У світі почалася ще одна війна…

Точніше, відновилася одна з найдовших і найзаплутаніших воєн у сучасній історії.

7 жовтня 2023 року терористичне ісламістське угруповання ХАМАС напало на Ізраїль. Ізраїль відповів. Тепер ця війна – головна подія у світових медіа. Журналісти детально розповідають про стан справ в ізраїльських містах, кібуцах і єврейських поселеннях на палестинських територіях, про ситуацію в секторі Газа і на Західному березі річки Йордан. Аналітики та коментатори говорять про наземну військову операцію, яку має розпочати ЦАХАЛ, а військові експерти розмірковують, чи витримає “Залізний купол”, якщо до конфлікту долучиться “Хізбалла”. Нарешті, репатріанти в соцмережах розповідають про перший досвід сидіння в МАМАД.

За кожним із цих слів і назв – непроста історія. У даній публікації ми пояснюємо ключові поняття, пов’язані з палестино-ізраїльським конфліктом.

ВІЙНА НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ

У публікації зібрані терміни і поняття, знання яких допоможе краще розуміти контекст палестино-ізраїльського конфлікту. Звісно, це неповний список, а в поясненнях не враховані (і не можуть бути враховані) всі нюанси. Палестино-ізраїльський конфлікт (і ширше – арабо-ізраїльський) – один із найдовших і найскладніших на планеті. Детально розповісти про нього в одній публікації неможливо. Але попробуємо дещо пояснити.

Араби, євреї, палестинці, ізраїльтяни

Араби – це ті, чия рідна мова – арабська. І в Марокко, і в Сирії, і в Іраку, і в Ємені живуть переважно араби. І в Палестині – теж.

Євреї – спільнота етноконфесійна. Базовий принцип – іудейський релігійний закон: єврей – це той, у кого мати єврейка (а та єврейка, бо в неї мати єврейка – і так аж до біблійних Авраама і Сари) і хто при цьому сповідує іудаїзм (або бодай не прийняв іншої віри). Неєврей, прийнявши іудаїзм, також стає євреєм. Живуть євреї по всьому світу: 5-6 мільйонів – у США. Ізраїль лише у 2000-ті став країною з найбільшим єврейським населенням у світі, обійшовши Штати.

Ізраїльтяни – це громадянська нація. Населення Ізраїлю – близько 9,5 мільйона осіб, з них приблизно 75% – євреї, але також є араби, росіяни, українці (зазвичай це ті, хто отримав право репатріації як чоловік єврейки або дружина єврея) та інші. Держава Ізраїль вважає себе відповідальною не тільки за ізраїльтян, а й за всіх євреїв світу.

Палестинці, згідно з одним тлумаченням, – теж громадянська нація (з тим нюансом, що повноцінної держави в них немає). Згідно з іншим – етнічна група арабів, яка сформувалася в історичній Палестині, і до неї, окрім жителів Західного берега річки Йордан і сектору Гази, входять люди, які живуть у “таборах біженців” у Йорданії, Лівані та Сирії і в діаспорі по всьому світу.

Деякі ізраїльські араби – але не всі – називають себе палестинцями, хоча громадянство у них ізраїльське, а не палестинське. Деякі ізраїльтяни називають арабами всіх мусульман, які живуть у країні, зокрема, наприклад, черкесів (їх в Ізраїлі два села). При цьому деякі ізраїльські араби – християни (їх понад 120 тисяч). Більшість палестинців – мусульмани, але християни серед них теж є.

Палестина

Палестина – це землі Західного берега річки Йордан і сектору Газа разом узяті, а також унікальне політичне утворення, яке там існує. Формально це держава в процесі створення. Її визнають 138 із 193 країн-членів ООН. Не визнають США, Велика Британія, Франція, Німеччина і, зрозуміло, Ізраїль. У Палестини понад 5 мільйонів громадян, уряд, органи правопорядку, суди тощо, але немає власної валюти і суверенної території.

