“Я пішла відкопувати маму, намагалася руками”, – знято документальне кіно про депортацію українських дітей з Маріуполя
Режисерка Олеся Біда зняла документальне кіно про депортацію росіянами дітей з окупованого Маріуполя.
Як інформує Цензор.НЕТ, про це написала у фейсбуці Євгенія Моторевська.
“Я пішла відкопувати маму, намагалася руками, тому що лопат поблизу не було. Поруч літали літаки. Мені було і страшно в той час, і я хотіла допомогти мамі. Я її відкопала, щоби вона могла дихати, а потім пішла просити про допомогу”
Повномасштабне вторгнення 14-річна Софія зустріла в Маріуполі. Дівчина разом з мамою, братом та молодшою сестрою ховалися в підвалах міста. В один із днів сімʼя потрапила під бомбардування російської авіації.
Брат загинув одразу, мама — через кілька годин після того, як її дістали з-під завалів. Її поховали у подвірʼї будинку.
За деякий час дівчат депортували спочатку в окупований Новоазовськ, а згодом в Донецьк. Їх тримали в одній з міських лікарень.
Водночас дівчат розшукувала найстарша сестра, яка жила в Дніпрі. Як тільки вона зʼясувала, що малі в окупованому Донецьку, вирушила за ними. Через країни Європи та Росію. Старшій сестрі на той момент було лише 19.
Коли вона вже була в дорозі, до дівчат прийшла “знайомитися” родина для всиновлення. Хоча представники окупаційної влади давали слово, що не будуть нікуди віддати дівчат до приїзду старшої сестри.
Софію і її молодшу сестру дивом вдалося вирвати з Донецька. Дівчата тепер живуть в Дніпрі. Але ця історія виключення.
Кілька місяців Олеся Біда працювала над документальним фільмом про депортацію. Ми також ідентифікували велику групу дітей, яких росіяни викрили з Маріуполя в перші місяці повномасштабної війни. З 31 дитини повернути вдалося лише 4.
“Я здійснив його мрію, на його День народження сфотографувався біля памʼятника Бандері у Львові. Він каже, щоб ми забрали його, якщо дійдемо до Москви”, — говорить друг хлопця, який вже другий рік живе в Росії в так званій прийомній родині.
Ці діти живуть під тотальним контролем. Їх обмежують у користуванні телефонами, встановлюють камери у квартирах, змушують змінювати імена в соціальних мережах. Значну частину з них вдома чекають рідні. Але забрати дитину з території Росії зараз майже неможливо. Тих підлітків, які наважуються втікати, затримують на кордоні й повертають “новим батькам”.
Я не знаю чи зможе Україна колись ідентифікувати всіх дітей, яких викрали з нашої території. Мова йде про сотні тисяч депортованих. Так само, мені страшно від думки, що когось з цих молодих людей ми вже ніколи не повернемо додому.
Але ми мусимо фіксувати кожного російського чиновника, кожного колаборанта зі сходу чи півдня, які причетні до викрадення українських дітей. Рано чи пізно, але вони будуть відповідати за цей злочин.
