«Альянс переляканих»? Що значить згода взяти Україну в НАТО на саміті у Вашингтоні

«Право вето» у кремля

Прикметно, ювілейний 75-й саміт НАТО відбувся у Вашингтоні, де три чверті століття тому й заснували організацію. Так само, як і тоді, головним предметом обговорення стала російська загроза. Тільки якщо тоді розпочиналася Холодна війна, то тепер Альянс мусить давати собі раду у війні цілком гарячій — найбільшій на європейському континенті із часів Другої світової.

Багато в чому цей з’їзд виявився поворотним. Зокрема, він був останнім для Єнса Столтенберга в ролі генерального секретаря організації. Норвежець пропрацював на цій посаді 10 років. У жовтні новим очільником Альянсу стане колишній прем’єр Нідерландів Марк Рютте. Він, як і Столтенберг, є вірним другом України, який послідовно підтримує нас із перших днів повномасштабного вторгнення.

Однак, як і його попередник, Рютте не матиме повноважень для прискорення вступу України до військово-політичного союзу. Рішення про розширення Альянсу ухвалюють усі 32 члени НАТО — такого консенсусу наразі немає.

У березні українська віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина заявила, що Німеччина і Сполучені Штати — єдині держави, які виступають проти запрошення нас до Альянсу. Тоді це здавалося доволі різкою та навіть провокативною оцінкою. А от напередодні саміту у Вашингтоні німецьке новинне агентство DPA поширило слова вже французького президента Емманюеля Макрона про те, що саме Німеччина та США чинять «сильний спротив», попри який рано чи пізно Київ усе ж отримає запрошення до НАТО. Щоправда, вже через декілька годин DPA видалило це повідомлення (мовляв, французький лідер «не робив таких заяв особисто»).

Хоч одними з наших найбільших союзників є США та Німеччина, варто зазначити, що Вашингтон досі не дозволяє Києву уражати американськими далекобійними ракетами військові об’єкти на території рф, а Берлін і поготів відмовляється постачати Україні таке озброєння. Таке зволікання німецька й американська влада виправдовує острахом переростання російсько-української війни в глобальне збройне протистояння.

Справді, у москві неодноразово заявляли, що вступ України до НАТО є для кремля абсолютно неприпустимим і сприйматиметься росією як «крок до ескалації з непередбачуваними наслідками». Враховуючи, що кількість ядерних боєголовок у країни-агресорки перевищує ядерний потенціал усіх членів НАТО разом узятих, на Заході уважно прислуховуються до погроз кремля.

Що ж до буцімто загарбницьких планів НАТО, про які постійно кажуть російські лідери, зауважимо, що Північноатлантичний союз за визначенням є оборонним і надає колективні гарантії безпеки своїм членам лише в разі нападу на них. Та й вступ до організації є суверенним правом кожної держави та не суперечить жодному міжнародному договору.

У риториці москви НАТО видають за агресора, що хоче завдяки Україні загрожувати безпеці росії. Тоді як рф уже зараз має спільний кордон із країнами Альянсу від Норвегії та Фінляндії до Литви та Польщі — сумарно він простягається на 2576 кілометрів.

Щобільше, ніколи у своїй історії ані СРСР, ані його правонаступниця рф не мали з НАТО відкритого конфлікту. Тож пропагандистський міф про агресивні наміри Альянсу щодо росії не знаходить свого підтвердження вже 75 років поспіль — із дня заснування організації у 1949 році. Нині ж у кремлі вважають, що ядерний арсенал надає право вето на розширення НАТО на схід.

Китай і росія — головна загроза

Підтримка України була важливою, але не єдиною темою зустрічі. Увагу приділили й загальній обороноздатності Альянсу: збільшенню бюджетів на оборону, прискоренню інновацій, розвитку штучного інтелекту й збереженню технологічної переваги військово-промислового комплексу країн НАТО.

