«Наша Перемога»
Навіяно «парадом перемоги», який влаштував 9 травня 2023 року путін на красній площі в москві й присвячено «стандартному» росіянину:
До твого діда прийшли на світанку до його сільського будинку. Дружина та діти ще спали. На нього наставили гвинтівки та забрали весь хліб, паспорт, заощадження та відвели худобу. Коли сім’я прокинулася, то застала твого діда в сараї з мотузкою в руці, де він перевіряв міцність поперечини. Мотузку спалили того ж дня.
Через кілька років до твого діда вночі постукали у двері. Вже ніхто не спав. Йому сказали збиратися. Твоя бабуся впала в передпокої на підлогу і вчепилася у розпачі в ногу свого чоловіка. Її вдарили прикладом по голові. Кров цівкою побігла по скроні й потекла в темряву відчинених дверей. “Підлога нерівна у нас” – останнє, що подумала твоя бабуся перед тим, як знепритомніти. Діти все бачили. Здається, вони плакали. Твого діда відвезли на Колиму. 10 років без права листування.
Твого діда вивів із короткого забуття різкий удар у печінку. Його живий труп важко піднявся з крижаної баракової землі. Його вивели у двір і вибили йому кілька зубів — повільно прокидався. Потім його дистрофічне тіло закинули у вагон, набитий такими ж людськими відлуннями, як він та відвезли на фронт. Твій дід нічого не відчував, окрім голоду. Йому хотілося їсти та померти. Вмерти він не міг. У голові його промайнув той ранок у селі, хлів, мотузка. “Навіщо вони так рано прийшли, ще б хвилин 5 і все було б закінчено” – тупо, без емоцій у голові виникла бліда думка.
Першого ж дня твого діда кинули в атаку. Під кулі, під танки. Ззаду стояли ті самі, вони цілилися в спину на той випадок, коли твій дід не захоче бігти в атаку. Він побіг. Дивом (навіщось) твій дід вижив. Кулі потрапили йому в пах, у ногу й одна розірвала йому вухо. Він опинився у шпиталі.
Війна закінчилась. Твій дід тяжким інвалідом повернувся додому. Але рідні мури зустріли його глухою тишею. Не було кому його зустрічати. Діти згинули на фронті. Дружина безвісти зникла у таборах. Твій дід потім дізнався, що її забрали через тиждень після його арешту. Забрали, як дружину ворога народу, дружину зрадника батьківщини. Так, сусід твого діда дуже любив епістолярний жанр, а завжди здавався такою пристойною людиною. Але це вже було неважливо. Твій дід не зміг знайти роботу – він був нікому не потрібен, усередині нього була випалена пустка. Він не знав, що робити далі, як жити. Твоєму дідові наказали залишити Москву протягом трьох днів і ніколи не повертатись. Він поїхав.
Потім він помер, ти його не застав. Помер десь на самоті, чи то під Рязанню, чи ще десь. Поховали його швидко та непомітно. До речі, останніми роками він дуже багато пив. Іноді плакав. Ночами прокидався і хрипів, задихався і падав із ліжка. Ніхто не знає, що він відчував у ті хвилини. Та й ти про це ніколи не подумаєш.
Минуло 78 років. Ти наклеїв на свою кредитну німецьку іномарку “можемо повторити”. На свою аватарку в соціальних мережах ти поставив букву “Z”. Ти радієш від нової війни, ти строчиш доноси на “націонал-зрадників. Сьогодні ти там щось збирався святкувати. Ти любиш парад – тобі дуже подобаються танки. На трибуні ти, можливо, помітиш ветерана, який цілився у твого діда в спину. А може того, хто колись ударив твою бабусю прикладом прямо у скроню. А може це будуть не вони – у будь-якому випадку ти не замислюєшся над цим. З ранку ти нарядиш своїх дітей у військову форму, роздаси їм іграшкові автомати. На камеру вони прочитають вірш про геройські подвиги тієї війни.
Ти радий, підбадьорений, у тебе піднесений настрій і ти навіть знайшов єдину фотографію свого діда, щоб гордо піти з нею маршувати москвою, напнувши собі на голову пілотку з червоною зіркою.
“Наша Перемога” – з гордістю думатимеш ти.
Увечері ти нап’єшся з друзями. Спустившись на подвір’я, будеш ревти “Ура” салюту, що вибухає, а потім плутаною мовою будеш розповідати товаришам по чарці, що твій дід воював, що тоді фашистську гадину задавили, зараз тим більше треба давити, тоді дійшли до Берліна, а зараз дійдемо Києва. Кричатимеш, що “фашизм не пройде!”, так і не здогадавшись, що фашизм, справді, звідси нікуди й не пішов.
Вранці ти похмелишся і будеш чомусь жити далі.
