Мартін Купер – єврей, син біженців з України, який своїм винаходом змінив життя всього людства
3 квітня 1973 року на розі вулиці в центрі Мангеттена стояв Мартін Купер. Він збирався зробити перший дзвінок із першого у світі стільникового телефону.
Купер, на той момент – 45-річний провідний інженер і начальник відділу комунікацій компанії МotogoLa, – тримав у правій руці прямокутний пристрій вагою трохи більше ніж кілограм, завдовжки 25 см, а завширшки – 8 см. Йому було потрібно 10 годин зарядки, щоб протриматися 25 хвилин. “Пристрій був таким важким, що ніхто не міг тримати його занадто довго”, – сміється Купер.
Цій бадьорій, стриманій і ясно мислездатній людині зараз 93 роки. Він згадує, що зовсім не збирався виходити на вулицю, щоб зателефонувати. “Спочатку ми хотіли офіційно оголосити про створення мобільного пристрою на пресконференції в готелі”, – розповідає Купер. Але перед самим початком заходу він, як людина, відповідальна за реалізацію проєкту загалом, вирішив узяти апарат до рук і вийти на вулицю.
“Мені було важливо зробити перший телефонний дзвінок на вулиці, щоб продемонструвати людям усього світу колосальну зміну, яку несе цей винахід, — пояснює він. – До того люди не могли дзвонити комусь – вони дзвонили кудись, у певне місце. Я хотів показати, що ми змінюємо сприйняття комунікації як такої”.
Але навіть у той момент Купер не був упевнений, що пристрій спрацює: його створення було завершено лише напередодні ввечері.
“Насправді одночасно зібрали два апарати. Другий ми залишили в режимі очікування, на випадок, якщо не спрацює перший пристрій”.
У принципі, Купер міг зателефонувати будь-кому: своїй дружині, батькам, другу, колезі або старому знайомому. Але він вирішив інакше, і в присутності репортера місцевих новин зателефонував своєму заклятому недругу — Джоелу Енгелю, директору лабораторії стільникового зв’язку AT&T, що домінувала на американському ринку телефонів. У цій гігантській корпорації не надто серйозно ставилися до робіт Купера і його команди інженерів з Motorola.
“Це дивно, але слухавку взяла не його секретарка, а він сам, — згадує Купер, і не намагаючись приховати почуття задоволення навіть зараз, через 49 років. – Я прекрасно пам’ятаю, що сказав йому: “Ну, що, Джоел, привіт! Це я, Мартін, дзвоню тобі з мобільного телефону. Зі справжнього мобільного телефону, який зараз тримаю в руці”.
Відповіддю йому була гробова тиша. “Джоел донині стверджує, що не пам’ятає тієї розмови. Я йому не вірю”, – сміється Купер. Вже самого Купера людство точно не забуде. Того пам’ятного дня він увійшов в історію як “батько мобільного телефону”.
У чому помилилася AT&T
Мартін Купер народився в Чикаго 1928 року. Історію успіху його і його сім’ї слід шукати і в єврейському корінні, і в тій суворій реальності, в якій опинилися його близькі.
Матері Купера виповнилося 14 років, коли вона та її сім’я пережили погром, після якого втекли з України в 1919 році на возі, запряженому конячкою.
Поневірялися Європою, прибули до Бельгії, іммігрували до Канади, нелегально в’їхали до США, знову повернулися до Канади, потім знову перетнули кордон і, нарешті, влаштувалися в Чикаго.
Але всі мандри були викликані тільки одним — пошуком заробітку. “Євреї тільки так могли вижити. Багато хто став підприємцем просто тому, що хотів знайти спосіб заробляти на життя”, – каже Купер.
Він змалку цікавився інженерією, любив розбирати і збирати різні пристрої. Закінчив середню школу, потім здобув ступінь бакалавра електротехніки в Технологічному інституті в Іллінойсі. Але навчання коштувало дуже дорого.
“На жаль, мої батьки були не настільки багаті. І я пішов в армію, скориставшись прекрасною можливістю — уряд фінансував моє навчання, включно з купівлею підручників, а натомість я зобов’язався прослужити щонайменше три роки на флоті”.
Після Корейської війни Купер марно намагався влаштуватися на роботу до концерну AT&T, про який уже згадувалося.
“Вони відмовили мені, бо в мене не було другого ступеня”, – каже він. Натомість юнака прийняли в компанію Motorola, де він згодом пропрацював 29 років, паралельно здобувши другий ступінь з електротехніки в Чиказькому технологічному інституті, а потім очолив групу розробників.
У 1983 році Купер вийшов на пенсію і переїхав у Дель-Мар, штат Каліфорнія, де заснував кілька незалежних технологічних компаній. Усі вони, так чи інакше, були пов’язані з технологіями стільникового зв’язку. Але головний момент його життя трапився в один із днів весни 1973 року.
“Після того, як перший успішний дзвінок мобільним телефоном було зроблено в Нью-Йорку, був наступний крок — доставити цей стільниковий пристрій до Вашингтона і переконати політиків у необхідності переходу на мобільний зв’язок. – каже Купер. – Ми побували в канцеляріях конгресменів і сенаторів, продемонстрували їм, як працює пристрій”.
Новаторам намагалися вставляти палиці в колеса. “Чиновники з Федерального агентства зв’язку мали вирішити, кому видати ліцензію на використання частот для стільникового зв’язку, — згадує Купер. – AT&T вимагала ексклюзивного контролю. У них було щонайменше 200 лобістів, які мали прямий доступ до кожного члена Конгресу. А у компанії Motorola лобістів було, від сили, троє.
