Повстання у Варшавському гетто: сміливий крок до смерті

19 квітня 1943 року розпочалося перше повстання єврейського населення проти нацистського режиму. У Варшавському гетто сотні євреїв чинили опір загонам СС. До 80-річниці повстання у Варшаві віддаватимуть шану жертвам.

До 80-ї річниці початку повстання у Варшавському гетто 19 квітня багато людей у Варшаві та інших польських містах щороку чіпляють на одяг жовті паперові нарциси на згадку про жертв події, що їх роздає музей історії польських євреїв POLIN. Щороку це 450 тисяч квіточок — стільки людей жили навесні 1941 року на території гетто площею 307 гектарів після примусового переселення сюди євреїв з усіх районів столиці та її околиць. Попри те що єврейське населення становило третину жителів Варшави, під територію гетто відвели менш як три відсотки площі міста.

У вересні 1939 року — за чотири тижні після вторгнення на польську територію — німецькі війська зайняли Варшаву. Єврейська громада Варшави була найбільшою в Європі. З перших днів окупації вони були піддані жорстоким утискам: у них відбирали житло та майно, заморожували банківські рахунки, їх схиляли до примусових робіт, їм забороняли користуватися громадським транспортом.

2 жовтня 1940 року “губернатор Варшавського округу” Людвіґ Фішер (Ludwig Fischer) підписав наказ про створення “Єврейського житлового району” на основі єврейського кварталу в північній частині міста. Уже до середини листопада район був відрізаний від зовнішнього світу стіною три з половиною метри заввишки та колючим дротом. Мешканцям гетто, яких виявили за його межами без дозволу, загрожував розстріл на місці.

Нелюдські умови

“Життя в гетто передусім характеризувала жахлива тіснота”, – згадував колишній в’язень гетто, нині покійний німецький літературний критик Марсель Райх-Раницький (Marcel Reich-Ranicki). – Гігієнічні умови були фатальними. Туберкульоз, черевний тиф, висипний тиф швидко поширювалися. Щоранку біля дверей лежали трупи. Людей ховали у загальних могилах”.

Літературний критик Марсель Райх-Раницький
Літературний критик Марсель Райх-РаницькийФото: picture-alliance/dpa/F. Kleefeldt

При цьому для нацистських окупантів єврейський квартал був чи не туристичною принадою. Нацистська організація “Сила через радість” (“Kraft durch Freude”), яка опікувалася питаннями організації дозвілля населення в “третьому рейху”, пропонувала автобусні екскурсії територією гетто.

“До цвинтаря постійно приводять екскурсійні групи — солдатів та цивільне населення. Більшість із них навіть не виявляє співчуття до євреїв. Особливий інтерес викликає сарай, у якому посеред дня складають десятки трупів. Я там нині був. Це просто моторошно, — зазначив у своїх записах, датованих 20 червня 1941 року, Емануель Рінгельблюм. – Трупи були схожі на скелети”.

Завдяки польському історику єврейського походження Рінгельблюму повоєнний світ дізнався у деталях про страшні будні Варшавського гетто. Голод був найчастішою причиною смерті. За розпорядженням німецької влади, щоденний раціон жителів гетто становив не більше 184 калорій, притому що полякам належало 634 калорії, німцям – 2310 калорій на день.

Емануель Рінгельблюм
Емануель РінгельблюмФото: Public Domain

По всій Польщі було створено чотири сотні гетто. Вони були проміжною станцією на шляху до таборів смерті. Після Ванзейської конференції у січні 1942 року, на якій обговорювалося “остаточне розв’язання єврейського питання”, нацисти почали ліквідовувати гетто і масово відправляти їхніх мешканців у табори, а там — у газові камери.

Починаючи з липня 1942 року впродовж семи тижнів 300 тисяч євреїв із Варшави були депортовані до концентраційного табору Треблінка, розташованого за 80 кілометрів від міста, та знищені там. На початку 1943 року в гетто залишилося близько 40 тисяч людей — ті, хто працював на німецьких підприємствах, у шпиталях, члени юденрату, співробітники поліції та їхні сім’ї.

Повстання у Варшавському гетто

Кілька сотень мешканців об’єдналися у підпільні групи спротиву. 19 квітня 1943 року, коли на територію гетто увійшли підрозділи СС та вермахту, загони військової поліції та СД, аби його остаточно ліквідувати, вони не очікували опору. Їх зустріли вогнем, у броньовики летіли пляшки з запальною сумішшю. “За пів години наші війська були розбиті та деморалізовані”, – зазначив у своїх записах группенфюрер СС Юрґен Штроп (Jürgen Stroop).

Повстання у Варшавському гетто
Повстання у Варшавському гетто. Фото: picture-alliance/dpa

Гітлерівці відступили, але сили були нерівні. 750 бійців спротиву, озброєні пістолетами, саморобними вибуховими пристроями та пляшками з запальною сумішшю, билися проти 2000 солдатів, які використовували важку артилерію. 23-річний ватажок повстання Мордехай Анелевич за кілька днів до своєї смерті зміг ще зробити запис: “Те, що ми пережили, не можна описати словами. Двічі нам вдавалося змусити німців відступати. Здійснилася мрія мого життя: євреї гетто піднялися на боротьбу”.

У повстання не було шансів: 16 травня 1943 роки воно було остаточно придушено. Гетто зрівняли з землею, тисячі євреїв депортували до табору смерті в Треблінці, спалили заживо чи розстріляли.

Колінопреклоніння у Варшаві та полонізація жертв

Трагедія Варшавського гетто та знищення 90 відсотків польських євреїв опинилися в центрі уваги світової громадськості, коли колишній канцлер ФРН Віллі Брандт (Willy Brandt) у грудні 1970 року під час візиту до Польщі став на коліна перед пам’ятником героям повстання. Цей неочікуваний жест символізував визнання провини за злочини, вчинені німцями в часи націонал-соціалізму, і готовність вести діалог із комуністичними країнами Східної Європи в межах так званої Нової східної політики Німеччини.

Колінопреклоніння Віллі Брандта у Варшаві
Колінопреклоніння Віллі Брандта у Варшаві. Фото: Imago/Sven Simon

За винятком невеличкої єврейської газети польські ЗМІ цей жест проігнорували. “В офіційному дискурсі йшлося про нацистські злочини проти Польщі, а не проти євреїв. Уряд провадив політику полонізації жертв”, – зазначає польський історик Маріуш Ястжаб, співробітник Музею історії польських євреїв “Полин” у Варшаві. Те, що з шести мільйонів жителів Польщі, загиблих від рук нацистів, половину становили євреї, майже не згадували. Сьогоднішня влада, на його думку, робить акцент на толерантності в польсько-єврейських стосунках та передусім говорить про героїв-поляків, які рятували євреїв від смерті.

Маріуш Ястжаб супроводжує екскурсійні групи туристів та школярів. Він пишається тим, що кожному, хто нині відвідує колишню територію Варшавського гетто, нагадують про темну сторінку історії міста. Окрім пам’ятника, присвяченого героям гетто, про долю євреїв, які постраждали від нацизму у Варшаві, розповідають графіті, камені спотикання та меморіальні таблички. Раніше все це було неможливим, каже історик.

DW

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *