Як путін зненавидів Україну

25.04.202325.04.2023 fenixslovo 0 коментарів верстка, ненависть, Путін, розслідування

Розслідування того, як російський президент прийшов до ідеї війни з Україною.

Мотивами Путіна для початку війни з Україною були особиста образа і бажання реваншу. Останньою краплею стало закриття медіаактивів його кума Віктора Медведчука. Путін вирішив напасти на Київ у лютому-березні 2021 року, повідомляють джерела Verstka. Підготовка до вторгнення тривала майже рік, але весь цей час Кремль виходив з невірних припущень і розрахунків.

Автор тексту – Ілля Жегульов, колишній спецкореспондент SmartMoney, Forbes, Meduza, Reuters. Він написав книгу «Царський хід: таємна боротьба за владу і вплив в сучасній Росії. Від Єльцина до Путіна» про вищих кремлівських чиновників, які приймали ключові рішення в останні роки правління Бориса Єльцина, в тому числі про вибір Володимира Путіна своїм наступником.

Це розслідування було засноване на розмовах з колишніми і нинішніми чиновниками російської та української влади. Кожен з них займає певне місце або в українському політичному істеблішменті, або в російському. Що насправді призвело до війни – складна тема для обох країн. Спеціально для «Верстки» журналіст Ілля Жегульов з’ясував, як так вийшло, що у Володимира Путіна виникла сама ідея війни з Україною, коли було прийнято ключове рішення і хто на нього впливав. Розповіді колишніх і нинішніх функціонерів, близьких до Кремля, не можуть служити виправданням трагедії, але вони допомагають зрозуміти еволюцію мислення російського правителя, яка до неї призвела.

ВМІСТ

Після губернаторських виборів в Московській області у вересні 2013 року один з кураторів величезної команди політтехнологів, потираючи руки, сказав: «Ну, хлопці, молодці, зараз поїдете на Західну Україну тренуватися», – згадує в розмові з Верстка політтехнолог, близький до адміністрації президента РФ. Десять років тому, за його словами, не було дискурсу про те, що є якісь «погані українці» взагалі: російські технологи працювали як з командою Віктора Януковича, так і з його опонентами з більш проєвропейських політиків, і ні в кого не виникало питань. Політтехнологи отримували вигідні контракти від усіх сторін і заробляли гроші. “А скільки спілкувань між футбольними фанатами було росіяни і українці, дружба була справжньою. І націоналісти дружили один з одним.

Ставлення Кремля до України, здавалося, змінилося за лічені тижні лютого 2014 року, коли Путін одноосібно вирішив анексувати Крим. Але це не зовсім так: судячи з розповідей очевидців, в голові російського президента думка про сусідню країну склалося набагато раніше.

“Наш сучий син”

До Помаранчевої революції 2004 року серйозні розбіжності були у Москви і Києва лише один раз: в 2003 році каменем спотикання став острів Тузла в Азовському морі, де проживало 30 сімей рибалок. У якийсь момент Росія почала насипати берег у напрямку рибальського острова, що викликало велику напругу аж до посилення оборони Тузли регулярними військами України. Але в підсумку обидві країни домовилися про угоду про співпрацю в Азовському морі і Керченській протоці і надовго забули про конфлікт.

Залишивши пост президента України Леоніда Кучма після двох термінів, президент України, попросив Москву підтримати його наступника Віктора Януковича, що Кремль охоче і зробив.

“В ефірі виходять спеціальні програми трьох загальнонаціональних телеканалів України: телеканалів “Інтер”, “1+1” і “Перший національний”: “Володимир Путін. Жити”… географія проблематики – вся Україна. Всі дзвінки з території України безкоштовні », – говорив ведучий російською мовою в студії, як ніби він не в Києві, а в Останкіно. У студії в Києві, між двома прапорами – України і Росії – протягом години сидів президент Росії і відповідав на питання громадян сусідньої держави. Це був кінець жовтня 2004 року, завершальний етап президентської кампанії Віктора Януковича, на який спиралася Москва.

Щоб підтримати кандидата, Путін приїхав до Києва і брав участь у прямому аналогу російської «прямої лінії» з тією різницею, що йому задавали питання українці (надійшло понад 80 тисяч питань). Путін навіть сказав що Росії є чому повчитися в України, кажуть, що економічне зростання України за прем’єр-міністра Януковича за темпами обігнало російське.

