Країна двох “З”
2022 року латинська “Z” стала символом російської воєнної агресії проти України. За іронією долі, кирилична “З” могла б стати одним із символів українського опору. Адже саме з цієї літери починаються прізвища двох найпопулярніших українців нашого часу.
Володимир Зеленський та Валерій Залужний. Глава держави та головнокомандувач Збройних сил України. Тандем людей, що виконують одне завдання, але зовсім не схожих один на одного.
Зеленський був добре відомий всій країні задовго до великої війни й задовго до свого обрання президентом. Валерія Залужного мільйони українців відкрили для себе лише після 24 лютого 2022-го. І якщо на наших очах Зеленський встиг змінити кілька публічних амплуа, то образ Залужного статичний.
Зеленський все життя був цивільною людиною і не служив в армії жодного дня. До військової дисципліни йому довелося звикати одночасно з цивільним населенням України.
Натомість усе життя Залужного, навпаки, пов’язане зі Збройними силами. Навіть на відомій дитячій фотографії він позує з іграшковим автоматом і в будьонівці.
Після 24.02.2022 президент Зеленський перетворився на світову медіазірку.
Генерала Залужного, який хоч і побував на обкладинці “Time”, за кордоном знають набагато менше. Натомість усередині країни він може похвалитися рівнішим ставленням до себе: головкому ЗСУ симпатизують усі патріоти України. Чого не скажеш про Зеленського.
Високий рівень довіри до президента стоїть поряд із потоками хейту на його ж адресу. Частина нашого суспільства – нехай невелика, але активно представлена у публічному просторі – продовжує жити у координатах 2019 року. І для цих громадян нинішній мешканець Банкової залишається майже такою самою одіозною фігурою, як Путін чи Лукашенко.
Всі українські перемоги у війні з Москвою розглядаються як такі, що не мають жодного відношення до Зеленського. Усі військові невдачі – як безпосередньо пов’язані із Зеленським.
А рішення Зеленського залишитися в обложеному Києві, яким так захоплювалися на Заході, лише забезпечило гаранту нове образливе прізвисько.
За зневажливим прізвиськом “Боневтік” проступає таємний жаль: деякі з нас справді хотіли б, щоб після 24.02.2022 Зеленський залишив країну – як про це торочила російська пропаганда.
З погляду президентських хейтерів, обороноздатність України від цього анітрохи не постраждала б. На їхню думку, глава держави лише заважає військовим захищати Батьківщину. Натомість гіпотетична втеча Володимира Олександровича позбавила б його ненависників болючого когнітивного дисонансу.
Ви завжди вважали Зеленського повним нікчемою, а тепер саме він репрезентує вашу країну в найдраматичніший період її історії.
Ви звикли сприймати Зеленського як жалюгідного клоуна, а тепер йому співають дифірамби провідні західні ЗМІ.
Ви переконували себе, що прихід Зеленського на Банкову – це прикра випадковість, і що дуже скоро його рейтинг лусне, наче та мильна бульбашка. Але тепер з’ясовується, що успіх колишнього коміка чотири роки тому – це квіточки порівняно з тим, чого він досяг у воєнний час, коли політичної конкуренції в Україні майже не залишилося.
І людям, які чекали електорального реваншу з весни 2019-го, точно не позаздриш.
Сторонній спостерігач, який завітає до вітчизняних соцмереж, може подумати, ніби президентські вибори в Україні відбулися щойно. Попри велику війну. У нашому Фейсбуці, як і раніше, експлуатується порядок денний чотирирічної давнини.
Там і надалі пишуть про “порохоботів” та “зелену плісняву”, обговорюють вічний антагонізм між п’ятим і шостим президентами. Проте все це – не більше, ніж ілюзія.
Бранець власного антирейтингу Петро Олексійович не міг конкурувати з Володимиром Олександровичем навіть до 24 лютого 2022 року. А тепер, коли довоєнна українська політика стала надбанням історії – і поготів.
Колишній президент здатен грати роль анти-Зеленського винятково у віртуальному просторі, але не в реальному світі. У глибині душі це розуміють навіть найстійкіші та найвідданіші прихильники Петра Порошенка.
Людям, які мають ідіосинкразію до чинного президента, необхідний новий кандидат в анти-Зеленські. І з минулого року їхні погляди звернені у бік найпривабливішої кандидатури – Валерія Залужного.
Щоправда, легендарному генералу пророкують роль, на яку він сам не претендував і не претендує.
Залужний ніколи не виявляв інтересу до політики. Він не подавав жодного сигналу про те, що після війни ладен стати українським Дуайтом Ейзенхауером. І тим більше він не демонструє жодної публічної фронди зараз, у розпал протистояння з Росією: коли перемога України потребує консолідованих зусиль військового та політичного керівництва.
Однак непримиренних противників Банкової це не зупиняє.
Неважливо, чи хоче Залужний грати роль, у якій його бачать хейтери Зеленського – важливо, що сьогодні ніхто інший із цією роллю не впорається.
Надпопулярний головнокомандувач – єдиний, хто потенційно може конкурувати з надпопулярним президентом. І зацікавлений прошарок суспільства шукає ознаки того, що така конкуренція справді є.
Чутки про конфлікт між Зеленським та Залужним циркулюють із весни 2022-го. Нещодавно вони отримали новий імпульс: завдяки інформації “Bild” про розбіжності, які нібито виникли з приводу оборони Бахмута.
Згідно з торішніми опитуваннями КМІС, більшість українців не вірять у серйозний конфлікт Банкової та командування ЗСУ. Але, мабуть, усім зрозуміло, яка саме меншість дотримується цієї версії.
Хейтери Зеленського не просто довіряють будь-якому повідомленню про суперечки між президентом та головкомом. Подібні повідомлення вітають з урочистістю, яку погано приховують. Їх сприймають як підтвердження своєї правоти. Як підтвердження того, що хороший хлопець Валерій Залужний не може не збунтуватися проти поганого хлопця Володимира Зеленського.
Втім, із ще більшим ентузіазмом цю тему підхоплюють московські пропагандисти.
Очевидно, що Кремль зацікавлений у наростанні розбіжностей між політичним та військовим керівництвом України. Але парадокс у тому, що цього прагнуть люди, які завжди вважали себе найбільш патріотичною частиною українського суспільства.
Збіг своїх сподівань із ворожими надіями їх не бентежить. Хоча запорука перемоги над російською “Z” – це згода між двома українськими “З”.
