Доля Другої Речі Посполитої: Трагедія, Повчальність і Уроки для України
Друга Річ Посполита (1918–1939) — це історичний приклад держави, яка виникла на уламках Першої світової війни з великими амбіціями, але завершила своє існування трагічно і швидко під ударами Третього Рейху та Радянського Союзу. Її історія — це суміш гонору, неефективності, наївної віри у зовнішніх союзників і політики асиміляції національних меншин, що врешті призвела до катастрофи. Сьогодні, коли Україна стикається з власними викликами в умовах війни з Росією, паралелі з долею Другої Речі Посполитої стають дедалі очевиднішими. Що пішло не так у Польщі міжвоєнного періоду? І як Україні уникнути повторення її помилок? У цій статті ми проаналізуємо історію Другої Речі Посполитої, спираючись на публікації в інтернеті, і зробимо висновки для сучасної України.
Друга Річ Посполита: Народження з попелу і гонор нової держави
Друга Річ Посполита з’явилася на політичній карті Європи в листопаді 1918 року після розпаду імперій — Російської, Австро-Угорської та Німецької. Польща отримала незалежність завдяки перемозі Антанти в Першій світовій війні та власним зусиллям, зокрема перемозі у польсько-радянській війні 1920 року, відомій як “Диво на Віслі”. За Ризьким мирним договором 1921 року Польща закріпила за собою значні території, включаючи Західну Україну і Західну Білорусь, що зробило її багатонаціональною державою з населенням близько 35 мільйонів осіб.
Як зазначає історик Норман Дейвіс у своїй книзі “God’s Playground: A History of Poland”, Польща міжвоєнного періоду була сповнена амбіцій відродити велич Речі Посполитої XVII століття. Проте амбіції супроводжувалися внутрішньою слабкістю. За даними статті на Britannica.com, уряд Другої Речі Посполитої характеризувався політичною нестабільністю: за 21 рік існування змінилося понад 30 урядів. Гонор переважав над ефективністю, а внутрішні конфлікти послаблювали державу.
Політика асиміляції: Примат ідентичності над етикою
Однією з ключових помилок Другої Речі Посполитої стала спроба асимілювати національні меншини, які становили третину населення країни — українців, білорусів, німців, литовців і євреїв. Польська влада вважала, що створення єдиної “польської ідентичності” зміцнить державу. Як пише HistoryExtra.com, уряд запровадив політику полонізації: українські школи закривалися, православні церкви зазнавали утисків, а українська інтелігенція переслідувалася. У відповідь виникали партизанські рухи, зокрема ОУН на території Західної України.
Ця політика не лише не згуртувала суспільство, а й послабила його. За даними Encyclopedia.com, національні меншини відчували себе чужими у власній державі, що підірвало внутрішню єдність Польщі напередодні Другої світової війни. Примат ідентичності над етикою — коли польська гордість ставилася вище за справедливість і прагматизм — став одним із факторів її краху.
Наївна віра в союзників: Франція і Британія як ілюзія безпеки
Польща покладала великі надії на своїх союзників — Францію та Велику Британію. У 1921 році було підписано франко-польський союз, а в 1939 році Британія надала Польщі гарантії безпеки. Як зазначає BBC History, польське керівництво вірило, що ці договори стануть запорукою захисту від агресії Німеччини чи СРСР. Проте реальність виявилася іншою.
1 вересня 1939 року Третій Рейх розпочав вторгнення в Польщу. За два дні Франція і Британія оголосили війну Німеччині, але реальної військової підтримки не надали. Як пише The Guardian у статті про початок Другої світової війни, союзники не встигли мобілізувати війська для виконання своїх зобов’язань. Польська армія, попри героїчний опір, була розгромлена менш ніж за місяць. 17 вересня 1939 року СРСР, скориставшись пактом Молотова — Ріббентропа, увійшов на східні території Польщі, фактично добивши її.
Цікаво, що Захід не оголосив війну СРСР за цю анексію. Як зазначає Foreign Affairs, це стало однією з підстав для легалізації радянської окупації Західної України та Білорусі після війни. Польща залишилася сам на сам зі своїми ворогами, а союзники виявилися лише “паперовими гарантами”.
