Яким би був світ, якби інші види людей не вимерли
Яким було б людство, якби інші види гомінінів – від австралопітеків до неандертальців – не вимерли?
Питання читача: “Тепер нам відомо, що люди існують на Землі близько двох мільйонів років або навіть більше. Однак Homo sapiens є відносно новим видом людини. Якийсь час людина розумна співіснувала з іншими видами й навіть схрещувалася з ними.
Тоді виникає неминуче питання – коли у довгій історії еволюції ми можемо претендувати на особистість? Чи можна вважати людьми шимпанзе? Чи було в австралопітеків потойбічне життя?
Та які наслідки має наше розуміння прав та релігії?” – Ентоні А. Макайзек, 26 років, Шотландія.
У наших міфологіях є особливий момент, коли ми стали “людьми”. Єва зірвала плід із Дерева пізнання й усвідомила добро і зло. Прометей створив людей із глини і дав їм вогонь.
Але в сучасній історії походження, еволюції, немає такого визначального моменту. Натомість люди поступово, покоління за поколінням, еволюціонували з більш ранніх видів.
Так само як і будь-який інший складний елемент природи – крило птаха, плавник кита та пальці у нас на руках і ногах – людство розвивалося крок за кроком протягом мільйонів років. У нашій ДНК виникали мутації, вони поширювалися серед населення, й наші предки повільно ставали дедалі більш схожими на нас, а потім з’явились і ми.
Люди – тварини, але ми не схожі на інших тварин. Ми маємо складну мову, яка дозволяє формулювати й передавати ідеї. Ми здатні творити: мистецтво, музику, інструменти.
Наша фантазія дозволяє нам уявити світи, які колись існували, мріяти про світи, які можуть колись з’явитися й змінювати зовнішній світ, у якому ми живемо зараз.
Наше суспільне життя – це складна мережа родичів, друзів та громад, пов’язаних почуттям відповідальності одне перед одним. Ми також усвідомлюємо себе і наш Всесвіт – тобто ми маємо почуття, розум, свідомість, хоч як це називай.
І все ж таки відмінність між нами та іншими тваринами може бути штучною. Тварини більше схожі на людей, ніж нам здається.
Шимпанзе також мають складне суспільне життя і співпрацюють між собою.
Як зауважив Чарльз Дарвін у “Походженні людини”, майже все дивне у Homo sapiens – емоції, пізнання, мова, знаряддя праці, суспільство – існує в якійсь примітивній формі в інших тварин. Ми відрізняємось, але не так сильно, як нам здається.
У минулому деякі види були набагато більш схожими на нас, ніж інші мавпи. Це, наприклад, ардіпітеки, австралопітеки, людина прямоходяча та неандертальці.
Людина розумна – єдиний вид, якому вдалося вижити з колись різноманітної групи людей і людиноподібних мавп, спільно відомих як гомініни. Ця група включає близько 20 відомих видів і, вочевидь, десятки ще невідомих.
Вимирання інших гомінінів створило враження величезної прірви між людиною й рештою живих істот на Землі. Але цей розподіл був би набагато менш точним, якби всі ці види все ще існували.
Виявлення вимерлих видів людини тепер знову розмиває цю межу й показує, як Homo Sapiens вдалося поступово перетнути відстань від тварин до людини.
Наш родовід, вочевидь, ведеться з моменту, коли людиноподібні мавпи відокремилися від шимпанзе близько шести мільйонів років тому. Однак ці перші гомініни, представники людської лінії, були мало схожими на людей.
Перші кілька мільйонів років еволюція гомінінів відбувалася дуже повільно.
Першою великою зміною стала ходьба у вертикальному положенні, що дозволило гомінінам перейти з лісів на відкриті луки та прерії. Утім, крім ходьби ніщо інше не відрізняло ці перші види людей від шимпанзе чи горили.
Мозок ардіпітека, найдавнішого відомого гомініна, був трохи меншим ніж у шимпанзе. І ми не маємо жодних доказів, що цей вид користувався інструментами.
У наступний мільйон років з’явилися австралопітеки. Австралопітек мав трохи більший мозок – більший за шимпанзе, але все ж менший за горилу. Він виготовляв дещо складніші інструменти, ніж шимпанзе й використовував гострі камені для білування тварин.
Потім з’явився Homo habilis. Вперше розмір мозку гомініна перевищив мозок інших мавп. Знаряддя праці – кам’яні пластівці, відбійники, подрібнювачі – стали набагато складнішими. Після цього, приблизно два мільйони років тому, еволюція людини прискорилася, з причин, які нам досі незрозумілі.
