Таємничі технології стародавньої цивілізації Тіуанако
Що найбільше вражає в деяких пам’ятниках далекого минулого, то це те, що ми досі не знаємо, як вони це зробили. Яскравим підтвердженням цього є Тіуанако, розташований в Альтіплано (велике плато) в Андах, на висоті 3 800 метрів над рівнем моря.
Тіауанако – це невелике село на південний схід від озера Тітікака, всесвітньо відоме місце археологічних розкопок з дивними пам’ятниками віком 1400 років та церемоніальними будинками. Точність та деталізація кам’яних блоків привертали увагу вчених з дня відкриття цього місця. Фахівці сильно сумнівалися, що блоки могли бути вирізані за допомогою примітивних інструментів та технологій, які мали індіанці в ті часи.
Стародавні пам’ятники, які залишила після себе ця загадкова давня цивілізація, просто вражають уяву. Останні археологічні дані показують, що ця андська цивілізація була заснована приблизно в 110 році нашої ери, а пік її розквіту припав на 800 рік нашої ери. Вона проіснувала всього кілька століть і занепала до 1100-1200 років нашої ери.
Перший дивовижний пам’ятник Тіуанако – це мегаліт, за назвою “Ворота Сонця”.
Величезна споруда створена з єдиного цілісного каменю. Точність, з якою древні архітектори обробили цей величезний камінь, досі ставить вчених у безвихідь. Проблема в тому, що у мешканців Тіуанако на той час були лише примітивні кам’яні інструменти та нічого металевого. Однак, вони досягли на цьому та багатьох інших гігантських каменях таких кутів і гладкості, які сьогодні можна відтворити лише за допомогою технології лазерного наведення.
Крім того, не так просто було викопати й перевезти цей камінь. Адже його вага становить 10 тонн, а найближчий кар’єр, де було викопано цей і багато інших кам’яних брил, знаходиться за 40 км від місця встановлення, яке знаходилося в центрі столиці Тіуанако. Як давні архітектори робили це, якщо вони навіть про колесо нічого не знали? Так, у них були лами, але лами не могли використовуватися як тяглові тварини, як коні й воли, наприклад. Загалом вчені досі ламають над цим голову.
Там також знаходиться храм Каласасайя, який ідеально вирівняний по сторонах світу. Знову ж таки, філігранність кам’яної кладки дуже примітна і демонструє невластиву для тієї епохи технологічність у вирізці та з’єднанні всіх цих блоків – вагою від 0,5 до 15 тонн – з майже абсолютною точністю.
Ще один приклад дивної просунутості “відсталих” індіанців — маленькі отвори, які майстри Тіуанако змогли просвердлити в камінні. Як це було зроблено, досі ніхто переконливо пояснити не зміг.
Найбільше вражає храм Пумапунку, де знайдено каміння з точно вирізаними прямими лініями.
У Пумапунку також знаходяться найбільші камені, вага яких оцінюється в 131 тонну та 85 тонн. Вони є платформами для храму. Навіть священні римляни чи єгиптяни на піку розвитку своїх цивілізацій не могли дозволити собі добувати та транспортувати брили такого розміру та ваги.
Щоб підтримувати все це неймовірне будівництво, на великому, але дуже неродючому плато Анд, стародавніми жителями була розроблена складна система масштабного сільського господарства, в центрі якого знаходилися підняті поля або вару-вару. Зауважте, ця цивілізація процвітала протягом 500 років на території, яка вища за гору Фудзі в Японії й всього на 900 метрів нижча Монблану, найвищої вершини Західної Європи.
Це дуже примітно, оскільки означає, що люди Тіуанако створили сільськогосподарську систему, що процвітає, і побудували ці величезні, точні пам’ятники, дихаючи повітрям, в якому кисню вдвічі менше, ніж у прибережних районах.
Що стосується “вару вару”, то це досить складний спосіб вирощування сільськогосподарських культур у районах, які не отримують багато тепла та зазнають постійних заморозків. Нижче наведена фотографія демонструє “вару вару” в наші дні.
Як ви помітили, канали перетинають поля, де вирощується основна культура цього регіону протягом останніх 4 000 років – картопля. Ці канали були необхідними, тому що вони не лише підтримували вологість вічно сухого ґрунту, а й поглинали та накопичували сонячне тепло протягом дня. Потім ці канали віддавали сонячне тепло вночі, зігріваючи навколишні поля і не даючи їм загинути від лютого холоду та постійних заморозків на Альтіплано.
Виходить, що замість того, щоб просто вирощувати достатню кількість їжі, цивілізації тіуанако довелося побудувати складні канали та іригаційні системи, загальна довжина яких, ймовірно, становила тисячі кілометрів. Вода надходила з величезного озера Тітікака, розташованого приблизно за 20 км від місця поселення.
Це дозволило регіону Альтіплано прогодувати майже 1 мільйон людей за часів розквіту Тіуанако – це набагато більше, ніж там мешкає зараз. При цьому у столиці (де знаходилися Ворота Сонця та храм Каласасайя) проживало близько 40 000 осіб.
Вражаюче, якщо не сказати більше. На жаль, вчені знають про мешканців Тіуанако дуже мало, оскільки вони залишили по собі дуже мало артефактів та не мали писемності. Тільки незрозуміло, як вони тоді проводили складні інженерні розрахунки.
Однак, здається таємниця Н-подібних кам’яних блоків Тіауанако вже розгадана. Відкриття свідчить про велику винахідливість древніх будівельників.
Роботи, проведені у 2017-2018 роках на монументальному камені, що становлять пам’ятник Пуму Пунку в Болівії (Південна Америка), підтвердили, що каміння є давніми штучними геополімерами. Дослідники намагалися знайти джерело матеріалу для виготовлення блоків, з яких було побудовано майже все місто. Ще 1892 року археологи виявили, що андезити швидше за все були зібрані на рівнині, розташованій біля підніжжя вулкана Серро Хаппіа. Щоб зробити геополімерний андезитовий камінь, будівельники перевозили андезитовий пісок від підніжжя вулкана і додавали органо-мінеральну геополімерну сполуку, виготовлену з місцевих інгредієнтів біомаси.
Геохімічний аналіз підтвердив, що склад Н-подібних блоків з Пуму Пунку збігається зі складом андезитового піску, але також включає органомінеральні сполучні, послід кажанів та інші інгредієнти, використані для виробництва блоків андезитового геополімеру.
Підтверджено, що стародавні архітектори не використовували численні чотирикутні вулканічні блоки, знамениті piedras cansadas (“втомлені камені”), каміння природного вулканічного походження, які досі розкидані по обидва боки озера Тітікака. Для створення пам’ятників Тіауанако з андезитового геополімеру їм не потрібно було подрібнювати андезитові породи або вирізати з них блоки. Вони використовували пісок.
Якщо дослідження пройде рецензування іншими вченими, можна вважати, що таємницю загадкових Н-образных кам’яних блоків розкрито офіційно.
Це, звичайно, не підтвердження будівництва допотопними високорозвиненими цивілізаціями, але все-таки склад геполімерного бетону показав величезну винахідливість стародавніх будівельників, які створювали неймовірно міцні блоки, використовуючи те, що вони могли знайти навколо себе та способами, на які археологи ніяк не очікували.