Падіння Другої Речі Посполитої: Трагедія і повчальність
Падіння Другої Речі Посполитої було швидким і безжальним. За даними World War II Database, німецька кампанія тривала 35 днів, а польський “орел” був розірваний між двома хижаками — Третім Рейхом і СРСР. Внутрішня слабкість, неефективність армії, роз’єднаність суспільства і наївна віра в зовнішню допомогу зробили Польщу легкою здобиччю.
Ця історія повчальна для сучасних держав, зокрема для України. Як пише The Atlantic у статті про уроки історії, країни, які покладаються на зовнішні гарантії замість власної сили, часто стають жертвами геополітичних хижаків. Друга Річ Посполита — це приклад того, як гонор і брак прагматизму можуть призвести до катастрофи.
Україна сьогодні: Паралелі з Другою Річчю Посполитою
Сучасна Україна, яка з 2014 року протистоїть російській агресії, перебуває в іншому, але схожому становищі. Росія на чолі з Путіним розглядає Україну як ресурс, а не як суб’єкт, що нагадує ставлення Гітлера до Польщі. Водночас як пише CNN у статті про зовнішню політику Трампа, деякі західні лідери, зокрема Дональд Трамп, схильні бачити Україну як інструмент у геополітичній грі, а не як партнера.
Наївна віра в зовнішні гарантії безпеки, подібна до польської, досі присутня в українському суспільстві. Будапештський меморандум 1994 року, який обіцяв Україні безпеку в обмін на ядерне роззброєння, виявився неефективним. Як зазначає Reuters, Захід допомагає Україні зброєю і санкціями, але не готовий вступати у прямий конфлікт із Росією. Це нагадує “паперові гарантії” Польщі у 1939 році.
Уроки для України: Ефективність замість ідентичності
Щоб уникнути долі Другої Речі Посполитої, Україні потрібно переосмислити свої пріоритети. Ось ключові уроки:
- Політика ефективності важливіша за ідентичність
Як пише Kyiv Post, війна з Росією довела, що дрони і сучасна зброя ефективніші за символи. Російськомовні українці на фронті борються не менш героїчно, ніж україномовні. Мова важлива, але без держави вона зникне. США та СРСР перемогли Третій Рейх завдяки інклюзивності та прагматизму, а не ексклюзивному націоналізму. - Сили оборони — єдина гарантія безпеки
Жодні міжнародні угоди не замінять власної армії. Як зазначає The Economist, країни, які інвестують у свою оборону, мають більше шансів вистояти. Україні потрібна потужна армія, ефективна економіка і згуртоване суспільство. - Мобілізація в найширшому сенсі
Влада має перейти на воєнні рейки. Як пише НВ, уряд працює за мирними протоколами, тоді як потрібна тотальна мобілізація — економіки, дипломатії, ресурсів і людей. Соціальна справедливість — ключ до згуртованості. Доки країна купує люксові авто замість техніки для фронту, поразка залишається реальною загрозою. - Відповідальність влади
Корупція і неефективність влади підривають довіру суспільства. Як зазначає Радіо Свобода, 2022 рік показав, що українці готові згуртуватися, але це можливо лише за умови чесного лідерства. Якщо влада не “пітнітиме і гаруватиме”, народ штурмуватиме кордони. - Сила — шлях до миру
У світі хижаків слабкі стають здобиччю. Як пише Foreign Policy, мир можливий лише тоді, коли Україна стане сильною. Реконструкція держави — це не вибір, а необхідність.
Час діяти
Доля Другої Речі Посполитої — це трагедія, яка вчить: гонор без ефективності, ідентичність без прагматизму і віра в союзників без власної сили ведуть до краху. Україна 2025 року стоїть перед схожими викликами, але має шанс змінити свою долю.
Ми не приречені повторити польську трагедію, якщо зробимо ставку на ефективність, мобілізацію і власні сили.
Врятувати Україну можуть тільки українці — і це головний урок історії.
Степан Сікора