Тоді з’явився Homo erectus. Цей вид був вищим на зріст і більш схожим на нас. У нього був великий мозок – у кілька разів більший за мозок шимпанзе, він складав дві третини від нашого мозку.
Людина прямоходяча виготовляла складні інструменти, як-от кам’яні сокири. Це був величезний технологічний прогрес. Виготовлення сокири вимагало майстерності та планування процесу, й цього, вочевидь, потрібно було вчитися.
Крім того, це був метаінструмент, тобто його використовували для виготовлення інших інструментів, як-от списи та палиці для копання.
Як і у нас, у Homo erectus були маленькі зуби. А це означає перехід від рослинної дієти до споживання більшої кількості м’яса, яка вдавалося здобути під час полювання.
І тут наша еволюція прискорилася ще більше. Людина прямоходяча з великим мозком незабаром породила ще більші види мозку. Ці надзвичайно розумні гомініни поширилися Африкою та Євразієї, перетворившись на неандертальців, денисівську й родезійська людину та археоантропа.
Технології стали набагато прогресивнішими. Люди навчилися виготовляти списа з кам’яними наконечниками та розводити вогонь. За останні півмільйона років також з’явились предмети, які не мали чіткої практичної функції, як-от ювелірні вироби та мистецтво.
Неандертальці мали мозок практично такого ж розміру, як у людини розумної. З часом він іще збільшився, практично досягнувши розміру мозку сучасної людини. Вони могли вважати себе людьми й навіть так себе називати.
Археологічні знахідки, пов’язані з неандертальцями дивовижним чином підтверджують людську поведінку, що свідчить про те, що їхній розум був схожий на наш. Неандертальці були досвідченими й різноманітними мисливцями, які полювали на різних тварин – від кроликів до носорогів і косматих мамонтів.
Вони виготовляли складні інструменти, як-от спис з кам’яним наконечником. Вони створювали ювелірні вироби з раковин, зубів тварин та кігтів орла, а також мали печерне мистецтво.
Вуха неандертальців, як і наші, були пристосовані відрізняти звуки мови. Ми знаємо, що вони ховали своїх померлих і, вочевидь, оплакували їх.
Ми дуже багато чого не знаємо про неандертальців і вже ніколи не дізнаємось. Але якщо їхній скелет і їхня поведінка були так схожі на наші, вони могли робити схожим чином й інші речі – співати й танцювати, боятися духів і поклонятися богам, дивуватися зіркам, розповідати історії, сміятися з друзями і любити своїх дітей.
Якщо вони були так схожі на нас, вони були здатні на добрі вчинки й співчуття, але також на жорстокість, насильство й обман.
Про інші види людей, як-от людину денисівську або родезійську та вимерлий вид сапієнсів, відомо набагато менше. Але з огляду на їхній великий мозок і череп, схожий на нас, вони напевно також не дуже відрізнялися від людини розумної.
Є й ще одна важлива деталь. Сучасна людина містить у своїй ДНК гени неандертальців, денисівців та інших гомінінів. Іншими словами, ми з ними перетиналися й народжували разом дітей. А це багато чого говорить про те, якими схожими вони були на людей.
Не виключено, що людина розумна захоплювали неандертальських жінок у полон. Але щоби гени неандертальців потрапили до нашої популяції, ми мали не лише спаровуватися з ними, але й успішно виховувати дітей, які виростали й виховували власних дітей.
А це стається швидше, якщо пари виникають внаслідок добровільного шлюбу. Змішування генів також вимагало, щоб їхніх гібридних нащадків приймали у плем’я, тобто щоби їх вважали достатньо людьми.
Це справедливо не лише щодо неандертальців, але й щодо інших видів, з якими ми схрещувалися. Що не означає, однак, що наші зустрічі з ними завжди були мирними. Цілком можливо, що саме людина розумна стала причиною вимирання цих народів.
Але, напевно, були й такі часи, коли ми забували про наші відмінності й шукали спільні людські риси.
Зрештою, важливим є й те, що хоча ми згодом витіснили інших гомінінів, на це знадобився час. Вимирання неандертальців, денисівців та інших видів тривало сотні тисяч років. Якби вони й справді були дурнуватими дикунами, які не мали ані мови, ані складних думок, навряд вони б так довго протрималися поруч із людиною розумною.
