Окрема думка: Ера двієчників настала
Ера двієчників настала. І вони вже не соромляться нічого…
Ера двієчників настала. Ера, епоха, жахливе, могутнє покоління двієчників і неуків. Ні, вони й раніше були, але ще кілька років тому вони не так сильно впадали в око. Якось соромилися своєї безграмотності, чи що. А зараз вони, таке відчуття, скрізь. Вони популярні. Безграмотні зірки. Недорікуваті лідери думок. Законодавці мод, які не вміють двох слів зв’язати.
Які кажуть “я думаю те, що”. Які кажуть “координальний” замість “кардинальний” – мабуть, і Рішельє в їхній версії був “координалом”. Які заявляють, що “мені здалося”, або “я розчарувалася”. Які ніяк не можуть забути кошмарне слово “взагалі”. І інші, багато інших.
І вони вже не соромляться нічого.
І добре б тільки блогери були безграмотними. Блогери взагалі примудрилися за короткий час свого існування зробити всі можливі помилки й покрити себе будь-якою відомою ганьбою, тож саме слово “блогер” у нашому суспільстві має зневажливо-несерйозний відтінок. На тлі “понтів”, самозамилування, крадіжок, накрутки підписників, відвертої грубості, дурості та хамства якась там безграмотність уже не виглядає як порок.
Але безграмотність проникла вже у свята святих — у ЗМІ. У місце, яке трималося найдовше. Де має бути хоч якась редактура, хоч якийсь другий погляд. Ні. Самі редактори вже не знають, що до чого. І добре б модні журнали, ні — солідні політичні видання цілком серйозно обговорюють питання про “приймача Президента”, хоча слово “приймач” – це, скоріше, щось із радіонауки, на відміну від слова “наступник”, яке і пишеться, і читається по іншому.
Безграмотність скрізь і в усьому. Неуки скрізь. Неуки — лідери думок. Неуки — популярні блогери. Неуки дають інтерв’ю і вчать інших жити. Люди, які самі не спромоглися навчитися — вчать інших. Перевернутий час, їй-богу.
І ось я точно знаю, в чому причина. Адже все просто — ці люди не читали в дитинстві, і не читають зараз. І я точно знаю, що з цим робити. Точно знаю, як безграмотність лікується. Будь моя воля, я б зібрав в одному місці всіх цих редакторів модних журналів. Усіх цих блогерів. Усіх цих безграмотних журналістів.
Усіх цих людей, які пишуть, яких на гарматний постріл не можна підпускати до тексту. Усіх цих молодих і зухвалих. Зібрав би, і змусив читати. І читати не журнали. Не блоги. Не модних письменників, не якогось Коельо, не якогось популярного Харарі, який під виглядом одкровення публікує жахливу наукоподібну маячню.
Ні.
Франка б вони в мене читали. Шевченка, Лесю Українку.
А в інтернет я б їм заборонив заходити в принципі. Дехто, напевно, ніколи не зможе це зробити — але таким людям відлучення від Інтернету тільки на користь.