Наші опоненти терпіти не могли конкуренції будь-якого роду, та й не особливо розуміли всю важливість розвитку мобільного зв’язку. Вони просто нам не вірили! В AT&T на той час взагалі не думали про мобільні телефони для особистого користування, зосередившись винятково на телефонних апаратах в автомобілі. Вони поводилися зарозуміло, і були переконані, що саме за цим майбутнє, навіть після того історичного дзвінка. Вони вважали, що в усьому світі не більше мільйона людей захочуть придбати мобільні телефони. Але сьогодні ми знаємо, хто з нас мав рацію!”.
Людиною, яка надала прискорення стільниковій революції, став президент-республіканець Рональд Рейган. Це сталося через дев’ять років після пам’ятного дзвінка по мобільному з Мангеттена.
“Боб Гелвін, син засновника компанії Motorola Пола Гелвіна, був близьким другом Джорджа Буша-старшого, віцепрезидента при Рейгані. І він приїхав спеціально до Білого дому, щоб продемонструвати, як працює мобільний пристрій”, – розповідає Купер, згадуючи, що Буш, затамувавши подих, стежив за тим, як працює мобільний телефон, а потім подзвонив Рейгану, щоб той роздивився диво техніки зблизька.
“Рейган зателефонував по пристрою своїй дружині Ненсі, а після того, як розмова завершилася, попросив Буша прискорити процес. Через кілька місяців влада надала ліцензію на використання частот і відкрила ринок для вільної конкуренції”, – констатує Купер.
Стільникові телефони стануть незамінними помічниками … Ми спілкуємося в Zoom, і Купер раптом помічає, як позаду мене бігає по дому мій десятирічний син.
“Скажи, малюк, ти хочеш коли-небудь стати інженером?”, – запитує його Купер. Він вважає, що інженери — це ті, “хто усуває проблеми і покращує життя”.
Я відповідаю Куперу, що, на мій погляд, мобільний телефон “покращив життя” дитини, винятково запровадивши в нього дурні ігри та відео, які вона дивиться цілими днями замість того, щоб читати книжки або виконувати домашні завдання.
Купер заразливо сміється. Він не бачить у цьому нічого поганого: “У кожної нової технології є свої переваги і є свої недоліки. Треба пам’ятати, що більшість нових технологій починається на стадії гри. Наприклад, Pong, найпростіша відеогра від компанії Atari [з’явилася у 1972 році]. На перший погляд, це дурна гра, де два гравці тримають джойстик і намагаються вдарити по м’ячу. Але вона вперше дозволила людям руками контролювати те, що відбувається перед ними на екрані! На наступній стадії перейшли до Pac-Man [відеогра в жанрі лабіринту, розроблена і випущена Namco в 1980 році для ігрових автоматів], звідти — до розробки “миші” і, нарешті, з’явилися ноутбуки.
Тож думка про те, що маленькі діти використовують стільникові телефони для ігор, мене не надто турбує — якщо це не заважає їм займатися іншими важливими справами.
Наша ж робота полягає в тому, щоб навчити дітей споживати технології контрольованим чином. Оскільки надмірність може нашкодити. Навіть ліки, що рятують життя, здатні вбивати, якщо їх вживати у великих кількостях”.
Соціальні мережі, за словами Купера, також поки що перебувають у доісторичній стадії: “Вони привчають наших дітей використовувати їх просто зараз як гру, але в майбутньому націлять їх на необхідну співпрацю. Звичка до смартфонів у найближчому майбутньому зазнає певних змін, коли він трансформується з пристрою для спілкування на пристрій, який служить освітнім цілям і, особливо, здатний стати медичним інструментом у боротьбі з небезпечними захворюваннями. Уже сьогодні в багатьох віддалених селах Мексики є жителі, які роками страждали від проблем із зором, і жоден лікар не зміг їх оглянути. А сьогодні завдяки невеликому і недорогому пристрою в смартфоні офтальмолог у Мехіко може провести повне обстеження пацієнта. Так само можуть проходити обстеження жінки при надії — і теж дистанційно”.
Купер продовжує: “Сьогодні дослідники працюють над таким типом нового пластиру, який наклеюють на груди, який під’єднують до мобільного телефону, і це дає змогу передбачити небезпеку серцевого нападу до того, як він трапиться”.
Сам Купер у свої 93 роки надзвичайно рухливий: уранці плаває, удень пише, здійснює тривалі прогулянки та виступає з лекціями на різноманітних конференціях і форумах. Він критикує тих, хто витрачає свій час на нескінченну метушню в мобільнику (“відкладіть убік апарат і живіть повним життям”, – сказав він нещодавно в одному з інтерв’ю), Купер захоплений новими технологіями як дитина. У нього два смартфони і свій акаунт у соціальній мережі Twitter, де він нещодавно жартома запитав, хто ж зіграє його самого у фільмі, який одного дня буде знято на Netflix.
Він не шкодує про жодне рішення, ухвалене у своєму житті, зокрема й таке: “Вступаючи на роботу в компанію Motorola, ти підписуєш спеціальну угоду, згідно з якою відмовляєшся від прав на будь-який розроблений тобою винахід… Щоб надати угоді офіційної сили, мені й справді заплатили за права на винахід – символічну суму в один долар”.