Але якщо вони були такими здібними, чому ми зрештою таки витіснили їх? Відповідь на це не дають виявлені скам’янілості чи знаряддя праці. Можливо, іскра творчості – розмовні навички, спритність рук, соціальні вміння – дали нам певну перевагу. Хоч би якою була ця різниця, вона була незначною, інакше нам не знадобилося б так багато часу, щоби перемогти.
Утім, до цього моменту я не торкався одного важливого питання, мабуть, найважливішого. Ми можемо довго обговорювати еволюцію людини, але що означає бути людиною? Як вивчати щось, не маючи точного визначення?
Люди вважають, що є дещо, що принципово відрізняє нас від тварин. Більшість людей, наприклад, впевнені, що продати, приготувати й з’їсти корову – нормально, а ось зробити таке з м’ясником – ні.
Ми терпляче ставимось до того, що хтось саджає шимпанзе й горил у клітки, але нам було б незручно побачити за ґратами людей. Ми можемо піти у магазин і купити цуценя чи кошеня, але не людську дитину.
Слово “людяність” означає турботу і співчуття одне до одного, але це радше якість ссавців, а не людини. Кішка піклується про своїх кошенят, а собака любить свого господаря, можливо, більше, ніж будь-яка людина.
Косатки та слони утворюють сімейні пари на все життя. Косатки сумують за своїми померлими дитинчатами, а слони відвідують рештки померлих товаришів. Емоційне життя та стосунки властиві не лише нам.
Можливо, нас відрізняє усвідомлення себе та інших. Але собаки й кішки, безумовно, усвідомлюють нашу присутність. Вони впізнають нас так само, як ми впізнаємо їх. Вони розуміють нас так добре, що знають, як випросити у нас їжу або прогулянку, і навіть відчувають, якщо в нас був поганий день і нам потрібна компанія. Якщо це не усвідомлення, тоді що це?
Ми можемо сказати, що наш відрізняє розмір мозку, але хіба це робить нас людьми? Мозок слона втричі більший за нас, косатки – в чотири рази, а кашалота – у п’ять.
Ми могли б визначити людство з точки зору високих пізнавальних здібностей, як-от здатність до творчості, математики, музики, мови. Але це створює курйозну проблему, адже самі люди мають дуже здібності. У мене помітно менше літературного дарування, ніж у Джейн Остін, музичного, ніж у Тейлор Свіфт, або ораторського, ніж у Мартіна Лютера Кінга. Так що ж, я менше людина, ніж вони?
Якщо ми навіть не можемо визначити, що значить бути людиною, як ми можемо з’ясувати, коли ми стали нею або у чому наша унікальність? Чому ми зверхньо ставимось до інших видів, якщо ми самі не впевнені, що саме нас відрізняє?
Ми також не обов’язково є логічним кінцем еволюції людини. Ми були одним із багатьох видів гомінінів, і так, ми перемогли. Але цілком можна уявити собі інший еволюційний хід, іншу послідовність мутацій та історичних подій, які призвели б до того, що неандертальські археологи вивчали б наші дивні черепи, міркуючи, чи можна нас вважати людьми.
Природа еволюції означає, що живі істоти не вкладаються у точні категорії. Вид поступово змінюється, кожна особина виду трохи відрізняється – саме це й робить можливими еволюційні зміни. Але це іще більше ускладнює визначення людства.
Ми відрізняємось від інших тварин через природний відбір, але водночас схожі на них через спільне походження – ми однакові, але різні. І ми, люди, схожі й водночас не схожі одне на одного.
Нас об’єднує спільне походження з іншими Homo sapiens, але ми різні через еволюцію та унікальне поєднання генів, які ми успадковуємо від наших сімей чи навіть інших видів, як-от неандертальці та денисівці.
Живі істоти важко класифікувати у чіткі категорії, тому що еволюція постійно змінює речі, створюючи різноманітні види та різноманітність всередині видів.
Але що це за різноманітність.
У певному роді наш вид не такий вже й різноманітний. Homo sapiens має меншу генетичну різноманітність, ніж середньостатистичний бактеріальний штам. Наше тіло змінюється менше, ніж губки, троянди чи дуби.
Але наша поведінка надзвичайно різноманітна. Ми – мисливці, фермери, математики, солдати, дослідники, теслі, злочинці, митці.
Існує так багато різних способів бути людиною, стільки різних аспектів людського стану, і кожен з нас повинен визначити і виявити, що означає бути людиною.
За іронією долі, ця нездатність визначити, що таке людство, є однією з наших найбільш людських рис.