Спочатку Палестина – назва регіону, що приблизно відповідає території нинішніх Ізраїлю, сектору Газа і Західного берега річки Йордан. Це історична батьківщина єврейського народу і місце дії більшої частини Біблії. Але потім євреї стали в регіоні меншістю – це трапилося в I столітті нашої ери, після воєн з римлянами і масового вигнання. У VII столітті регіон увійшов до складу новонародженого халіфату – і більшість його мешканців незабаром стала арабами. А наприкінці XIX століття – на той час територія історичної Палестини була частиною Османської імперії – євреї почали масово повертатися. І продовжили робити це вже у ХХ столітті, коли регіоном управляла Велика Британія за мандатом Ліги Націй, а потім і ООН.

Тепер на цих землях живе приблизно по 7 мільйонів євреїв і арабів. Зіткнення між ними за землю почалися в 1920-ті, а перша повномасштабна війна – потім їх буде багато – сталася в 1947-му. Наступного року проголосили державу Ізраїль.

Ті, хто все ще використовують назву Палестина в її первісному значенні (особливо в арабському світі), тим самим показують, що не визнають Ізраїль. Саме такий сенс закладено в назві Організації визволення Палестини (ОВП), заснованої 1964 року. Вона домагалася ліквідації Ізраїлю і створення єдиної арабської палестинської держави.

Щоб досягти цієї мети, в 1988 році ОВП проголосила Державу Палестина, але території у неї фактично не було – тільки територіальні претензії до Ізраїлю. А через п’ять років, у 1993-му, ОЗП підписала з Ізраїлем Ословські угоди, тим самим нарешті визнавши його. Угоди передбачали створення палестинської національної адміністрації та поступове передання їй (а фактично – ОЗП) контролю над Західним берегом Йордану і сектором Газа. Зрештою на цих землях мала виникнути повноцінна палестинська держава – і так сенс поняття “Палестина” звузився до нинішнього.

Через 30 років Ізраїль, як і раніше, тримає на території Палестини свої війська, зокрема вздовж усього кордону – за винятком невеликої ділянки між сектором Газа і Єгиптом. У 2013-му глава палестинської адміністрації Махмуд Аббас підписав указ, згідно з яким називати Палестину слід виключно Державою Палестина. Однак в Ізраїлі, як і раніше, використовують трохи зневажливе “Палестинська автономія”.

Палестина вважає своєю столицею Східний Єрусалим, але він перебуває під контролем Ізраїлю. Фактична столиця Палестини – Рамалла на Західному березі Йордану.

ООН вважає Палестину територією, окупованою Ізраїлем. Правозахисники та міжнародні організації, включно з ООН, неодноразово фіксували, як в інтересах національної безпеки ізраїльські спецслужби (див. “Моссад”) і ЦАХАЛ порушують права людини на палестинських територіях.

У 2022 році спеціальна комісія Ради ООН з прав людини зробила висновок, що окупація палестинських територій – це ключова причина нестабільності в регіоні. Деякі впливові міжнародні та ізраїльські правозахисні організації (скажімо, Amnesty International, Human Rights Watch і Бецелем) називають становище палестинців апартеїдом і злочином проти людяності.

Ключові фігури: Ясір Арафат, засновник і багаторічний лідер ОВП, перший голова Палестинської адміністрації (помер 2004 року); Махмуд Аббас, він же Абу Мазен, чинний голова ОВП і палестинської адміністрації.

Сектор Газа

Частина Палестини. Смужка землі вздовж Середземного моря завдовжки 40 кілометрів і завширшки не більше 12. Живе на цій крихітній території, за різними оцінками, від 2 до 2,5 мільйона осіб, щільність населення – одна з найвищих у світі. Формально в секторі кілька міст, але фактично це зона майже суцільної міської забудови.

Сектор здебільшого оточений територією Ізраїлю, але також має кордон із Єгиптом, який Ізраїль не контролює. З цими країнами є два прикордонні переходи. Аеропорт теж є, але не діє. А порт багато років блокований ізраїльськими ВМС.

Під час війни за незалежність Ізраїлю 1947-1949 років сектор Газа перебував під єгипетською окупацією, і туди втекло багато арабів з усієї Палестини. У 1950-ті там сформувалися угруповання бойовиків, які регулярно нападали на навколишні ізраїльські кібуци. Ізраїль окупував сектор під час Суецької кризи 1956-го, потім повернув його Єгипту, а під час Шестиденної війни 1967 року окупував знову, причому разом із Синайським півостровом. Так сектор тимчасово опинився повністю оточений територією, підконтрольною Ізраїлю. Синай повернули Єгипту за договором 1979 року, а сектор так і залишився під ізраїльським контролем. У 1987-му в Газі виник рух ХАМАС.

