Вчений, який виграв дуель із катами
Коли знаменитий письменник Веніамін Каверін тільки розпочав начерки плану “Двох капітанів”, його старший брат Лев Зільбер вив від болю, отримуючи удари кованими чоботами під ребра і корчачись на кам’яній підлозі Бутирки. З нього вибивали зізнання в намірі заразити Москву енцефалітом через водопровід. Це був другий його арешт.
Першого разу вірусолога Зільбера заарештували 1930-го “за поширення чуми в Радянській Вірменії”, одразу після того, як він переміг страшну епідемію цієї хвороби в Нагірному Карабасі. Він не обмовив себе тоді й не збирався робити це зараз — жодні тортури не могли змусити його підписати зізнання у шпигунстві на користь іноземної держави.
Людина величезної волі та мужності, він напише пізніше у своєму щоденнику: “Слідчого треба залишати роздратованим, доведеним до сказу, таким, що програв у дуелі між беззбройною людиною та махіною катівства, підлості й садизму”.
Лише кілька місяців тому — навесні 1937 року — він зробив проривне відкриття: виділив із мозку людини, яка померла від кліщового енцефаліту, перший в історії медицини штам цього смертельного вірусу. Вакцину він розробити не встиг — замість лабораторії на нього чекали донос, тюремна камера, зламані ребра, відбиті нирки, тортури безсонням і голодом.
Його відправили відбувати термін у Печорські табори, де він майже вже помер від голоду і переохолодження, коли дружина начлагу почала завчасно народжувати. Зільбер вдало прийняв дитину і на знак подяки був призначений головним лікарем у лазарет.
Ув’язнені в той час масово помирали від пелагри — важкого різновиду авітамінозу. Зільбер провів серію дослідів і розробив ліки проти пелагри на основі моху і дріжджів. Тисячі життів було врятовано. Табірного лікаря терміново забрали в Москву.
У 1939 році його звільнили, і він став завідувачем відділу вірусології в Центральному інституті епідеміології та мікробіології Наркомохоронздоров’я СРСР, проте в 1940-му заарештували втретє.
Його знову катували, і він знову нічого не підписав. У результаті він опинився в “хімічній шарашці”, де розробляли дешеві методи виробництва спирту. Там, купуючи у зеків живих щурів за махорку, він провів серію експериментів, під час яких підтвердив вірусний механізм виникнення раку.
Своє революційне відкриття він записав мікроскопічним шрифтом на двох листках цигаркового паперу, які зміг непомітно передати на волю під час побачення з першою дружиною. Вона — сама відомий мікробіолог — зуміла зібрати підписи авторитетних медичних світил СРСР під проханням звільнити геніального колегу.
Відкриття Зільбера було настільки цінним, що за вірусолога заступився навіть головний хірург Червоної Армії Микола Бурденко. Його лист із підписами більш ніж десятка академіків ліг на стіл Сталіну в березні 1944 року. Того ж дня Зільбера звільнили, а влітку 1945-го він знайшов і вивіз до СРСР сім’ю — дружину, сестру дружини і двох синів, які вціліли в німецьких робочих таборах, де вони провели три з половиною роки. Того ж року сталася надзвичайна подія: Сталін особисто вибачився перед вченим і вручив йому премію свого імені. Іншого такого випадку, коли всесильний генералісимус попросив вибачення в “стертого в табірний порох”, битого, зламаного, але не зломленого інтелігента, історія не пам’ятає.
Льва Зільбера обрали дійсним членом Академії медичних наук, призначили науковим керівником Інституту вірусології АМН СРСР і головою відділу вірусології та імунології пухлин Інституту епідеміології, мікробіології та інфекційних хвороб АМН СРСР.
Здобути перемогу над раком Льву Зільберу так і не вдалося. Але всім своїм життям він зміг довести, що страшна пухлина свавілля, яка вразила нашу батьківщину, відступає перед твердістю людського духу і чистотою серця. Лев Олександрович Зільбер назавжди залишиться в нашій пам’яті не тільки великим вченим, а й беззбройною людиною, яка виграла дуель із “махиною катівства, підлості й садизму”.
