Ті, хто читають книжки, завжди керуватимуть тими, хто дивиться телевізор
Ця історія трапилася з моїм шкільним приятелем Олексієм. Вона сталася ще коли порядку не було на залізничних вокзалах і аеропортах. Олексій спокійно чекав на пересадку в залі очікування. Чекати було недовго – 18 годин. Він розважав себе як міг — збирався вдруге перечитувати шедевр літературної думки із серії “Я злодій в законі”, як раптом побачив, як цигани розводять такого ж мужичка-мандрівника.
Олексій підійшов ближче до цієї компанії і йому стало чути уривки фраз: “на тобі смертельна порча”, “потрібно терміново знімати”, “всі помруть”, “потрібні гроші або золото”. Було видно, що бідний мужик під гіпнозом, найбільш балакуча циганка водила йому по обличчю пером і щось бубоніла. Решта 5-6 створювали фон. Мужик поліз за гаманцем. Олексію уявив себе без грошей в іншому місті й кинувся захищати несамовитого.
– Товариші цигани, громадянин зі мною, нам час іти, — він узяв нещасного мужичка під гіпнозом за лікоть і повів убік. Тут же він відчув, що його відтягують за шкірку. Він обернувся, позаду нього стояв великий циганський чолов’яга із золотими зубами. Крізь зуби йому зашипіли.
– Іди куди йшов. Пааарежу!
Бути зарізаним в іншому місті Олексію не хотілося, і він відійшов. Тим часом чоловік віддавав циганам золоту обручку і годинник. В Олексію закипіло почуття справедливості. Він намацав у кишені куртки крейду, яка залишилася в нього після малювання на асфальті з племінницею. Рішуче підійшов до натовпу. Сів у ногах у мужика. Як у гоголівському “Вії” окреслив коло, всередині якого опинився сам і мужик. Підняв руки вгору і як божевільний почав кричати:
– Анон едхелен едро хі амен! Фенос ногосрим, ласто бех ламен!
Річ у тім, що Олексій дуже любив “Володаря перснів” Толкієна. Це заклинання Гендальфа він навіщось вивчив напам’ять. Воно означало “Ельфійські ворота, відкрийтеся для нас зараз; двері народу гномів, послухайся мого слова!”. Олексій кланявся і вигукував заклинання знову і знову. До його слова прислухалися не тільки гноми, а й цигани. Нервуючи, вони почали хреститися і йти по одному. Олексій побачив того самого циганського чолов’ягу із золотими зубами. Він зло дивився на Олексія і щось суворо бурмотів. Олексій згадав свою улюблену сцену – “бій Гендальфа з Балрогом”, демонічною істотою, і, дивлячись в обличчя ворогові, прокричав на весь вокзал:
– Я — служитель таємного вогню, хоронитель полум’я Анора,
Темний вогонь тобі не допоможе, полум’я Удуна!
Повертайся в темряву, ти не пройдеш!
Обличчя цигана побіліло. Він упав на коліна. Потім почав діставати з кишень золоті прикраси і складати в коло з крейди. Олексій не міг зупинитися і несамовито кричав:
– Повертайся в темряву, ти не пройдеш!
Бідний циган запричитав:
– У мене більше нічого немає! Є зуби, але мені потрібен якийсь час.
Олексій не зупинявся:
– Я служитель таємного вогню!
Циган плакав:
– У мене сім’я. Мені страшно! Міліція, допоможіть! Убивають! – потім швидко піднявся і втік.
Зрештою біля входу в залізничний вокзал залишилися двоє. Олексій підвівся, обтрусив штани, і сказав мужику:
– Ось забирай, тут твоє. Ну будь здоровий, більше не вплутуйся!
Мужик дивився на нього очманілими очима.
– Скільки я вам винен за обряд зняття порчі?
Коли мої діти запитують мене “Тааап, ну от навіщо читати? Нудно! Можна телик з ютубом подивитись”, я завжди згадую Олексія і того цигана із золотими зубами, посміхаюсь і відповідаю словами Феліції Жанліс:
– Ті, хто читають книжки, завжди керуватимуть тими, хто дивиться телевізор.
Олександр Безсонов