За Ословськими угодами (1993) Ізраїль передав сектор палестинській адміністрації. А 2005 року він провів “одностороннє розмежування” – примусово вивів із сектора всі єврейські поселення і всі свої війська. Своєю чергою, ХАМАС у 2007-му вбило або вигнало з Гази чиновників палестинської адміністрації, які представляли ФАТХ – правлячу в Палестині світську організацію, ворожу до ХАМАС. Відтоді сектор Газа – фактично окреме політичне утворення, яким де-факто керує ХАМАС.

Західний берег річки Йордан

Частина Палестини. Назва умовна: Західний берег займає частину правого берега Йордану (ще частина належить до міжнародно визнаної території Ізраїлю), а також деякі землі досить далеко від річки. У деяких ізраїльських джерелах – тих, що не визнають існування Палестини як політичного суб’єкта, – цей регіон називається “Іудея і Самарія”. Інша розхожа ізраїльська назва – просто “території”.

Ізраїль окупував Західний берег під час Шестиденної війни 1967 року. За Ословськими угодами (1993) регіон був формально переданий палестинській адміністрації. Зараз він фактично поділений на три зони: А – під повним контролем Палестини, В – під цивільним контролем Палестини і військовим контролем Ізраїлю, С – під повним контролем Ізраїлю.

Раніше до Західного берега також належав Східний Єрусалим, включно з Храмовою горою. Але 1980-го Ізраїль його фактично анексував, і відтоді статус цієї частини міста – предмет окремої суперечки. Також на Західному березі розташований Хеврон, для іудеїв – друге за релігійною значущістю місто після Єрусалима, місце поховання Адама і Єви, а також єврейських прабатьків Авраама, Ісаака і Якова.

ХАМАС

Палестинська ісламістська організація. Назва – від арабської абревіатури “Ісламський рух опору”. ХАМАС прагне знищення Ізраїлю і створення на території історичної Палестини теократичної ісламської держави. Організація готує терористів-смертників, захоплює заручників, обстрілює ізраїльські міста і селища ракетами. Напад на Ізраїль 7 жовтня 2023 року – мабуть, найгучніша акція в історії ХАМАС, але й до цього на його рахунку були сотні, якщо не тисячі жертв.

У ХАМАС є кілька “крил”. Безпосередньо тероризмом займається військове – Бригади “Ізеддін аль-Кассам”. Політичне крило – це партія, у неї є програма, соціально-економічна платформа, політичний піар і всі інші атрибути. Гуманітарне крило допомагає нужденним (а в Палестині майже всі нужденні). Але все це – єдина структура, що перебуває під загальним управлінням і йде до однієї мети.

ХАМАС користується в Палестині великою популярністю. Востаннє вибори там відбувалися 2006 року, і ХАМАС на них упевнено переміг. Це ознаменувало занепад світського націоналістичного палестинського руху (ОВП і палестинської адміністрації) і розквіт руху ісламістського. З 2007-го ХАМАС володіє всією повнотою влади в секторі Газа, але і на Західному березі річки Йордан у нього повно прихильників.

ХАМАС – це не просто терористичне угруповання, а по-справжньому масовий рух. І тому боротися з ним набагато складніше, ніж, скажімо, з “Аль-Каїдою”: щоб ХАМАС перестав функціонувати, недостатньо вбити або ув’язнити кількох високопоставлених людей.

Ключові фігури: шейх Ахмед Ясін, один із засновників і багаторічний духовний лідер ХАМАС (убитий ізраїльською ракетою 2004 року); Ісмаїл Ханія, голова політбюро ХАМАС; Мухаммед Дейф, голова Бригад “Ізеддін аль-Кассам”.

Інші палестинські організації: ФАТХ – найбільша фракція Організації визволення Палестини, світський соціалістичний і націоналістичний рух, правляча партія на Західному березі Йордану. “Ісламський джихад” – палестинське відгалуження “Братів-мусульман”, класичне підпільне терористичне угруповання, базується в секторі Газа.

