Мудра притча про мовчання
Жив мудрий чоловік. Усі його любили. Але, як завжди, знайшовся молодий чоловік, який захотів перевірити його мудрість.
Він підмовив своїх друзів провчити старого.
Сидів мудрець біля свого будинку і про щось розмірковував. Раптом, підійшли молоді люди і почали вони підбивати і навіть ображати людину, прагнучи вивести її з себе.
Старий слухав їх дуже спокійно. Через цей спокій їм стало якось ніяково. Виникло незручне відчуття: вони ображають людину, а вона слухає їхні слова як музику. Тут щось не так.
Один із них звернувся до старого: – У чому справа? Ти що, не розумієш, що ми говоримо про тебе?
– Як же? Розумію! Ще і як розумію! І, завдяки цьому розумінню — мовчу. Це ваш вибір — ображати мене чи ні. Але приймати ваші образи чи ні — у цьому моя свобода. І я від них просто відмовляюся. Можете забрати їх собі. Я їх не приймаю.
– Водночас, — продовжив старий, — я не можу заборонити вам ображати мене. Це ж ваша свобода і ваше право.
– Ходімо-но звідси, — сказав один із молодих людей.
Більше мудреця ніхто не ображав.
