує бути однією з головних тем для мерзенних спекуляцій серед кремлівських вошей.