“Хізбалла”

З арабської – “Партія Аллаха”. Ісламістська організація, що панує в південному Лівані. Один із головних супротивників Ізраїлю, що влаштовує теракти й обстріли прикордонних територій – військових об’єктів, міст і селищ.

З Палестиною “Хізбалла” перебуває в дуже складних відносинах: з одного боку, співпрацює за принципом “ворог мого ворога – мій друг”, з іншого – має з нею масу протиріч. ФАТХ не подобається “Хізбаллі”, оскільки це світська організація, а ХАМАС – оскільки це організація сунітська (“Хізбалла” – шиїти). “Партія Аллаха” визнає духовне лідерство іранських аятол і активно співпрацює з Корпусом вартових Ісламської революції (елітною частиною іранських збройних сил), але вважати її “філією” Ірану – спрощення. Вона прагне створити в Лівані теократичну державу за зразком ісламської республіки, але окрему від неї.

Одне з головних побоювань нинішньої війни – що “Хізбалла” до неї долучиться, і тоді Ізраїлю доведеться воювати одночасно у двох протилежних кінцях країни. Йому вже доводилося перемагати в таких конфліктах (лише один приклад – війна Судного дня), але це буде непросто.

Ключові фігури: Хасан Насралла, глава “Хізбалли”.

ЦАХАЛ

Абревіатура на івриті, означає “Армія оборони Ізраїлю” (вимовляється приблизно “цааль”).

Служити в ЦАХАЛ зобов’язані не тільки чоловіки (два роки вісім місяців), а й жінки (два роки). Військова повинність по-справжньому загальна: більшість населення служить або служила. Штатна чисельність ЦАХАЛ – близько 170 тисяч осіб, а з резервістами – понад півмільйона. При тому що все населення Ізраїлю – 9,5 мільйона. Резервістів закликають досить часто – зазвичай по кілька тисяч або десятків тисяч осіб на підмогу в разі загострень на завжди неспокійних кордонах. Після нападу ХАМАС у жовтні 2023 року Ізраїль за кілька днів поставив під рушницю 300 тисяч осіб – так швидко не вміє мобілізовуватися жодна армія світу.

Сіонізм

Спочатку – націоналістичний рух, який наприкінці XIX століття проголосив своєю метою створення єврейської національної держави на історичній батьківщині євреїв. Йому це вдалося 1948 року. Нині сіонізм в Ізраїлі – практично синонім патріотизму, сіоністськими називають себе майже всі партії. А деякі критики трактують сіонізм як “єврейський фашизм”. Наприклад, іранська влада не визнає Державу Ізраїль і вважає за краще називати її “сіоністським утворенням” (яке, звісно, треба знищити).

Сіонізм розділений на безліч течій. Зараз в ізраїльській політиці домінують праві сіоністи – принципові противники територіальних поступок, прихильники “жорсткої лінії” щодо палестинців. Вони також схильні підтримувати єврейські поселення.

Палестинці та прихильники звільнення палестинських територій (див. Free Palestine!) вбачають корінь палестинсько-ізраїльського конфлікту саме в сіонізмі. Вони впевнені, що це колоніальна ідеологія, яка неминуче призводить до пригнічення палестинців. 1975 року арабським державам вдалося домогтися резолюції Генасамблеї ООН, яка називала сіонізм формою расизму. Щоправда, через 16 років її було анульовано.

Ключові фігури: Теодор Герцль (1860-1904), австрійський журналіст і публіцист, основоположник сіонізму.

Табори біженців

У контексті палестино-ізраїльського конфлікту – вкрай неоднозначний термін. Фактично це міста, деякі з населенням понад 100 тисяч осіб. Офіційно таборами палестинських біженців вважаються 58 населених пунктів на Західному березі Йордану, у секторі Газа, Лівані, Сирії та Йорданії.

Проблема палестинських біженців виникла після війни за незалежність Ізраїлю 1947-1949 років. Тоді сотні тисяч арабів змушені були покинути свої домівки – одні просто тікали від війни, інших цілеспрямовано витіснив перший ізраїльський уряд на чолі з Давидом Бен-Гуріоном. Він хотів, щоб держава була єврейською і демократичною – і домагався, щоб більшість електорату становили євреї.