Виборами керував Дмитро Медведєв з Москви, який тоді очолював адміністрацію президента Росії, і з Києва глава адміністрації президента України Віктор Медведчук. Саме в той рік Путін став хрещеним батьком його дочки Дар’ї. У той час адміністрація президента України тісно співпрацювала з російською, а спеціальним помічником по зв’язках між двома адміністраціями, за його власним визнанням, був російський політтехнолог Гліб Павловський . Одним з передвиборчих ходів Москви стала карта «трьох сортів України», на яку Віктор Ющенко нібито поділив країну, де третій сорт – південь і схід України.

Але ніщо з цього не допомогло. В результаті Помаранчевої революції після масових протестів і повторного голосування в 2004 році Віктор Ющенко став президентом України.

Але Москва продовжувала робити ставку на протидію і навіть відокремлення регіонів. У розпал Помаранчевої революції була навіть здійснена перша спроба розділити Південь і Схід – в Сєвєродонецьку відбувся проросійський з’їзд депутатів усіх рівнів, від Росії на той момент в ньому взяв участь впливовий політик, мер Москви Юрій Лужков. У свою чергу тодішній голова Донецької обласної ради Борис Колесніков прямо закликав до виходу зі складу України: «Ми пропонуємо: висловити недовіру всім вищим органам державної влади, які порушили закон. Створення нової південно-східної української держави у формі федеративної республіки. Харків стане столицею нової держави, таким чином буде відновлена перша столиця незалежної української республіки”, – сказав Колесніков. Однак до цього не дійшло. Росія тоді не втручалася зі зброєю в справи суверенної держави, і ніхто не йшов на відділення без підтримки. На пропозицію «Верстки» розповісти про це зараз Колесніков відповів: «Спасибі, мені нецікаво» (Фонд Колеснікова активно підтримує Збройні сили України, а всю обкладинку його профілю в Facebook займає величезний український прапор).

До 2010 року прозахідний президент Ющенко втратив більшу частину свого рейтингу, а на початку 2010 року на президентських виборах переміг Янукович – і на цей раз у виборців вже не було масових претензій до підрахунку голосів.

Ставши президентом, Янукович одразу почав приймати рішення, про які Москва навіть мріяти не могла ще за часів поміркованого політика Кучми – заявив, що Україна не вступить до НАТО, ініціював закон про статус російської мови як регіональної і заявив, що Голодомор – це не геноцид українського народу, а спільна проблема радянської історії.

«Наші спецслужби сиділи в керівництві України, керували нею та окремими бізнес-підрозділами. Чи був сенс щось робити, коли кожен був своїм?» – говорить джерело, близьке до адміністрації президента РФ. За його словами, план був простий – зближення з Україною за зразком і подобою зближення з Білоруссю. “У країні був цілий президент, який фактично був у нас на зарплаті”, – пояснює джерело Verstka. – Як у Штатах свого часу президент Фульхенсіо Батіста був на Кубі, так і у нас в Україні був Янукович. Ставлення до нього було таким же. Звичайно, йому підігравали і допомагали. Це був наш сучий син».

Віктор Янукович та Володимир Путін, грудень 2013 Фото: kremlin.ru

При цьому Росія працювала дипломатично, намагаючись відмовити Європу від загравань з Україною. “Російські дипломати приїхали в Париж, вони сказали Заходу, що ми проти європейської асоціації, цього не станеться, ви повинні це зупинити”, – говорить джерело, близьке до Владислава Суркова, який з 2013 по 2019 рік відповідав у Кремлі, в тому числі за питання, пов’язані з Україною. – Мовляв, це буде удар по відносинах, які існують між Україною і Росією. Почалося з цієї історії, історії про русский мир не було взагалі».

Янукович відкинув угоду про асоціацію з ЄС і піддався спокусі Кремля приєднатися до Митного союзу з Росією, який закінчився другим у його житті Майданом.

“Він тоді був грубим”

Ставлення Путіна до України зіпсувалося разом із відносинами із Заходом. Досить швидко пострадянський простір, і в першу чергу, Україна і Грузія, стали простором протистояння для кремлівського лідера.

Першим ударом для Путіна стала «Революція троянд» в Грузії, коли після масових протестів в країні лідер змінився на прозахідного, незрозумілого Путіну Міхеїла Саакашвілі, другим – більш серйозним – «помаранчева революція» в Україні. «Справа не в ставленні до України. Був не просто Майдан, було руйнування всіх правил гри», – пояснює логіку образи Путіна близька до нього людина. Право громадян змінювати владу в своїх країнах за допомогою демонстрацій і виборів в Кремлі не сприймалося всерйоз, вважаючи подібні виступи виключно результатом зовнішнього впливу з боку Заходу.