Учасники активно обговорювали співпрацю з країнами Індо-Тихоокеанського регіону та Західних Балкан, а також зміцнення стабільності та безпеки в Африці та на Близькому Сході. Підсумкова спільна декларація саміту містила довгий перелік загроз для Альянсу, серед яких важливими пунктами були гібридні операції росії та посилення співпраці між нею, Північною Кореєю, Іраном і Китаєм.

Ядерні погрози росії схарактеризували як «неприпустимі та безвідповідальні». Окремі пункти декларації присвятили внеску країн, як-от КНР, КНДР і Білорусі, у здатність росії посилювати свій військово-промисловий комплекс в умовах війни з Україною.

Члени НАТО ухвалили рішення розробити детальну стратегію стримування росії до наступного саміту, що відбудеться в нідерландській Гаазі у червні 2025 року. Такий фокус Альянсу на росії як головній загрозі є важливою зміною політичної позиції країн Заходу, — вважає Володимир Огризко, колишній міністр закордонних справ України та чинний керівник Центру дослідження росії.

На Заході нарешті зрозуміли, що головною загрозою є не Китай, а росія. Вони це написали чорним по білому у спільній декларації, подвійних тлумачень тут бути не може. Очі натовських керівників тепер широко розплющені — вони зрозуміли, що подолання цієї загрози є першочерговим завданням, а все інше — другорядним.Володимир Огризко, ексміністр закордонних справ, голова Центру дослідження росії

У розмові з hromadske Володимир Огризко підкреслив, що в підсумковому документі саміту не обмежилися констатацією загрози, але й окреслили конкретні кроки в протидії росії. Першим таким кроком буде створення стратегії стримування росії. Те, що її розробку почали лише зараз, фактично є визнанням, що попередня політика щодо росії була провальною. Хоч і з запізненням, така зміна політики Заходу відповідає інтересам України, — зазначив колишній дипломат.

Крім цього, у спільній декларації члени НАТО визнали, що підтримка Китаєм військово-промислового комплексу росії є важливим чинником, який дозволяє москві продовжувати агресію проти України. Хоча ніяких механізмів протидії китайсько-російському співробітництву поки що не запропонували, жорсткі формулювання стосовно дій Пекіна є кроком у правильному напрямку, — стверджує в коментарі hromadske Михайло Гончар, експерт з енергетичних і безпекових відносин і президент Центру глобалістики «Стратегія XXI».

За словами Михайла Гончара, у Вашингтоні всі члени НАТО наголосили на недружніх діях КНР. Такі чіткі формулювання свідчать, що Альянсу вдалося подолати певні розбіжності щодо китайського питання. Так, якщо для Америки саме Китай є загрозою номер один із погляду стратегії національної оборони, то для тієї ж Німеччини та багатьох інших країн Європи він є важливим торговельно-економічним партнером і потужним ринком збуту товарів.

Цього разу й країни ЄС проголосили, що відчувають небезпеку з боку Пекіна, зокрема з приводу його економічного експансіонізму та гібридних операцій. Китай все ще розглядають як важливого торговельно-економічного партнера, з яким Європі вигідно мати справу, проте тепер із застереженнями, що тісна співпраця несе й небезпеку. Вашингтонська декларація прокладає шлях у правильному напрямку, оскільки і для України, і для самого НАТО критично важливо стримувати Китай, зокрема, у його співпраці з росією, — поділився Михайло Гончар у коментарі hromadske.

Заходи проти Китаю будуть насамперед економічного характеру. Проте НАТО не є економічним альянсом. Економічним альянсом є Європейський Союз. Позицію ЄС стосовно стримування КНР сформують ближче до кінця року. А врешті-решт політико-економічні механізми протидії Пекіну в більш активний спосіб, ніж це відбувається зараз, узгоджуватимуть уже у форматі «Великої сімки».Михайло Гончар, голова Центру глобалістики «Стратегія XXI»

Так, спільна декларація НАТО окреслює і вектор спільної політики щодо Китаю. І з української перспективи така рішуча консолідована зміна позиції стосовно КНР також є позитивним підсумком вашингтонського саміту. Китай є одним із найбільших покупців російської нафти у світі — в обхід західних санкцій він де-факто фінансує російську війну проти України, оскільки нафтогазовий сектор приносить левову частку доходу державі-агресорці.