Деякі дослідники (зокрема, ізраїльський історик Ілан Папе) називають це етнічною чисткою. Вихід арабів із Палестини арабською називається “Накба” (Катастрофа), її палестинці згадують щороку 15 травня. Палестинські біженці отримали притулок в основному в сусідніх Єгипті та Трансіорданії (назва Йорданії до 1950 року). Паралельно “Накбе” відбувався масовий вихід євреїв з арабських країн. Вони стали громадянами Ізраїлю – а палестинським біженцям жодна країна надати громадянство не захотіла.

ООН визнає біженцями всіх нащадків арабів, які вимушено покинули територію Ізраїлю 75 років тому. Зараз їх понад 5 мільйонів осіб, багато хто з них – біженці в третьому-четвертому поколінні і Палестини ніколи не бачили. ООН наполягає, що в них є право повернутися на історичну батьківщину, але Ізраїль відмовляється їх приймати.

Один такий “табір” – Джабалія в секторі Газа – головна цитадель ХАМАС, інший – Дженін на Західному березі Йордану – найважливіший центр діяльності “Ісламського джихаду”. У “таборах” на півдні Лівану є свої палестинські терористичні угруповання, підконтрольні “Хізбаллі”.

Єврейські поселення

Так називаються міста, окремі міські райони і кібуци, засновані євреями поза міжнародно визнаною територією Ізраїлю, на палестинській території після її окупації за підсумками Шестиденної війни 1967 року.

Нині їх близько 150, у кожному живуть від кількох сотень до кількох десятків тисяч осіб. Розташовуються єврейські поселення на Західному березі Йордану. До 2005 року були також у секторі Газа, але примусово евакуйовані за рішенням ізраїльської влади. З погляду міжнародного права, поселеннями в цьому специфічному розумінні (власне кажучи, незаконними колоніями) також вважаються єврейські райони Східного Єрусалима і селища на Голанських висотах, але Ізраїль вважає їх своїми суверенними територіями.

Стереотипний поселенець – це ультраортодоксальний іудей, для якого заселення Землі обітованої євреями – релігійний обов’язок, а всіх інших треба з цієї землі вигнати або навіть убити. Таких поселенців дійсно багато, і час від часу вони вступають у бійки і навіть перестрілки зі своїми сусідами-палестинцями. Але є й такі, хто переїжджає “на території” просто тому, що там життя дешевше і є субсидії від держави. Поселенці вважаються ядерним електоратом ізраїльських ультраправих партій, що входять до правлячої коаліції.

За останні 20 років кількість таких міст і громад збільшилася, а чисельність населення в них майже подвоїлася. На Західному березі 2022 року проживало понад пів мільйона ізраїльтян – це приблизно 15% усього населення регіону. Ізраїльська влада надає єврейським поселенцям широкі права і привілеї, а з палестинцями поводяться багато в чому за законами воєнного часу.

Інтифада

У перекладі з арабської “повстання”. Традиційно так називають два періоди палестино-ізраїльського конфлікту: Перша інтифада – 1987-1993 роки, Друга інтифада (вона ж Інтифада Аль-Акси) – 2000-2005 роки. Ні та, ні інша не були організовані будь-якою політичною силою – вони почалися зі стихійних виступів на палестинських вулицях. Але обома скористалися для власного посилення різні угруповання, насамперед ХАМАС. Перша інтифада завершилася підписанням Ословських угод і заснуванням палестинської адміністрації (див. Палестина), Друга – “одностороннім розмежуванням” (див. Сектор Газа).

Війна Судного дня

Події 1973 року, з якими часто порівнюють напад ХАМАС 7 жовтня 2023-го, тим паче, що він стався майже рівно в 50-ту річницю їхнього початку. В обох випадках Ізраїль був захоплений зненацька: розвідка вчасно не розпізнала ворожі приготування, армія не була готова відбити удар. У 1973-му раптовий напад в іудейське свято Йом-кіпур (День спокути – звідси і назва всієї війни) вдалося Єгипту і Сирії, але Ізраїль, швидко оговтавшись, їх розгромив.

Шахіди

Первинне значення цього арабського слова – “свідок”, вторинне – “мученик” (той, хто засвідчив велич Аллаха). В арабському світі так називають мусульман, які загинули, захищаючи батьківщину та віру.

