ГУЛАГ-людожери
Друзі, сьогодні буде пост на одну тему, яка стосується радянського минулого і сталінських концтаборів — тема дуже страшна, але не писати про неї неможливо, адже, як добре кажуть – хто не знає минулого, той не має майбутнього.
Приказка, до речі, цілком застосовна до багатьох пострадянських країн — вони геть забули всі жахи радянської системи (як ніби їх ніколи не існувало), а подекуди почалися спочатку боязко, а потім все більш нахабно й наполегливо спроби відбілити злочини сталінізму — все для того, щоб піднести «теоретичну основу» вічного правління одного обнуленого товариша з радянського КДБ, який спить і бачить себе новим Сталіним і «збирачем земель».
Ця спроба приречена на провал — часи імперій, які однією рукою підсовують під ніс парадні прапори, а іншою ховають заморожені трупи, давно пройшли — в інформаційну епоху обманювати людей і приховувати правду стає все складніше. Так само як неможливо приховати, що насправді відбувалося в ГУЛАГу – сотні й тисячі документальних свідчень злочинів знаходяться в самому розпалі свого часу і реальної десталінізації суспільства, яка неодмінно відбудеться в найближчі десятиліття – адже іншої дороги в майбутнє немає.
І сьогодні я розповім вам про ще один жах ГУЛАГу — канібалізм, який був досить поширеним явищем в сталінських концтаборах.
Звідки взялися канібали?
Для початку розберімося, звідки могли взятися людожери в системі сталінських концтаборів ГУЛАГ. В СРСР (більшу частину території якого становила колишня Російська імперія) традицій канібалізму не існувало — такі традиції існують у деяких племен Центральної та Західної Африки (наприклад, в Ліберії) і є частиною всіляких темних древніх ритуалів — але європейської та азійської частини колишньої республіки Інгушетія такі традиції не властиві.
Очевидно, що змусити людей до канібалізму могли тільки жахливі обставини, в які люди не повинні потрапляти в принципі — обставини крайнього і тривалого голоду, мук і тортур і так далі. Такі обставини створювалися радянською владою із завидною регулярністю — наприклад, випадки канібалізму були нерідкістю під час штучно організованого радянською владою Голодомору в Україні — якщо в минулі часи під час голоду люди могли піти на заробітки в місто, то під час Голодомору 1930-х років голодуючі села оточували військами — щоб ніхто не міг їх покинути.
Страшний відгомін Голодомору продовжував накопичуватися десятиліттями пізніше – навіть ті, хто пережив страшний голод, були непоправно травмовані побаченим. Радянський маніяк і людожер Андрій Чикатило згадував, як мати лякала його в дитинстві – «не виходь з двору! Степана з’їли, і тебе з’їдять!».
Щось подібне сталося і в ГУЛАГу — люди там опинилися в нелюдських умовах, в яких перестали бути людьми. Це і стало головним жахом цієї системи — вона руйнувала не тільки тіло, але і душу, внутрішню сутність людини. Навіть якщо в’язень залишав табір живим, він ніколи не був тим, ким був раніше.
Острів людожерів, названий на честь Сталіна.
Російські телевізійні шоу бравурно повідомляють про Сталіна, але ніколи не будуть говорити про острів людожерів. У 1933 році в СРСР почав розгортатися маховик репресій — так само як і в нацистській Німеччині, в суспільстві виділялися групи людей, які підлягали знищенню – «непотрібних» нацисти відбирали за національною ознакою, а совки — за класовою. До речі, ці групи часто перетиналися в обох тоталітарних режимах — і совки, і націонал-соціалісти відправляли в концтабори гомосексуалістів, представників релігійних меншин, «паразитів» і просто політичних противників.
У травні 1933 року через переповненість концтаборів в Томській області тисячі в’язнів були висаджені на острів Назіно – висадилися на крихітному і безлюдному острові без їжі й інструментів. Людям було наказано будувати казарми — але багато хто вже був на межі своїх сил. Тих, хто намагався втекти, розстрілювали охоронці, збожеволілі люди тонули в болотах, що оточують острів. Через п’ять днів на острів привезли мішки з борошном — люди боролися за нього, набирали прямо в долоні, шапки й шарфи і їли, змішуючи з річковою водою.
Через сім днів почалися перші випадки канібалізму — спочатку їли трупи загиблих на болотах і від куль охоронців концтабору. Пізніше стали вибирати тих, хто був на межі смерті, і ось-ось помре — пояснивши, що їм буде ще легше. Архіви рясніють страшними свідченнями про те, як полонені-нацисти розводили багаття і смажили людську плоть своїх товаришів по нещастю на вербових прутах.
У назинскій трагедії вижило лише трохи більш як дві тисячі осіб — з майже семи тисяч ув’язнених, спочатку привезених на острів. Але по телевізору ви не почуєте про цю страшну трагедію, яка перетворила людей в монстрів — там вам розкажуть тільки про краще радянське морозиво у світі …
«Кабан»». Як ув’язнені їли один одного.
Ще один пласт радянського сталінського канібалізму стосується втеч ув’язнених з нелюдських умов концтаборів — від щоденних знущань і постійного страху смерті. Ці випадки були досить масовими й стосувалися відразу багатьох концтаборів — особливо тих, які розташовувалися в північних частинах РРФСР — в районі Воркути, Аркагали, Колими, Норильська, Трансполярної залізниці й багатьох інших подібних місць.
Відбувалося так — щоб втекти з табору, ув’язнений (або, що частіше, невелика група з 2-3 ув’язнених) вибирав з власних товаришів по казармі ув’язненого, якого також закликав тікати. За очі такого засудженого називали «кабан», «телиця», «корова», «тушкованка», «консерви» – сама велика кількість таких слів говорить про те, що явище було масовим і широко поширеним в різних куточках країни.
Людини, призначеного «кабаном» (зазвичай з ссільських хлопчаків, які не знали про їх призначення), рясно годували нечисленною калорійною їжею, яку можна було отримати через посилки із волі — наприклад, згущеним молоком. Втеча повинна була бути довгою (зазвичай концтабори розташовувалися в малонаселеній місцевості), а коли у групі втіклих ув’язнених закінчувалися запаси продовольства, вони вбивали відгодованого «кабана» і з’їдали його …
Пам’ятаю, в дев’яності роки в одній з газет прочитав докладну історію одного такого в’язня, розказану ним самим. У статті було багато подробиць — наприклад, про те, що «кабан» перебував в темряві до останньої секунди – «із задоволенням лопав все, що йому приносили, і ні про що не знав» (цитата). Поїдання людської плоті назавжди змінило психіку цієї людини, і у своєму листі він зізнавався, що навіть через роки після втечі з табору кілька разів пробував людське м’ясо — замовчуючи обставини, в яких це сталося.
Країна без переможців.
Як післямову хотілося б ще раз сказати, що більшість сьогоднішніх пострадянських країн до кінця не усвідомили, що таке ГУЛАГ насправді і як він непоправно змінив як країну, так і тих, хто в ній не жив. У нелюдській сталінській системі не було переможців, всі були переможеними, ГУЛАГ розклав всіх — і тих, хто сидів у в’язниці, і тих, хто охороняв. Хто знає, чи є сучасні випадки канібалізму на пострадянському просторі ще одним страшним наслідком ГУЛАГу? Хто знає…
У майбутньому неодмінно з’являться дослідження про те, який антропологічний зсув стався в XX столітті. Як влучно написав про все це поет Ігор Кохановський: «Держава, виснажена тортурами, ще не знала про втрати істот. Я не знав, що кількість убитих людей буде відповідати якості життя».