Все це привело Путіна до мюнхенської промови 2007 року, яку Захід інтерпретував критично. “Він тоді був трохи грубим, говорив досить неполіткоректно”, – зараз оцінює джерело, близьке до Кремля. – На це Захід сказав: мовляв, який поганий, лається, пішов в дупу, грубий неотесаний мудлан. Це і стало приблизним підсумком його виступу».

Крім революцій на пострадянському просторі і розширення НАТО на Схід, у відносинах між Вашингтоном і Москвою виникли й інші дратівливі речі. Як приклад чиновник адміністрації президента наводить історію вступу до Світової організації торгівлі, до якого Росія, на його думку, була готова більше, ніж Україна, і першою прийняла Україну.

А в 2011 році Олександру Волошину, який тоді займався розвитком Міжнародного фінансового центру в столиці, зателефонував посол Росії в Україні Михайло Зурабов. Він повідомив, що в Києві також створюється Центральний депозитарій цінних паперів, і куратори проекту запропонували підписати угоду про співпрацю з Москвою. Волошин був не проти, але домовленості не склалося. У Кремлі це сприйняли як черговий результат втручання США, розповідає цю історію чиновник адміністрації президента РФ, який спілкувався з черговими американцями.

Нова філософія

Поряд зі зміною ставлення до Заходу на Путіна вплинули і внутрішні історії. Під час і після протестів 2012 року Путін почав проводити більше часу наодинці з книгами певного роду. Серед наближених до Кремля людей ходили розмови про те, що Путін все частіше сидить в архівах. Для нього приблизно в цей час навіть створили спеціальну робочу групу в адміністрації президента, яка підбирала йому книги і необхідні сторінки на поставлену ним тему, розповідає колишній кремлівський політтехнолог.

Ще до подій на Болотній Путін зацікавився білогвардійським філософом Іваном Ільїним, а після невдалих протестів російський президент став набагато більше занурюватися в тексти авторів з поглядами, схожими з Ільїним. Сподобався він і релігійному філософу початку XX століття Василю Розанову. Останній критично ставився до лібералів та інтелектуалів: «Так, я вважаю, що краще стояти поліцейським на розі двох вулиць, більш «цивільним», кориснішим, благороднішим і відповідно до людської гідності, ніж сидіти… «за розумним сніданком» і розбещено обговорюємо, як «у нас все погано» і як «ми самі добрі», праведні, чесні і «готові постраждати за правду»…

Ільїн, у свою чергу, не відчував ніякого шанування України як незалежної держави. «Україна визнана найбільш загрозливою частиною Росії в сенсі відділення і завоювань», – писав філософ в резолюції з’їзду білих емігрантів в 1938 році. – Український сепаратизм – це штучне явище, позбавлене реальних підстав. Вона виникла з амбіцій вождів і міжнародної інтриги завоювань.

Цитати з виступів Ільїна, Розанова та інших імперськи налаштованих авторів, в тому числі сучасних, прослизнули в публічних виступах Путіна. Технолог, знайомий з роботою російських націоналістів, які раніше працювали на Кремль, впізнає в промовах російського президента вплив поміркованого російського націоналіста Костянтина Крилова, автора статті про те, чому ображаються росіяни, і навіть Дмитра Галковського, який бачить витоки всіх російських заворушень в іноземному впливі. «Я почав говорити практично прямо від них», – дивується колишній кремлівський технолог з багатим минулим в колі поміркованих націоналістів.

«У цьому пантеоні богів все просто вишикувалося», – каже один з колишніх навколокремлівських технологів. – Українців культивують західні держави хитрістю, обманом, маніпуляціями та технологіями з метою антиросії. У старообрядців не вийшло, так сталося з українцями. Це ідеальні росіяни для ворогів Росії. А Україна як держава створювалася, будувалася саме в складі СРСР, часто на шкоду російському населенню.

Мене не хвилюють наслідки

Ще в січні 2014 року Путін не мав наміру захоплювати Крим. Про це розповідають три джерела – в адміністрації президента, серед технологів, близьких до Кремля, і серед знайомих, близьких до Путіна. Рішення було прийнято спонтанно, коли в лютому Кремль зрозумів, що протестувальники в центрі Києва перемагають правління Януковича. Спочатку Москва знову зробила ставку на з’їзд депутатів з можливим подальшим відділенням частини України. В організації конгресу брали участь російські технологи, розповідає Verstka одне з джерел, близьких до Владислава Суркова. З’їзд депутатів південного сходу України повинен був очолити сам Віктор Янукович, який прилетів до Харкова, терміново відступивши з Києва на вертольоті.