Пекін також надає москві всебічну політико-дипломатичну підтримку та постачає високотехнологічні компоненти для виробництва зброї. Тому обмеження можливостей співпраці рф і КНР може суттєво підірвати здатність росії продовжувати війну на виснаження.

Україна стане членом НАТО. Невідомо коли

У підсумковій декларації саміту Україну згадують 61 раз. До прикладу, росію і Китай — 59 разів. Безперечно, найважливішими для нас словами в документі стала фраза про «невідворотність шляху України в напрямку євроатлантичної інтеграції, що включатиме повноцінне членство в НАТО».

Раніше, коли йшлося про розширення Альянсу та вступ України, у підсумкових деклараціях використовували розмиті формулювання та евфемізми: мовляв, «двері відчинені» для нових членів. Нарешті з невизначеністю щодо майбутнього членства України в Альянсі покінчили. У пункті 16 підсумкової декларації вашингтонського саміту чітко вказано, що Україна стане повноправним членом НАТО, хоч і не зазначено конкретні терміни вступу.

Ми підтверджуємо, що зможемо надати Україні запрошення на вступ до Альянсу, коли члени Альянсу дадуть на це згоду й усі умови будуть виконані. Рішення саміту НАТО і Ради Україна — НАТО разом із поточною роботою членів Альянсу є мостом до членства України в НАТО.з підсумкової декларації саміту НАТО у Вашингтоні

У документі також ідеться, що члени Альянсу продовжуватимуть підтримувати Україну в проведенні демократичних реформ і реформ у секторі безпеки. Та головне — замість вічно «відчинених дверей», Україна отримала «міст до членства». Тож саміт у Вашингтоні формально проголосив, що членство України в Альянсі є лише питанням часу й уже не підлягає сумнівам. А втім, очільник центру «Стратегія XXI» Михайло Гончар скептично ставиться до декларації без конкретних строків.

Можна сказати, що такий підсумок саміту є кроком уперед для України. Проте практично ми не бачимо чітких механізмів, які приведуть Україну до членства в НАТО. Це словоблуддя. Наразі зберігається статус-кво. Нам не сказали «ні» та вчергове підтвердили перспективу членства, але вона так і лишається невизначеною.Михайло Гончар, голова Центру глобалістики «Стратегія XXI»

Ще в далекому 2008 році на Бухарестському саміті НАТО нашій державі вперше відмовили в наданні Плану дій щодо членства в організації. Відтоді в Україні багато чого змінилося. Михайло Гончар підсумовує, що в самому Північноатлантичному альянсі зсув позиції ледве помітний: відтоді Київ досі не отримав запрошення та від саміту до саміту змушений задовольнятися обтічними формулюваннями без чіткого алгоритму дій.

Тоді, 16 років тому в Бухаресті, категорично проти членства України в НАТО виступили німецька канцлерка Ангела Меркель та французький президент Ніколя Саркозі. Та сама Німеччина й, що вкрай важливо, Сполучені Штати Америки досі вагаються. Їх стримують погрози, що лунають із москви. Водночас на бік України в питанні членства в Альянсі стала Франція.

За словами Михайла Гончара, нині в НАТО є декілька фракцій за рівнем рішучості в протистоянні російській агресії. Насправді всі вони можуть і повинні діяти рішучіше, та поки на різку реакцію можна очікувати хіба від окремих членів Альянсу — як-от від Франції.