Боротьбу проти Ізраїлю палестинські релігійні організації сприймають саме як війну за віру і землю. Тому в останні десятиліття слово “шахід” за межами арабського світу однозначно асоціюється з ісламським тероризмом. Багато богословів не згодні з цим і вважають, що вбивства мирних громадян докорінно суперечать Корану. Не називати терористів “шахідами” намагаються і закордонні лідери.

Free Palestine! (Свободу Палестині!)

Гасло, яке об’єднує велику міжнародну коаліцію політиків, правозахисників, дипломатів, журналістів, знаменитостей, інтелектуалів, письменників тощо. Ця коаліція вимагає якнайшвидшого створення палестинської держави і критикує Ізраїль за окупацію палестинських територій. І хоча ця коаліція охоплює широкий спектр політичних думок, її найчастіше асоціюють з європейськими та американськими лівими.

Під гаслом “Free Palestine!” одні закликають усіх жити дружно, інші – наприклад, палестинські активісти та інтелектуали – вимагають бойкоту Ізраїлю (його товарів, артистів, політиків тощо) і міжнародних санкцій проти нього. Деякі взагалі заперечують право Ізраїлю на існування. А окремі радикали навіть підтримують ХАМАС – бо вбачають у цій організації “деколоніальний” та “антиімперіалістичний” потенціал.

МАМАД

Домашнє бомбосховище (абревіатура від “безпечне приміщення у квартирі” на івриті). Це невелика кімната в будинку або квартирі зі стінами з армованого бетону, дуже міцними дверима і віконницями на вікні. Ще бувають МАМАК (загальні бомбосховища в житлових будинках), МАМАМ (бомбосховища в офісах і на заводах) і громадські бомбосховища.

Бомбосховища обов’язкові в кожній новобудові з 1992 року. Одного цього факту достатньо, щоб скласти уявлення про стан справ у регіоні.

“Залізний купол”

Єдина у світі система ППО, здатна захищати цілі міста від масованих ударів ракетами ближнього радіусу дії.

“Хізбалла” і ХАМАС обстрілюють ізраїльські міста, зокрема ракетами кустарного виробництва. Для їхнього перехоплення ізраїльська оборонна компанія “Рафаель” у 2011 році й розробила “Залізний купол”. Він здатний перехоплювати більшість ракет. Але не всі.

Кібуц

Ізраїльська сільськогосподарська громада, приблизний аналог радянського колгоспу (за вирахуванням примусовості колективізації). З початку ХХ століття і донині кібуци – основний метод освоєння землі в Ізраїлі. Тому навколо сектору Газа, у пустелі Негев, досить багато кібуців. Наприклад, Кфар-Аза.

Рух кібуцників (вони і на івриті називаються схоже – “кібуцнікім”) від початку соціалістичний. Багато засновників Ізраїлю були кібуцниками, а Голда Меїр – четверта прем’єр-міністр країни – потім зробила це частиною свого іміджу (характерні старомодні сукні та черевики, простацька манера спілкування). Нині більшість ізраїльських кібуців – фактично комерційні підприємства, хоча всередині життя, як і раніше, влаштоване на общинних принципах. Вони виробляють більшу частину їжі в країні. Загалом кібуців близько 250, у них живуть 125 тисяч осіб.

“Моссад”

Тут ні до чого. Ну, майже. Часто трапляються міркування на кшталт “А куди “Моссад” дивився?”, “Де хвалений “Моссад”?”. Так от, “Моссад” – це ізраїльська зовнішня розвідка. Сектор Газа і ХАМАС – не його сфера відповідальності. Ними займається головним чином ШАБАК (він же “Шин-бет”) – Служба загальної безпеки, приблизний аналог СБУ. Плюс АМАН – військова розвідка. “Моссад” теоретично міг би заздалегідь дізнатися про підготовку нападу хіба що від інформаторів у Лівані та інших країнах, де перебувають деякі лідери ХАМАС і де вони періодично зустрічаються, скажімо, з представниками Ірану. До спецслужб у ізраїльських громадян, звісно, ще буде багато запитань, коли мине шок від провалу всієї системи безпеки 7 жовтня.