Однак в останній момент господарі Харкова і області Геннадій Кернес і Михайло Добкін відмовилися грати в цю гру. “Коли вони зрозуміли, що Росія хоче зіграти на розвалі країни, вони різко стали проукраїнськи налаштованими і сказали Януковичу, що не підтримують цю ідею”, – говорить джерело, залучене до підготовки з’їзду. 22 лютого Янукович був уже в Харкові, але зрозумівши, що ідея провалилася, до глядачів не прийшов. На з’їзді замість закликів до відділення виступили Кернес і Добкін, які закликали до миру і обіцяли зберегти єдність України. Операція Росії провалилася. Того ж дня Верховна Рада усунула Януковича від влади.

Саме в ніч з 22 на 23 лютого, після втечі Януковича з Харкова, Путін вирішив анексувати Крим. Він говорив про це себі, ак підтвердили джерела, близькі до президента. Зустріч в Сочі, де в цей момент закривалася зимова Олімпіада, тривала до 7 ранку за участю чотирьох найближчих до неї силовиків. Як свідчить один з найближчих знайомих Путіна, спочатку силовики намагалися його відмовити: «Путін сказав, хлопці, у нас останній шанс, такого шансу більше не буде, я беру на себе відповідальність».

Пізніше в розмові з іншим своїм близьким знайомим, який сказав йому, що анексія Криму – це катастрофа і наслідки будуть жахливими, Путін відповів, що його не хвилюють наслідки: «Величезний історичний шматок нашої землі повернеться до складу Росії, такого не було за 1000 років, так що ця земля буде повернута практично без крові, без жертв. Що там не було далі, тепер Крим все одно залишиться російським» я. Спочатку Путін не очікував, що анексія Криму зустріне таку підтримку у себе вдома.

На початку березня російські чиновники почали інкогніто відвідувати Крим і прикордонні з Росією райони Донбасу. «Майже в кожному міністерстві був депутат, який таємно їздив туди, щоб випробувати води», – згадує колишній урядовець. Чиновники виконали таємне доручення Путіна, щоб підготуватися до майбутньої «інтеграції українських регіонів до складу Росії». За словами колишнього функціонера, крім Криму, в урядових документах аналізувалася вартість «приєднання до Росії в Донецькій, Луганській і Харківській областях». Але цим ідеям тоді не судилося збутися.

Чіткого плану, як захопити території, не було. Спроби зібрати повстанські загони були, крім Одеси та Дніпропетровська. З гріхом навпіл вийшло тільки в Донецьку і Луганську. “Донбас – сталася помилка, пов’язана з тим, що здавалося: в Донецьку народ теж підніметься, як і в Криму”, – говорить джерело, знайоме з учасниками процесу. – Але спроба підняти народ не була особливо успішною ».

Історія з відділенням Донбасу більше не була особистою ініціативою Путіна. «Це була ініціатива ФСБ, яка вирішила скористатися ситуацією і розкрутила всю цю історію», – розповідає Верстка джерело, близьке до Путіна на той момент. Це підтверджує і інше джерело, близьке до адміністрації президента: «Була спецоперація з Кримом, спецоперації з Донбасом не було, було кілька гравців, які сказали Путіну – давайте зайдемо, в Україні є проросійські сили, ми організуємо контркампанію, ми не повинні кидати людей». Костянтин Малофєєв, православний бізнесмен, близький до ФСБ, Сергій Глазьєв, який більше року формує мережі українців, які підтримували Росію, і бізнесмен Сергій Курченко з сім’ї Януковича, вписались в цю історію.

“Всі грали в різні ігри, і майже ніхто не координував їх діяльність”, – говорить джерело, близьке до Кремля.

Після того як в Донецьку і Луганську виникли сепаратистські утворення, Путін доручив інтегруватися в процес іншим підлеглим, наприклад, Владиславу Суркову, який почав займатися політичною частиною – побудовою системи управління бунтівними регіонами.

Незважаючи на неофіційну участь російських військ у серпні 2014 року, планів і готовності до повномасштабної війни не було, Кремль сподівався перехитрити українську владу: Мінські угоди стали великим полегшенням для Путіна, каже колишній член переговорної групи: «Путін сам особисто брав участь у написанні Мінських угод. Він сам сформулював пункти, що стосуються статусу і політичного регулювання.