Не випадково в цьому «Альянсі переляканих» ще навесні цього року, виникла «коаліція рішучих» за ініціативою президента Франції. У Європі достатньо тих, хто розуміє, що якщо не виходить діяти широким форматом НАТО у складі 32 членів, то, значить, треба діяти малим форматом. Тому Україні треба активно шукати вузьке коло тих країн, які готові бути нашими союзниками, а не просто партнерами.Михайло Гончар, голова Центру глобалістики «Стратегія XXI»

Хоча ми й не задоволені темпами змін, вони все ж відбуваються. Спільна декларація за підсумками Вашингтонського саміту нарешті визначила спільну позицію країн Заходу стосовно територіальної цілісності та суверенітету України. Попри постійні заклики росії змиритися з окупацією цілих областей і «визнати нові територіальні реалії», НАТО відмовилося від будь-яких поступок у цьому питанні. У пункті 15 підсумкової декларації прописана непорушність міжнародно визнаних кордонів України як така, що не є предметом для обговорення.

Ми підтверджуємо нашу непохитну солідарність із народом України в героїчному захисті своєї нації, своєї землі та наших спільних цінностей. Сильна, незалежна й демократична Україна є життєво важливою для безпеки та стабільності євроатлантичного регіону. Боротьба України за свою незалежність, суверенітет і територіальну цілісність у межах міжнародно визнаних кордонів безпосередньо сприяє євроатлантичній безпеці.з підсумкової декларації саміту НАТО у Вашингтоні

Таке чітке формулювання завіряє нас, що про перемир’я коштом територіальних поступок з боку України не може бути й мови, — запевняє hromadske Володимир Огризко.

З іншого боку, саме відновлення територіальної цілісності в межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року може стати однією з умов для повноцінного членства України в НАТО. Будь-який інший сценарій фактично винагороджує росію за агресію і порушення міжнародного права, — певен Володимир Огризко.

Істерика в кремлі та «корисні ідіоти» на Заході

Чітке формулювання щодо невідворотності членства України в НАТО викликало гостру реакцію в москві. Так, заступник голови ради національної безпеки рф дмитро мєдвєдєв заявив, що росія має зробити все, щоб шлях Києва до НАТО «завершився зникненням України та самого НАТО».

Напевно росіян роздратувало, що вповні не спрацювала активна пропагандистська кампанія, спрямована на поширення скептичних настроїв стосовно потенційного членства України в НАТО в суспільствах Західних країн.

Справді, напередодні саміту на Заході напрочуд активізувалися ті, хто виступає проти розширення Альянсу.

Наприклад, зі спільною заявою виступили декілька десятків американських і європейських науковців. На думку підписантів, будь-який крок, спрямований на наближення України до членства в НАТО, «був би вкрай нерозумним», оскільки нібито спровокував би війну Альянсу з росією.

Джон Міршаймер, американський політолог і професор Чиказького університету, який виступив одним з ініціаторів цього відкритого листа, давно відомий своєю послідовною критикою проти розширення НАТО на схід. Михайло Гончар розуміє побоювання ескалації в середовищі Західних інтелектуалів, але водночас не виключає спроб росії скорегувати громадську думку за допомогою своїх агентів впливу.

Вочевидь серед підписантів відкритого листа є і так звані корисні ідіоти — ті, хто наївно вірить, що вмиротворення агресора його зупинить. Однак їх можуть підбурювати й ті, хто отримує гроші від росії, — припускає Володимир Огризко. За словами ексміністра, що ближчою Україна буде до НАТО, то більшими маргіналами ставатимуть на Заході ті, хто виступає проти цього.

А от Михайло Гончар не настільки оптимістичний у прогнозі та схиляється, що російські інформаційні кампанії все ж непогано працюють. Він нагадує, що політики на Заході мислять категоріями виборчих циклів, тому вони остерігаються будь-якого натяку на ескалацію і прагнуть понад усе зберігати статус-кво. Такий алгоритм ухвалення рішень у росії давно обрахували — і тепер успішно цим користуються. У москві розуміють, що заклики до деескалації лягають на добре оброблений ґрунт.

