Макрон відправив на Україну загони Іноземного легіону
Чи розпалить перекидання підрозділу Іноземного легіону під командуванням французьких офіцерів масштабну європейську війну?
Франція офіційно направила на Україну свої перші частини. Вони були розгорнуті на підтримку 54-ї окремої механізованої бригади ЗСУ в Слов’янську. Французькі солдати набрані з 3-го французького піхотного полку, одного з основних підрозділів Іноземного легіону.
До 2022 року в Іноземному легіоні нарівні з іншими служили українці та росіяни. Їм дозволили покинути легіон і, у випадку з українцями, повернутися на батьківщину, щоб нести службу у складі ЗСУ. Неясно, чи повернулися додому росіяни.
Сьогодні легіоном керують французькі офіцери, але весь рядовий склад — іноземці. Допускається анонімність: вступаючи в легіон, доброволець може взяти нове ім’я. Легіонери служать три роки, після чого можуть запросити французьке громадянство. У разі поранення легіонер може отримати французьке громадянство без періоду очікування. Жінок в Іноземний легіон не беруть.
Перша група французьких військовослужбовців налічує близько 100 осіб. Це лише передовий загін — загалом на Україну прибуде приблизно 1 500 солдатів Іноземного легіону.
Ці частини розмістяться безпосередньо в зоні бойових дій і покликані допомогти українцям зупинити наступ Росії на Донбасі. Перші 100 осіб — артилеристи й розвідники.
Президент Еммануель Макрон уже кілька місяців погрожує ввести на Україну французькі війська. При цьому підтримки з боку союзників по НАТО він не знайшов — або майже не знайшов (його підтримали лише Польща і Прибалтика). Проти посилання солдатів НАТО на Україну (крім радників) нібито виступили самі США.
Одне із запитань, які відразу ж виникають у зв’язку з рішенням Парижа відправити солдатів свого 3-го піхотного полку, полягає в тому, чи вважатиме Росія це перетином “червоної лінії” – тобто участю НАТО в українському конфлікті? Чи вважатимуть росіяни це початком великої війни поза межами України?
Сама Франція великої кількості доступних військ не має, навіть якби уряд захотів перекинути їх на лінію фронту. За наявними даними, сьогодні Париж не може підтримати розгортання за кордоном повної дивізії та отримає таку можливість найраніше у 2027 році.
Рішення відправити легіонерів — сам по собі типово французький компроміс. Париж розгортає не кадрових військових, і, за вирахуванням невеликої кількості офіцерів, контингент складається навіть не з громадян Франції.
Однак у французькому рішенні є два інших показових моменти — крім того, що воно загрожує загальноєвропейською війною.
Насамперед воно дозволило Макрону відправити на Україну війська і попозувати в ролі “крутого мачо”, не зустрівши особливого опору всередині країни. Річ у тім, що кадрових солдатів французької армії нікуди не посилають, і в найближчому майбутньому за цим не буде ні призову на військову службу, ні інших заходів. Це явно пом’якшує гнів політичних супротивників Макрона.
Другий момент — злість Макрона через те, що регіон Сахеля послідовно виганяє французькі війська (що характерно, майже всі підрозділи належать саме до легіону) і впускає замість них росіян. Контроль над франкомовною Африкою і багатствами, які вона приносить французьким політикам, було зламано низкою повстань і революцій і подальшим рішучим розворотом у бік Росії — через співробітництво або безпосередньо з Москвою, або з афілійованими структурами.
Це приниження не тільки для Єлисейського палацу, а й особисто для Макрона — супротивники вважають, що він розбазарив вплив Франції та підірвав закордонні інтереси її гірничодобувної промисловості та бізнесу.
Найболючішого удару було завдано в Нігері, який служив Франції важливим постачальником урану. До 70% своєї електроенергії Франція виробляє на атомних станціях. Світові постачання урану скорочуються, а ціни зростають. Оскільки головними постачальниками палива для ядерних реакторів, поряд з Нігером, служать Росія і Казахстан, Франція зіткнулася з проблемою внутрішньої економічної безпеки. Рішення США заборонити російський уран (вочевидь, нереалізоване — щонайменше в найближчі кілька років) дасть росіянам можливість завдати серйозного удару по Франції та США, просто припинивши постачання.
З огляду на ризик втратити уран як такий (або, щонайменше, достатню кількість для постачання французьких реакторів), Макрону залишається лише сподіватися, що розміщення військ в Україні не призведе до російського ембарго на постачання до Франції.
Незрозуміло і чим саме легіонери допоможуть українцям. Керувати артилерією українці вміють самі, і в них уже є велика розвідувальна підтримка — почасти завдяки власній мережі безпілотників і персоналу, а почасти завдяки розвідці США та інших країн НАТО.
Хай там як, головне питання для України полягає не в тому, як стріляти — але в тому, де взяти боєприпаси. Київ продовжує нарікати, що йому не вистачає 155-мм гаубичних снарядів.
Рішення про перекидання бійців легіону до Слов’янська не тільки вкрай провокаційне саме по собі, а й суперечить французькій риториці, зокрема самого Макрона, що якщо Франція і введе війська, то щоб вивільнити частини ЗСУ на заході України, які можна буде перекинути на фронт. Оскільки Слов’янськ розташований якраз на лінії фронту, то заплановане спочатку “м’яке розгортання” загрожує обернутися прямою війною з Росією.
Ключове питання полягає в тому, як на рішення Франції відреагує НАТО.
Діяти самостійно, без підтримки НАТО, претендувати на допомогу за достославною статтею 5, ключовим компонентом колективної безпеки альянсу, французи не зможуть.
Якщо росіяни вдарять по французьких військах за межами України, це буде виправдано, оскільки Франція вирішила стати залученою стороною — і організувати голосування за статтею 5 буде важко, якщо взагалі можливо.
Зрозуміло, члени НАТО могли б підтримати французів окремо — або відправивши власні сили, або надавши французам логістичну та комунікаційну підтримку. Зокрема, солдати Іноземного легіону не зможуть потрапити на Україну в обхід Польщі. Чи вважатимуть після цього росіяни, що вони перебувають у стані війни й з Францією, і з Польщею
Зараз ніхто не відповість на жодне з цих запитань скільки-небудь упевнено. Однак малоймовірно, що росіяни довго терпітимуть нарощування чисельності французької армії, навіть якщо це будуть лише солдати Іноземного легіону. Чим саме відповість Росія, невідомо.
Автор: Стівен Браєн, колишній директор апарату підкомітету з Близького Сходу при зовнішньополітичному комітеті Сенату США і заступник помічника міністра оборони з політичних питань