І тоді Путін міг лише закликати до виконання Мінських угод. «А що означає виконувати Мінські угоди? Україна вводить закон про особливий статус ДНР і ЛНР, змінює конституцію, всі республіки формально повертаються під контроль України зі своїми двома армійськими корпусами і зі своїми політичними структурами, обраними під контролем Росії, говорить джерело безпосередньо з Росії, яке брало участь в їх розробці. – І все це легалізовано. Тобто в Україні з’являються два чужих тіла, які не підкоряються Києву. Ось що таке «Мінськ». Якби «Мінськ» був виконаний, то Донбас був би використаний для захоплення всієї України за зразком Донбасу. Таким був план».

За словами іншого джерела, близького до президента, Путін вважав, що просто обдурив тодішнього президента України Петра Порошенка: «Спочатку вибори, а потім передача кордону, а не навпаки – завжди зрозуміло, хто переможе на цих виборах. Що в цій метушні Порошенку було важливо зупинити війну, і він не вдавався в подробиція. У Кремлі конфлікт заморозили.

«Люди, які працювали з Кремлем, ніколи не говорили слова «війна». Було повне відчуття, що війна закінчена, всім росіянам пояснювали, що Росія війни не хоче», – знизує плечима політолог, який тоді працював з Кремлем. При цьому, за його словами, на зустрічах він часто чув таку фразу: «Путін хоче всю Україну». «Тоді це сприймалося як якась примха. Ну, він хоче і хоче”, – коментує він. За словами іншого джерела, конфлікт навколо так званих ДНР і ЛНР йшов на користь саме в тліючому вигляді: «Конфлікт тлів і тлів, не міг згаснути, ніхто не був зацікавлений в його загасанні. Він годував усіх і давав усім політичні перспективи».

Те, що особисто В. Путін взагалі не збирається залишати українську тему, можна було зрозуміти за змістом політичних програм російських державних каналів усі ці роки. «У світі відбувається дуже багато проблем і подій. І ці ідіоти збираються в дискусіях і весь час про Україну”, – говорить джерело, яке дружило з Путіним. – Навіть не про Сирію. Не про Америку, яка нам категорично не подобається. І раптом про Україну. Очевидно, що це не порядок денний, і він весь час нав’язувався і нав’язувався». За словами джерела, це не могло бути особистою ідеєю куратора телебачення з АП. Це, безумовно, була інсталяція з самого верху.

Путін продовжував агресивно виступати проти зв’язків України зі Сполученими Штатами. «Він був упевнений, що НАТО і США по суті контролюють Україну. У нього немає ніякого роздвоєння на цю тему”, – каже один з людей, близьких до Путіна в той час. “У посольстві США в Україні працює понад 1000 осіб, а у нас сто людей”, – цитує Путіна один хороший друг. – Бюджет посольства США в Україні в десятки разів більший. Путін, звичайно, вважав, що США приймають всі рішення щодо України, і переконати його було неможливо. Насправді, як повідомляв Bloomberg, у січні 2022 року в посольстві США в Києві працювало близько 180 громадян США та 560 українців.

Миротворець війни

У 2019 році Володимир Зеленський несподівано переміг на президентських виборах. Напевно, з усіх українських президентів Зеленський мав найширшу палітру зв’язків з Москвою. Єдиний з усіх президентів, він навіть деякий час жив у Москві, працюючи в КВН. У ніч на 2014 рік він разом з Максимом Галкіним вів новорічне шоу на каналі «Росія-1».

Паралельно з передвиборчою риторикою про те, що з Путіним просто необхідно домовлятися, і обіцянкою миру в Україні він, очевидно, викликав серйозні підозри у тих українців, які точно не хотіли дружби з Росією, і обережний оптимізм у Москві. Під час першої телефонної розмови із Зеленським Путін поводився шанобливо, “відчувалося, що він хоче знайти спільну мову”, сказав колишній керівник Офісу президента України Андрій Богдан.

Під час цього дзвінка президент України запропонував змінити кума Путіна Віктора Медведчука на його помічника Андрія Єрмака в переговорному процесі щодо Донбасу. За словами джерела, близького до адміністрації президента РФ, Зеленський вважав, що Медведчук “просто заробляє гроші, використовує зв’язки для заробітку”.

