Секрет Клементини Черчилль
Вінстон Черчилль, прем’єр-міністр Великобританії, вважався вкрай неприємною людиною з огидним характером.
Геніальний політик, відважний воїн і чудовий письменник, він був цинічною, грубою і самозакоханою людиною. До того ж він ніколи не давав собі раду пристойно поводитися.
Але зі своєю дружиною Клементиною Хозьєр Вінстон Черчилль ставав іншою людиною. І за всіх його недоліків у них був абсолютно ідеальний шлюб.
Дружина Черчилля Клементина не робила з цього секрету.
Хочете, щоб найнестерпніший чоловік світу їв у вас з рук і 57 років поспіль дивився на вас закоханими очима?
“Ніколи не змушуйте чоловіків робити ЦЕ”.
“ЦЕ” – те, чого хочеться вам і до смерті не хочеться йому. Не переробляйте чоловіка під себе. Дозвольте йому бути собою, говорила дружина прем’єр-міністра Уїнстона Черчилля, і його вдячне захоплення назавжди ваше. Черчилль був ненажерою, він багато пив, безперервно курив, поважав азартні ігри й міг заснути з сигарою в роті.
«Добре, — думала Клементина, — я не виношу всього цього, але я приймаю тебе таким, як ти є».
Клементина не пилила його, не робила зауважень – просто аристократично дистанціювалася від чоловіка у такі моменти.
Клементіна та Вінстон Черчилль, наприклад, ніколи разом не снідали. Черчилль сам розповідав про це, коли вони прожили разом уже ціле життя: «Ми з дружиною двічі чи тричі за 40 років спільного життя намагалися снідати разом, але це виявилося так неприємно, що довелося припинити».
«Моїм блискучим досягненням у житті було те, що я зумів переконати мою дружину вийти за мене заміж», — казав Черчилль. І він не брехав, хоч у його житті було багато блискучих досягнень. У молодості Клементина була настільки бездоганною, що її називали нудною, навіть «приголомшливо нудною».
Це потім, поряд з Черчиллем, вона стала смішною та непосидючою.
Майбутня дружина Уїнстона Черчилля Клементина народилася в сім’ї аристократів. Її мати, вітряна красуня леді Бланш — Генрієтта Огілві, вийшла заміж за немолодого військового у відставці Генрі Хозьєра. У світі перешіптувалися, що справжній батько Клементини зовсім не він. Генрі не любив дітей, не довіряв дружині. Клементина росла, наче служила в армії. Відчувати не можна було, плакати – не можна, сміх теж не заохочувався. Не витримавши багаторічного психологічного насильства, леді Бланш взяла дітей та втекла від чоловіка до Франції.
Клементина почала посміхатися, але тут нове горе, і біографія дружини Черчилля затьмарилася трагічною подією: від тифу померла її старша сестра Кітті. Кітті було лише 17 років, і вона була єдиним другом Клементини. Дівчинка довго не могла прийти до тями від цієї втрати. Вона відчувала, що в усьому світі вона не має жодної близької душі… Такого дитинства не побажаєш нікому.
Тяжке дитинство не зламало Клементину.
Вона виросла доброю, стриманою, чуйною до чужого горя. За рідкісної краси вона зневажала кокетство і порожні світські розмови. Проживши з нею 50 років, Вінстон Черчилль із захопленням писав про свою дружину: «Що може бути прекраснішим, ніж союз з істотою, нездатною на підлу думку?»
Мати Клементини міркувала так: грошей у них немає, але донька в неї гарна та вихована, зможе вдало вийти заміж. Вони повернулися до Лондона. Клементину почали виводити у світ.
Леді Бланш розрахувала правильно: з усіх боків на Клементину посипалися пропозиції руки й серця. Вона всім відмовляла, жоден молодик не подобався їй настільки, щоб зв’язати з ним життя.
Вінстон Черчилль у цей час кілька разів марно сватався до різних світських красунь: його вважали безперспективною рохлею, мало на що здатним. У ті роки він виглядав невідповідною партією для дівчини з амбіціями, яка у майбутньому стане його дружиною.
Черчилль зустрів Клементину на балу. Вінстон був убитий, підкорений, просто знищений. Він не втримався і написав їй: «Яка насолода – зустріти дівчину такого розуму та інтелігентності».
У 1908 році Клементина стала дружиною Вінстона Черчилля. Під вінець наречену вів не батько, а дядько. Але самотньою з цього дня вона не була жодної хвилини. Черчилль писав у своїх мемуарах: «Я одружився у вересні 1908 року і з того часу жив щасливо».
Він щодня милувався красою та душевною щедрістю своєї дружини Клементини. Повною мірою людські якості Клементини виявилися у роки Другої світової. Вона майстерно керувала дев’ятьма заводськими їдальнями, а під час бомбардувань чергувала на дахах, щоб гасити запальні бомби.
Черчиллю часто не вистачало дипломатії та здорового глузду, його заносило на крутих життєвих віражах. Іноді він втрачав зв’язок із реальністю. Коли Вінстон став прем’єр-міністром, йому здалося, що він всесильний, і йому можна все. Саме в цей момент свого життя Черчилля став зовсім нестерпним, але сказати про це не було кому, всім було страшно. На щастя, у нього була його дружина Клементина. Вона написала чоловікові безжальний лист, який починався словами: «Ти просто нестерпний!»
Лист дружини протверезив Вінстона Черчилля. Він чесно подивився на себе, і це видовище йому не сподобалося. «Тільки Клементина могла сказати Уїнстонові «ні», і вона говорила це часто», — згадувала невістка Черчіллей.
Клементина впливала на політичні рішення чоловіка. Вона переконувала його проводити у країні соціальні реформи, особливо ті, які покращували життя жінок. І вона часто допомагала ухвалити йому вірні кар’єрні рішення.
І в житті Радянського Союзу Клементина Спенсер-Черчілль залишила свій слід. Восени 1941 року за Британського Товариства Червоного Хреста нею було створено” Фонд допомоги Росії”. За чотири роки їм було зібрано мільйони фунтів стерлінгів, які прямували на допомогу Червоному Хресту СРСР.
У квітні 1945 року Клементина Черчилль приїхала до Радянського Союзу, відвідавши Москву, Ленінград, Одесу, Сталінград. На Дон вона привезла обладнання для двох цивільних лікарень на суму 400 тисяч фунтів стерлінгів.
Спочатку все обладнання сприймалося як екзотика, і лише потім до медперсоналу стало “доходити”, що саме так і мають бути обладнані лікарні.
“Черчилихіні” ліжка, як їх називають медики, живі досі. Свого часу їх замінили на нові, які прослужили недовго. Про обладнання “Черчілліхи” згадали, дістали й, підремонтувавши, поставили до палат, де ліжка служать досі.
Клементина Черчилль за допомогу радянському народу у боротьбі з фашистськими загарбниками була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
Вінстон Черчилль і Клементина прожили разом 57 років, і кожен їхній день був сповнений любові один до одного.
«Для матері завжди потреби та інтереси батька були на першому місці. І на другому. І на третьому», — розповідала їхня молодша дочка Мері.
У 1965 році Вінстон Черчилль помер. Дружина Клементина поклала квіти на його могилу, і онука почула, що вона сказала. Вона сказала: “Я скоро буду з тобою”.