Багато хто на Заході боїться, що вступ України до НАТО є дорогою до ескалації. Однак вони забули відому істину із часів стародавнього Риму: «небезпеку не подолати без небезпеки». Бездіяльність і нерішучість автоматично означає зелене світло для продовження росією агресивних дій.Михайло Гончар, голова Центру глобалістики «Стратегія XXI»

40 мільярдів євро й американські зустрічі

Позитивним підсумком Вашингтонського саміту можна вважати ухвалення рішення про формування структур НАТО, що координуватимуть надання військової допомоги Україні. Усі 32 члени Альянсу підписали документ під назвою «Зобов’язання щодо довгострокової безпекової підтримки України».

Так, НАТО опікуватиметься підготовкою українських військових і створить спільний центр аналізу, підготовки та навчання «Україна — НАТО». Завдяки такому підходу допомога з боку країн Заходу має бути більш передбачуваною та менш незалежною від зміни влади у США чи інших ключових державах-членах Альянсу.

Серед обнадійливих рішень — ухвалення мінімального базового фінансування розміром 40 мільярдів євро протягом наступного року. Його здійснять коштом пропорційних внесків члени Альянсу. Також у додатку до декларації прописали згоду забезпечити сталий рівень допомоги в галузі безпеки у майбутньому. Обсяг допомоги переглядатимуть щороку під час чергових самітів НАТО.

Варто згадати й про низку двосторонніх зустрічей Володимира Зеленського на полях саміту у Вашингтоні. Під час перших перемовин із новим прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером президент України отримав дозвіл для ЗСУ на удари британською далекобійною зброєю по військових об’єктах на території рф. Щоправда, вже наступного дня після саміту видання Telegraph із посиланням на джерела в Міністерстві оборони Сполученого Королівства писало, що Лондон поки що все ж забороняє Києву атакувати цілі за межами України ракетами Storm Shadow.

Також за підсумками зустрічей із лідерами Люксембургу й Румунії президент України підписав іще дві двосторонні безпекові угоди. На зустрічі Зеленського з канадським прем’єром Джастіном Трюдо, останній оголосив про надання Україні нового канадського пакета військової допомоги на 500 мільйонів канадських доларів.

А от найбурхливіше обговорення викликали зустрічі Зеленського з американськими політиками. Спершу український президент зустрівся зі спікером Палати представників США — Майком Джонсоном. Нагадаємо, що ще пів року тому він був противником надання пакета військової допомоги Україні, проте у квітні різко змінив свою позицію — схилив на користь рішення більшість республіканців і надалі послідовно висловлювався на користь підтримки нашої держави в протистоянні з росією.

Зустрівся президент України і з лідерами Республіканської та Демократичної партій у Сенаті, а також із представниками американських оборонних компаній — із ними він мав розмову «за зачиненими дверима» про спільне українсько-американське виробництво зброї.

Нарешті, у фінальний день саміту президент України провів двосторонню зустріч зі своїм американським колегою. У соцмережах її обговорювали переважно через комічну помилку Джо Байдена, який випадково представив Володимира Зеленського «президента путіна». А втім, президент США озвучив чимало цікавого.

Зокрема, лідер Сполучених Штатів оголосив про надання Україні нового пакета американської допомоги сумою 225 мільйонів доларів. У межах цього пакета Сполучені Штати нададуть, серед іншого, ще одну батарею протиповітряної оборони Patriot.

До того ж Байден від імені НАТО пообіцяв, що до кінця року Україна отримає більше засобів ППО — системи NASAMS, кілька модифікацій німецьких систем IRIS-T, а також інші ефективні інструменти для боротьби з російськими ракетами та дронами. А от очільник американського Державного департаменту Ентоні Блінкен повідомив, що вже цього літа Україна отримає винищувачі F-16 від декількох країн Європи.

Врешті-решт, для України саміт у Вашингтоні завершився на ще одній мажорній ноті — підписанням безпекової угоди з 21 країною ЄС, яка отримала назву «Український договір». Цей документ передбачає тісну координацію та прискорення спільних зусиль із надання підтримки Києву.