Похмурі тіні минулого. Чому поляки знову згадали Волинську різню?
Україна не вступить до ЄС, доки не буде розв’язане питання Волинської різні. Про це заявив польський міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш. Він сказав, що у відносинах між Варшавою та Києвом є «неідеальні моменти» через «невирішеність історичних питань».
Що взагалі таке Волинська різня? Як і чому це сталося? Як це впливає на нашу сьогоднішню реальність і чи можемо ми розв’язувати це питання? Розберімось.
Волинська трагедія: що це було
Почнемо з того, що слово «різня» використовується переважно в польській та російській історіографії, частково в англомовній. Україна вважає за краще називати ці події «Волинською трагедією». Тож у нашому аналізі будемо використовувати саме цей термін.
Що це було? Якщо коротенько, то Волинська трагедія — це серія масових убивств та етнічних чисток, що сталися у 1943-1944 роках на території Волині та Галичини. Конфлікт торкнувся як польського, так і українського населення і призвів до загибелі десятків тисяч невинних людей з обох боків. Для об’єктивного аналізу необхідно зрозуміти історичний контекст тієї доби.
Чому це сталося?
Відносини України та Польщі ніколи не були простими. Історичні конфлікти сягають часів Речі Посполитої, коли наші землі входили до складу польської держави. Поляки мали привілейоване становище, що викликало невдоволення серед українців.
У 1918-1939 роках, коли Західна Україна входила до складу Польщі, польська нацполітика сприяла поглибленню суперечностей. Поляки проводили політику полонізації, що викликало опір українців. Для розуміння: приблизно те саме, що зараз робить на окупованих територіях РФ, робила тоді Польща.
За часів Другої світової війни територію Волині та Галичини було окуповано спочатку СРСР, а потім і нацистами. Обидва режими використовували етнічні конфлікти у своїх інтересах. При цьому українська повстанська армія (УПА) та польська Армія Крайова (АК) бачили одна в одній загрозу і суперника.
Як це сталося?
УПА розпочала масові атаки на польські села, звинувачуючи поляків у співпраці з німцями та підтримці АК. Поляки відповіли акціями відплати. У 1943 році насильство досягло піка. За різними оцінками, жертвами конфлікту стали від 40 до 60 тисяч поляків та близько 20 тисяч українців.
Хто у цьому винен? Нині з нами посперечаються як В’ятрович та Дробович, так і польські історики. Але наша думка така: винні усі й не винен ніхто. Давайте чесно: УПА справді проводила каральні акції проти польського населення. Це похмура та кривава сторінка нашої історії. Геройського тут нічого нема. Але й АК відповідала тим самим, і якби не було політики агресивної полонізації — не було б ні Бандери та Шухевича, ні УПА, ні Волинської трагедії.
Як би цинічно не звучало, але тоді був такий час. У сорокові роки XX століття у Європі всі різали всіх. І ні Польща, ні загони українських націоналістів не залишилися осторонь. А тепер жодна зі сторін не вистачає розуму просто перевернути цю ганебну сторінку наших відносин. Тему регулярно «підкачують» усі. Хоча Польща, звісно, акцентує на ній більше як найбільш постраждала сторона.
Але для чого вона це робить? І чи можна справді «вирішити» це питання?
Що нам із цим робити?
По-перше, зрозуміти, що поляки діють у своїх інтересах, використовуючи цю риторику з політичною метою. По-друге, настав час визнати, що нинішня Україна взагалі не має особливого відношення до тієї ситуації
На той момент Волинь не входила до складу Української РСР. Мешканці Харкова, Києва, Херсона, Одеси тощо до Волинської трагедії не мають жодного відношення. Це робили бійці УПА як збройне формування. І не абстрактні поляки різали українців. Це робили бійці Армії Крайової.
Визнавши це, нам потрібно востаннє прямо та публічно заявити: так, трагедія мала місце. Так, ми шкодуємо, хоча наша держава сьогодні, строго кажучи, взагалі не має відношення до того, що трапилося. Так, ми винні.
Але винні й ви. Винні всі й ніхто. То чому б Варшаві не припинити педалювати цю тему, шантажуючи нас вступом до ЄС? Як, скажіть на милість, її можна «вирішити»? Ми не повернемося до минулого. Ми не воскресимо вбитих. То навіщо взагалі тоді порушувати питання? Можливо, полякам слід обрати якусь іншу риторику та не ворушити демонів минулого?
Підсумуємо. Волинська трагедія досі згубно впливає на наші стосунки із Польщею. Найкращий вихід — останнє публічне визнання відповідальності та повне згортання цієї теми у політичній риториці обох сторін. Залишити історію історикам – найкраще, що можуть зробити політики.
