СПОКУСА ПРОСТИХ РІШЕНЬ
Мені здавалось, що експеримент під назвою президентство Володимира Зеленського прищепить українцям імунітет від спокуси простих рішень. Держава – надто складна екосистема, аби вірити, що є універсальний рецепт перетворення пацієнта з цілим букетом хронічних хвороб на енергійну, здорову людину, що веде правильний спосіб життя.
Тотальна приватизація, радикальне скорочення державного апарату, 80% бюджету на війну – все це красиві та спокусливі гасла, але погані рецепти для реформування держави. Спокусливі, бо людям властиво вірити у панацею, у таблетку, яку можна випити й за тиждень схуднути, не пітніючи у спортзалі чи на біговій доріжці. Що є пігулка, яку достатньо ковтнути – і одразу станеш молодим та здоровим.
На жаль чи на щастя, це не так. Ефективна країна – це завжди про правильний баланс між сильною владою і сильним громадянським суспільством, між державним і недержавним сектором економіки, між податками та державними витратами, між місцевим самоврядуванням та центральною владою та між різними гілками влади. Причому з плином часу ці баланси мають змінюватись, бо щоб розбагатіти держава має бути максимально ліберальною, а у ситі часи – активно інвестувати в освіту, систему охорони здоровʼя, інфраструктуру, безпеку. Бо все це сфери, де чистий ринок неефективний. Хто не вірить, поцікавтесь американською системою охорони здоровʼя. одною з найдорожчих і найнеефективніших у світі.
Віра в тотальну приватизацію також наївна. Тільки-но уявіть, що “Укрзалізниця” була б приватною в лютому 2022 року. Чи не трапилось би із залізничними перевезеннями те саме, що з прокладкою метро у Дніпрі? Після фактичної реприватизації “Укрнафти” раптом виявилось, що вона може бути прибутковою. А приватний статус “ПриватБанку” ніяк не захистив його від шахрайств Коломойського. Питання ефективності компаній у сучасному світі полягає насамперед в якості корпоративного управління, а не в тому, кому належить компанія. Сінгапурський уряд, приміром, через Temasek Holdings володіє банками, авіа-, інжиніринговими, будівельними, телекомунікаційними тощо компаніями загальною вартістю 382 млрд доларів США, що в 3,5 раза перевищує річний бюджет країни…
Так само і кількість чиновників, а точніше людей, зайнятих в публічному секторі. Щойно ми поставимо Україну в порівняльний контекст, як побачимо, що кількість “бюджетників” у нас абсолютно європейська (чомусь Австрія випадає із загальноєвропейської рамки у 20-30% робочої сили, залученої в публічному секторі). Те саме в Ізраїлі, країні, що воює – кожен третя особа працездатного віку працює на державу. Загалом “держава загального добробуту” з масивним перерозподілом національного багатства та великим чиновницьким апаратом – дитя “Нового курсу” та Другої світової війни. Жоден бізнес не має ресурсів на відбудову сотень поселень, лікування та реабілітацію сотень тисяч поранених, підтримку десятків тисяч вдів і сиріт, облаштування житла та створення робочих місць для мільйонів біженців. Велика війна та подолання її наслідків вимагає big government, not small one. Інше питання ефективності, прозорості та підзвітності цього “великого уряду”. До речі, “small governments”, де “бюджетників” 10 і менше відсотків, окрім Японії та Сингапуру, характерні для бідних африканських та азійських країн.
І нарешті про “все для фронту – все для перемоги”. Здається, що можна заперечити проти цього гасла, окрім його комуністичного походження. Вперше це гасло висунув Ленін невдовзі після Жовтневого перевороту та початку громадянської війни. Більшовики ним скористались як виправданням для масового пограбування (“експропріації”) музейного фонду, церков, монастирів тощо. Але менше з тим. Минулого року Україна витратила на потреби безпеки та оборони $64,8 млрд або 37% від свого ВВП, що є найвищим показником у світі. Це майже стільки, скільки США витрачали (у відсотках до ВВП) на воєнні витрати у 1943-45 роках. Так, Британія, Німеччина та СРСР витрачали більше. Але і війна мала зовсім інший масштаб. Приміром, в британській армії впродовж Другої світової служило 3 млн осіб – в українській чисельність сил оборони втричі менша за відмінності в кількості населення лише в 1,5 раза. Друга світова фактично знищила економіку Німеччини та підважила економічну потугу Британської імперії настільки, що під кінець війни Рузвельт радив Сталіну не надто звертати увагу на Черчилля саме через зубожіння Обʼєднаного Королівства. Тому вочевидь потрібно радикально збільшувати ефективність витрачання та пріоритезацію коштів на війну, а не брати партнерів за горло та душити бізнес і громадян новими податками.
Повторюсь, держава – це складна і взаємозалежна екосистема, яка в Україні вкрай розбалансована та хвора. Аби зібрати її докупи та вибудувати в ній правильні стримування та противаги, змусивши її ефективно працювати задля блага українських громадян, не існує якоїсь одної (двох чи трьох) чарівних реформ. Будь-яка розважлива людина відмовиться від лікаря, який пропонуватиме їй пігулку від всіх хвороб.
Аби нам вирватись з нашої пастки неефективної держави, куди за 30 років завели нас красномовні адепти простих рішень, потрібна довга стратегія та комплексний підхід. Потрібні мудрі лікарі та відповідальні громадяни. Потрібна готовність гарувати, гарувати і ще раз гарувати. І готовність до того, що звиклий до паразитів організм буде чинити опір будь-яким спробам почати вести здоровий спосіб життя.
Але вирватися з пастки нашої неефективності можливо. В противному разі, навіщо всі страшні жертви цієї війни? Аби все було як в росії, тільки під жовто-блакитним прапором? Але аби видужати, нам потрібно уникнути спокуси простих рішень. І тих, хто нам спробує їх продати на наступних виборах…
