Швидше для тих, хто ще не розуміє, що сьогодні відчувають українці

Те саме, що відчували чеченці в XIX столітті, те саме, що після них і до них відчували ще десятки народів, яким «пощастило» бути сусідами цієї імперії. Як і чеченці, так і українці зазнавали цих страждань, з почуттями, що випливають з них, далеко не один раз за свою історію взаємин з Москвою.

____

Аул, зруйнований набігом, був той самий, у якому Хаджі-Мурат провів ніч перед виходом своїм до росіян.

Садо, біля якого зупинявся Хаджі-Мурат, йшов із сім’єю в гори, коли росіяни підходили до аулу. Повернувшись у свій аул, Садо знайшов свою саклю зруйнованою: дах був провалений, і двері та стовпи галерейки спалені, а середина загажена. Син же його, той гарний, з блискучими очима хлопчик, який захоплено дивився на Хаджі-Мурата, був привезений мертвим до мечеті на вкритому буркою конем. Він був проткнутий багнетом у спину. Добра жінка, що служила, під час його відвідин, Хаджі-Мурату, тепер, в розірваній на грудях сорочці, що відкривала її старі, обвислі груди, з розпущеним волоссям, стояла над сином і дряпала собі в кров обличчя і не перестаючи вила. Садо з киркою та лопатою пішов із рідними копати могилу синові. Старий дід сидів біля стіни розваленої саклі і, стругаючи паличку, тупо дивився перед собою. Він щойно повернувся зі своєї пасіки. Були там два стіжки сіна, які були спалені; були поламані та обпалені посаджені і виходжені старим абрикосові та вишневі дерева і, головне, спалені всі вулики з бджолами. Виття жінок чулося у всіх будинках і на площі, куди були привезені ще два тіла. Малі діти ревли разом із матерями. Ревіла й голодна худоба, якій не було чого дати. Дорослі діти не гралися, а зляканими очима дивилися на старших.

Фонтан був загажений, мабуть, навмисне, так що води не можна було брати з нього. Також була загажена і мечеть, і мулла з металідами очищав її.

Старі господарі зібралися на площі й, сидячи навпочіпки, обговорювали своє становище. Про ненависть до росіян ніхто й не говорив. Почуття, яке відчували всі чеченці від малого до великого, було сильнішим за ненависть. Це була не ненависть, а невизнання цих російських собак людьми і така огида, бридкість і здивування перед безглуздою жорстокістю цих істот, що бажання винищування їх, як бажання винищування щурів, отруйних павуків і вовків, було таким самим природним почуттям, як самозбереження.

Перед жителями стояв вибір: залишатися на місцях і відновити зі страшними зусиллями все з такими працями заведене і так легко і безглуздо знищене, чекаючи щохвилини повторення того ж, або, неприємно до релігійного закону і почуття огиди й зневаги до росіян, підкоритися їм.

Лев Толстой “Хаджі-Мурат”.