Кремль не наполягав, а потім погодився змінити Медведчука.
“Очевидно, що він (Зеленський – ред.) талановита людина, навчений. І прийшов з відносно наївними ідеями, що тепер він про все домовиться по-людськи », – розповідає джерело, близьке до російського уряду. – Звичайно, він не був проамериканським, він був проукраїнським. І я щиро хотів зробити щось хороше». За словами трьох джерел, Зеленський дуже хотів перезавантажити відносини з Москвою, його команда ходила до різних людей з порадами, як це зробити, в тому числі Єрмаку разом із Зеленським дзвонив колишньому главі адміністрації президента Олександру Волошину. Путін також сподівався, що вдасться домовитися із Зеленським, припустив, що він переможе недосвідченого політика і нарешті запустить виконання Мінських угод, що для Росії буде рівносильно великій перемозі.

У грудні 2019 року Путін їздив до Парижа в повній впевненості, що довгострокове питання зрушиться з місця. Однак, як виявилося, Зеленський був ще складнішим переговірником, ніж його попередник: він відмовився проводити вибори на Донбасі до передачі кордону, а члени його команди навіть намагалися переписати в домовленостях ключовий пункт про особливий статус Донбасу, зробивши його не постійним, а тимчасовим. Сурков, який брав участь у переговорах, погрожував взагалі припинити мирні переговори і, за словами одного з українських міністрів, мало не кулаками кинувся на свого колегу Андрія Єрмака і нібито кричав і тупав ногами.

Як би там не було, тепла ванна, на яку розраховував Путін, перетворилася на холодний душ. «Путін, який спустився з гори, щоб прийняти капітуляцію України, насправді опинився в ролі покинутої нареченої», – оцінює цей візит у розмові з Верстка один із тих, хто розробляв зовнішньополітичну стратегію Зеленського у своєму передвиборчому штабі Олександр Харебін. – Приїзд Путіна в Париж був колосальною помилкою російського президента, який переоцінив неготовність Зеленського і його команди. З великого царя всієї Русі Путін став мало не посміховиськом. Допомагав йому в цьому Зеленський: прямо під час виступу Путіна на пресконференції, коли президент Росії сказав, що документ про неухильне дотримання Мінських домовленостей ухвалено, Зеленський посміхнувся і похитав головою, а коли заговорив про особливий статус, то зовсім розвеселився і навіть закрив рот рукою, щоб не сміятися. “Це було несподівано для всіх і вперше так очевидно”, – розповідає український радник Харебін. – Путін фактично отримав публічного ляпаса. І це, можливо, був травматичний досвід». З виразу обличчя російського президента було видно, що він насилу витримає спільну пресконференцію, навіть не дивився в бік Зеленського і часто перевіряв папери. З тих пір Зеленський і Путін жодного разу не зустрічалися, а Сурков пішов у відставку через два місяці з поста куратора України і Донбасу. Після провалу в Парижі Москва зробила ставку на м’яку силу. А Віктор Медведчук став ключовою довіреною особою Кремля.

Останній пункт

Путін не забув колишнього главу адміністрації президента Кучми, навіть коли той пішов з політики. У 2012 році Путін запізнився на зустріч з президентом Віктором Януковичем на чотири години, а потім демонстративно відвідав Медведчука у нього вдома. За вечерею він показав йому аквадискотеку – кольорові фонтани, які змінюють колір у відповідь на музику. «І була професійна зйомка, зрозуміло, що знімали не папараці, а відкрито працював особистий оператор», – згадував телеведучий Євген Кисельов в розмові з автором «Макета». Кадри візиту Путіна до Медведчука показали на українському телебаченні.

Після 2014 року Медведчук, як найбільш дружній до Москви політик, почав організовувати переговори тристоронньої групия, а також обмін полоненими. Наприкінці правління Петра Порошенка соратник Медведчука Тарас Козак придбав три новинні канали, які згодом стали каменем спотикання між Медведчуком, якого в Україні називали реальним власником телеканалів, і Зеленським.

Канали відображали проросійські погляди його власників, за словами медіаексперта Отара Довженка, пропаганда на них виглядала як «заяви на кшталт того, що ніхто не нападав на Україну, тут йде громадянська війна, в якій винна Україна, потрібно просто взяти і почати дружити з Росією, Крим пішов сам, тому що нам це не сподобалося, на Майдані була збройний переворот». Водночас ці телеканали послідовно критикували політику Зеленського, акцентуючи увагу на зростанні цін на житлово-комунальні послуги та соціальних проблемах. Рейтинг Зеленського почав падати, а партія «Опозиційна платформа – За життя», політраду якої очолював Медведчук, навпаки, зросла. У жовтні 2020 року партія посіла перше місце на регіональних виборах у шести областях, обігравши партію Зеленського «Слуга народу». Зеленський запам’ятає цю подію навіть після початку війни: у своєму першому інтерв’ю російським журналістам наприкінці 22 березня, під час боїв за Маріуполь, він довго розповідав про те, як Медведчук перемагав у регіонах.

