3 речі, які не можна говорити навколишнім — мудрі цитати
Сьогодні ми поговоримо про те, що краще не говорити іншим людям, щоб зберегти щастя та спокій у серці.
“Говорячи багато про себе навколишнім, ми стаємо заручниками сказаного — створеного образу”
«Мудрість життя — штука ефемерна. Хтось може видавати грандіозні думки сидячи в тісній кухоньці, а хтось писатиме твори, які зрозуміють через десятиліття. Але є така мудрість, якою користувалися ще у Ватикані та Стародавньому Римі: вміння не сказати зайвого. Якщо хочеш, щоб тебе поважали розуміли — більше роби і менше говори про себе. Твої справи та вчинки — найкращий оповідач твоєї історії”, інформує Ukr.Media.
Поки ти не розповів про себе, не створив міцний образ зі слів про себе в головах інших, ти вільний — можеш бути будь-ким, можеш бути зрозумілий за своїм єством. Часто ми не даємо іншим зрозуміти нас — багато говоримо і створюємо хибне уявлення, через що виникають проблеми у спілкуванні: навіть близькі люди не розуміють багатьох з нас, тому що образ, створений нашою балаканиною в їхніх головах, все ще міцний — ми носимо ці маски десятиліттями і часто не розуміємо, чому відчуваємо себе самотніми та незрозумілими. Якщо хочете, щоб вас слухали та розуміли — говоріть рідше, але по суті. Тих, чиї мови розв’язні, згодом рідко сприймають серйозно — це призводить до самотності. У людях довкола ми бачимо наше відображення: їхнє ставлення до нас. Якщо балакати безперервно, до нас ставитимуться не серйозно, згодом ми й самі вберемо це відображення від оточуючих.
“Давати поради, коли хочуть лише розуміння”
«Давати поради людям — не найкорисніше, що можна робити у стосунках. Коли хтось розповідає нам про свою невдачу чи проблему, йому не потрібні поради — йому потрібна підтримка та розуміння. Зіпсувати стосунки з близькими людьми і втратити їхню довіру — раз плюнути, потрібно лише щоразу, коли вони діляться своїми проблемами та переживаннями, давати їм поради, замість того, щоб зрозуміти та почути — згодом вони перестануть ділитися емоційними переживаннями та стануть усуватись, ховаючи своє життя, а ми навіть не зрозуміємо, чому, адже ми так намагалися допомогти цінною порадою. Звичайно, якщо у вас просять пораду — справа інша, але якщо вас ні про що таке не просили, від вас просто хочуть людського розуміння».
Ми ж всі знавці життя заднім числом: “Треба було вчинити інакше, ось я дурень, все ж так просто було!” але чомусь раз у раз помиляємося — це частина життя. Поради — не тільки марна, а й згубна для будь-яких відносин річ. Коли нам розповідають про свої проблеми, на думку відразу спадає мільйон питань і рішень — все здається зрозумілим, але як тільки справа стосується нашого життя, такого водоспаду порад самі собі ми дати не можемо. Річ у тім, що до чужих проблем ми ставимося простіше, менше поринаємо в них, створюємо поверхневі судження і банально применшуємо — звідси і пачки, на перший погляд, цінних, але марних порад. Справжня допомога в розумінні — це мистецтво, яке опановують поступово: той, хто може відчути себе в шкурі іншої людини, навчиться краще розуміти не тільки інших, а й самого себе, а це великий дар.
“Вказувати на вади інших, щоб більше поважали”
У школі у мене був приятель-задира: щоб отримати статус і повагу, у розмові він помічав вади людей і вказував на них — люди, само собою, соромилися, а він відчував свою перевагу. Якось зустрілися з ним років десь у сорок — той самий хлопець, що у школі і ті самі методи спілкування. З розмови про життя стало зрозуміло, що він досить самотній, при тому не з власної волі. Попри свою популярність і уявну домінантність, це не вилилося ні в добрі знайомства, ні в задоволеність життям. Зізнатися, за своєю наївністю, в школі я короткий проміжок часу намагалася копіювати його стиль спілкування, але мій вчитель допоміг мені уникнути цього: “Інтелект і повагу знаходить не той, хто акцентує увагу на вадах та проблемах інших, отримуючи уявну перевагу, а той, хто робить так, щоб ці вади у розмові з тобою стали непомітними та не суттєвими”.
Мені знадобився час, щоб опанувати це вміння, але воно виявилося вкрай цінним. Сучасні люди часто “випадково” наступають на мозолі інших людей, ненароком згадуючи про свій щасливий шлюб перед людиною, яка нещодавно розлучилася — дорослі люди часто використовують подібні методи через свою невпевненість і бажання стати авторитетнішими, ніби випадково наступаючи на чужі мозолі. Таких людей багато і наше нутро наперед намагається уникнути з ними розмови, навіть якщо вони посміхаються і прикриваються добрими намірами. Якщо ви хочете здобути справжній авторитет і друзів на все життя, не потрібно тиснути на мозолі інших людей — вони і так про них знають, зробіть так, щоб людина відчула себе сильніше, ніж до розмови з вами і вона стане вашим шанувальником. Про таких людей говорять “з ними легко” — бути такою людиною — мистецтво, якому можна навчитися, чого і вам бажаю.
