Зеленський програв Трампу: Курська катастрофа як ціна дипломатичної слабкості
Якщо ви досі вірите казкам єдиного телемарафону про те, що суперечка між президентами Зеленським і Трампом у Білому домі не мала для України жодних наслідків, — пора прокинутися. Наслідки є, і вони катастрофічні: відступ ЗСУ з Курської області — це прямий результат провалу Зеленського на міжнародній арені. Поки пропагандисти Офісу президента виправдовують його невдачі, наші солдати платять кров’ю за його самовпевненість і бездарність. Розбираймось, як це сталося і чому Курська операція — це не просто військова поразка, а ганебна пляма на репутації влади.
Несподіванка, якої не мало бути
Відступ ЗСУ з Суджі та прилеглих районів Курської області — це не “планова передислокація”, як намагається подати влада, а вимушений крок під тиском російських і північнокорейських атак. Росіяни вдарили там, де їх ніхто не чекав, і зробили це блискавично. Чому так сталося? Бо Москва давно відмовилася від застарілих тактик, коли війська накопичуються прямо на лінії фронту. Замість цього вони готують ударні угруповання в глибині своєї території, а потім кидають їх у бій зі швидкістю, яку ЗСУ не встигають відстежити. Саме так було в лютому 2022 року: коли наші генерали казали, що сил ворога на кордоні недостатньо, вони не брехали — достатніми ці сили стали за лічені години до вторгнення.
Цього разу історія повторилася. Російська атака на Курщині стала для командування ЗСУ повною несподіванкою. Чому? Бо американська розвідка, від якої залежить здатність наших військ бачити ворога, перестала надходити. Тиждень без даних — і цього вистачило, щоб росіяни розгромили наші позиції. ЗСУ опинилися сліпими, і результат не змусив себе чекати: відступ, втрати, хаос. Ті, хто стверджує, що Україна впорається без американської підтримки, або брешуть, або не тямлять, про що говорять. Європа? Їй потрібні роки, щоб створити автономну систему безпеки, здатну замінити США. А часу в нас немає.
Лист до Трампа: дипломатія на колінах
Суперечка Зеленського з Трампом у Білому домі 28 лютого 2025 року — це не просто “словесна перепалка”, як подають ЗМІ. Це був момент, коли Зеленський показав свою слабкість, а Трамп скористався цим, щоб натиснути на Україну. Після гучного скандалу, коли Зеленського фактично вигнали з Овального кабінету, Білий дім призупинив військову допомогу та обмін розвідданими. Reuters і BBC повідомляли, що постачання зупинилися в ніч на 4 березня, а джерела в українському уряді підтвердили: без американських даних операції на Курщині провалилися.
Що робить Зеленський? Замість того, щоб шукати реальні рішення, він кидається писати Трампу покаянного листа. Так, не твіт у соцмережі, а повноцінний лист, у якому, за словами американських чиновників (Wall Street Journal), він мало не благав відновити підтримку. Уявіть: президент країни, що воює, виконує “дипломатичну Камасутру”, щоб задобрити Трампа, але навіть це не спрацьовує. До Джиду його не пустили — тамтешні представники США ясно дали зрозуміти, що бачити його не хочуть. Чому? Бо Зеленський не зміг відстояти інтереси України на переговорах, а його авантюра з Курською операцією стала тягарем для всіх.
Курська авантюра: заради рейтингів, а не перемоги
Курська операція від самого початку була приречена. Зеленський розпіарив її як “захист Сумщини й Харківщини”, але що ми отримали? 30-40 тисяч наших воїнів кинули на чужу територію без чіткої мети, без належної підготовки й без гарантій успіху. Сьогодні він заявляє, що “завдання операції виконані повністю”, але ніхто — ні військові, ні громадяни — не може пояснити, у чому ці завдання полягали. Захопити Суджу? Потримати її кілька місяців? Обміняти на Запорізьку АЕС, як планували в Офісі президента? Усе це розсипалося, як картковий будиночок.
Поки Зеленський грав у свої піар-ігри, росіяни з північнокорейцями розтрощили наші позиції. Відступ із Суджі супроводжувався величезними втратами: знищена техніка, розірвані життя, деморалізовані війська. Пост на X від @WendenGall (17 березня 2025) описує жах відступу: “Дороги всіяні сотнями знищених автомобілів, бронетехніки… Ситуація стала катастрофічною”. А Зеленський мовчить про загиблих героїв, бо згадувати про них “незручно”. Замість захисту Сумщини ми отримали реальну загрозу російського наступу на цей регіон. Браво, пане президенте!
Хто винен і що далі?
Ця катастрофа — прямий наслідок бездарного командування та дипломатичної імпотенції Зеленського. Поки наші солдати гинули на Курщині, він не зміг домовитися з Трампом, втратив американську підтримку й залишив ЗСУ без очей і вух на полі бою. The New York Times пише, що ЗСУ “майже повністю вивели війська з Курської області” (17 березня 2025), і ключове слово тут — “угода”. Але на що її поміняли? На зруйнований Вовчанськ? На обіцянки “миру”, які ніхто не виконуватиме? Відповідей немає, бо правда для влади — табу.
Телемарафон продовжує брехати, що “все під контролем”, але правда вилазить на поверхню. ЗСУ залежні від американської розвідки й зброї, і без них ми — легка мішень. Європейці не врятують, бо не готові. Зеленський же, замість того, щоб визнавати помилки, перекладає провину на всіх, крім себе. Хто відповість за тисячі загиблих? За втрачену техніку? За ослаблені рубежі на сході, де кожен метр — це кров наших воїнів?
Заклик до правди
73% українців досі підтримують Зеленського, але за що? За брехню? За провали? За авантюри, які коштують нам майбутнього? Я не закликаю до повалення влади — я закликаю до правди. Об’єднуймося навколо ЗСУ, а не навколо брехливих телекартинок. Припиніть переслідувати офіцерів і волонтерів, які говорять, як є. Досить дурити людей три роки поспіль!
Ми переможемо Росію, але тільки якщо перестанемо обманювати себе. Курська операція — це не “успіх”, а ганьба, за яку Зеленський має відповісти. Поки він ховається за гаслами, наші солдати гинуть, а країна слабне. Час відкрити очі: без сильної дипломатії, без реальної підтримки Заходу й без чесності всередині країни перемога віддаляється. Зеленський програв Трампу, а ми платимо за це ціну — занадто високу, щоб її ігнорувати.
Степан Сікора