У лютому 2021 року була проведена спецоперація, метою якої була нейтралізація Медведчука. Санкції стосувалися телеканалів 112 Україна, News One, ZIK та їхнього власника, соратника Медведчука Козака. За словами Зеленського, телеканали вели антиукраїнську пропаганду і втручалися в процес інтеграції країни в Євросоюз. Канали були заборонені до мовлення. Рішення про їх заборону було прийнято на терміново скликаному РНБО. В Офісі президента тоді пояснили, що 112 Україна, NewsOne, ZiK використовуються, на їхню думку, як “інструменти іноземної пропаганди в Україні”. Радник керівника Офісу Михайло Подоляк додав, що канал працював на “окупантів”. Там також заявили, що “є питання” щодо фінансування телеканалів.
Однак за півтора року до закриття каналів Зеленський заявив, що знає, з якої країни вони отримують фінансування, а голова Служби безпеки України Іван Баканов заявив, що «через канал ведеться антиукраїнська інформаційна кампанія державою-агресором».

Санкції торкнулися і особисто Медведчука, який разом з дружиною був включений до списку розслідування СБУ щодо фінансування тероризму. 11 березня 2021 року Служба безпеки України та податкова провели спецоперацію на об’єктах мережі АЗС «Глуско», які також пов’язані з родиною Медведчуків.

Три джерела, близькі до президента РФ, підтвердили, що саме ця історія зі знищенням інформаційного ресурсу Медведчука, стала останньою краплею в рішенні Путіна готуватися до військової операції. У Кремлі вирішили більше не вдаватися до інструментів «м’якої сили».

«Удар, коли у нього відібрали телебачення і партію почали переслідувати, – розповідає один зі старих знайомих російського президента. – Він сприйняв це як особистий напад. Існування Медведчука та його каналів було як міст і надія якось вирішити ситуацію політичним шляхом. І раптом Україна пішла на ескалацію. О, ви вирішили піти на ескалацію? Не розумієте, з ким маєте справу?”

На рішення Путіна вплинув і сам Медведчук, який регулярно говорив російському президенту про велику підтримку його особисто і проросійських настроїв в Україні. «Він розповідав казки, освоював гроші, які йому платили за організацію політичного опору, і не вірив, що хтось коли-небудь перевірить», – згадує джерело, близьке до адміністрації президента. «Він говорив про лояльність території, тупо вводячи Путіна в оману».

Кремль не ставив під сумнів слова Медведчука. «Замість того, щоб робити висновки про адекватність отриманої інформації, аналізувати і бачити очевидну картину, що їм тут не раді, очі прикрили образа і гнів», – знизує плечима український політрадник Харебін. Однак Медведчук і уявити собі не міг, що Путін використає його дані для проведення легкої спецоперації, метою якої була швидка зміна влади в Києві, говорить джерело, знайоме з ним. Путін всерйоз розраховував на підтримку населення по всій країні, про що йому розповів його довірений хрещений. «Для Медведчука рішення піти на війну виявилося найбільш катастрофічним сценарієм», – свідчить людина з оточення Путіна.

При вирішенні питання про війну з Медведчуком з Путіним не консультувалися. Як і ні з ким іншим. Єдиною людиною, яка мала постійний доступ до Путіна, був його друг Юрій Ковальчук. Два джерела підтверджують, що Ковальчук зіграв вирішальну роль в рішенні президента про спецоперацію. Під час пандемії тільки Юрій Ковальчук не покидав резиденцію Путіна, щоб не проходити карантин. Ковальчук ніколи не приховував своїх антизахідних настроїв і, можливо, саме він раніше захоплював Путіна тими письменниками, яких президент почав вивчати ще в другому десятилітті 2000-х. З березня 2020 року вони годинами говорять про конфлікт із Заходом та історію Росії, пише The Wall Street Journal. Це підтверджують джерела, опитані Версткою: «Путін на той момент був обмежений у спілкуванні з адекватними людьми. Він намагався ні з ким не зустрічатися, а якщо і зустрічався, то за 14 днів карантину люди ставали настільки жорстокими, що нормальної розмови не виходило. Крім того, зустріч на відстані 15 метрів не передбачає довірчого спілкування.

Саме Ковальчук переконав Путіна, що Європа розділена протиріччями і зараз найкращий час для швидкої операції, каже джерело, близьке до Кремля.

Рішення про підготовку до операції було прийнято в кінці лютого – початку березня 2021 року, за рік до війни. Вже у квітні біля кордонів України відбулися перші загрозливі навчання.

Сама підготовка проходила в найсуворішій секретності, але з літа розмови про можливу війну стали звичним явищем серед наближених до Кремля людей. 12 липня на сайті Кремля з’явилася стаття Путіна «Про історичну єдність росіян і українців». За словами Верстка, стаття багато разів змінювалася, і в одному з варіантів була пряма погроза про можливість початку військової операції. Але загроза не потрапила в остаточний варіант.

У звіті, оприлюдненому 29 березня 2023 року британським Об’єднаним королівським інститутом досліджень безпеки та оборони (RUSI), йдеться, що ФСБ готувалася до окупації України з липня 2021 року. З цією метою 9-а дирекція Департаменту оперативної інформації перетворилася в повноцінний відділ, а її штат збільшився з двох десятків співробітників до більш ніж 200 осіб. Працівників навіть поділили за регіонами України, частина займалася питаннями, пов’язаними з українським парламентом, частина – критичною інфраструктурою.

За словами джерела, близького до адміністрації президента, в дискусійному клубі «Валдай» у жовтні 2021 року один із присутніх там силовиків підтвердив у приватних розмовах, що побоювання Заходу щодо того, що Росія готується до війни, недалекі від реальності: «Це правда, ми хочемо змінити режим в Україні». Йшлося про готовність досягти цієї політичної мети силовим шляхом. Інше джерело розповідає, що в грудні, за три місяці до війни, вони вже обговорювали, як буде розділена Україна між великими корпораціями. Згідно з планом, за розвиток кожного регіону мала відповідати одна з наближених до Кремля державних або приватних корпорацій. За тиждень до вторгнення зібралася впливова закрита експертна рада із зовнішньої та оборонної політики, близька до МЗС, де близький до Кремля політолог прямо заявив, що протягом наступного тижня розпочнеться спецоперація зі зміни режиму в Києві, яка триватиме недовго.

Путін дійсно вірив, що змінити режим в Києві можна швидко і безболісно. Ковальчук переконав його, що Захід слабкий; що Україна слабка і лояльна, – Медведчук.

Нескладні розрахунки говорять про те, що до тривалої війни вони не готувалися. «Країна з населенням 44 мільйони чоловік не може бути захоплена армією в 160 тисяч чоловік», – дивується джерело, близьке до політичного крила адміністрації президента. – Якщо ви починаєте таку операцію з такими силами, ви розраховуєте на масову колаборацію лояльних українців з Росією. І операція була побудована, продумана і розроблена саме на основі цієї передумови».

За словами джерел, як і у випадку з анексією Криму, багато силовиків були проти, про що свідчить лист генерал-полковника і голови Всеросійських офіцерських зборів Леоніда Івашова, публікація експертів, близьких до Міноборони.

Міністр оборони Сергій Шойгу не став сперечатися, але навіть зрадів рішенню Путіна. «Він не розумів стану армії, і йому було цікаво. Він вважав, що Путін знає те, чого не знає він, і дійсно думав, що буде щось не набагато серйозніше, ніж анексія Криму», – розповідає один зі старих друзів Путіна. Решта еліт зіткнулися з цим фактом в день вторгнення.

«Це дивовижна війна, коли майже вся еліта проти неї. Я розмовляю з начальством в Росії, немає жодної людини з вищих ешелонів влади, яка була б «за». Але вони розуміють, що потрібно працювати в команді”, – каже колишній кремлівський чиновник, маючи на увазі приватні розмови з представниками російської влади.

Тим, хто не розуміє, показують те, що потрібно зрозуміти. Так, джерело Верстка розповідає історію про те, як один «великий чиновник» у Держдумі навесні 2022 року прийшов до куратора внутрішньої політики Кремля Сергія Кирієнка і заявив, що більше не може і хоче піти. “Наступного дня до моєї дружини прийшли співробітники ФСБ, силовики прийшли до мого сина, у якого є бізнес. Через тиждень чиновник повернувся до Кирієнка і сказав, що передумав йти. “Це добре”, – посміхнувся Кирієнко і недбало почав обговорювати подальші плани.

Обкладинка: Дмитро Осінніков

Ілля Жегульов, спеціально для «Верстка»